Африканська експансія РПЦ

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp
РПЦ-Африка

Юрій Олійник

Помста Москви у вигляді відкриття паралельних юрисдикцій почалась із територій Александрійського патріархату, де це легше зробити з огляду на розпорошення православних громад, що не складають більшості в жодній країні, а також переважно спрощений режим формування і переходу юридичних релігійних осіб між юрисдикціями.

Після двох років підготовки (з кінця 2019, коли Александрійський патріарх визнав і став поминати Предстоятеля Православної Церкви України), в грудні 2021 року прийняте рішення про створення екзархату РПЦ на чолі з митрополитом Леонідом Горбачовим у складі двох єпархій – Північно- та Південноафриканської, з центрами у Каїрі (Єгипет) та Преторії (Південноафриканська Республіка) відповідно.

Заявлено про майже дві сотні священників, що перейшли чи готові перейти до РПЦ, і навіть сотні тисяч вірян. Дійшло до обіцянок митрополита Леоніда незабаром спрямувати перших африканських послушників до монастирів РПЦ, аби переймати монашу традицію.

На цьому фоні представники Александрії зауважують, що переважно йдеться про відлучених за якісь провини священнослужителів. Чи давніх «мігрантів» конфесіями (від старостильників до протестантів). Підключились і представники УПЦ МП – зокрема скандально відомий митрополит Запорозький Лука передав новим братам із Танзанії 64 кг церковних речей.

Характерно, що саме в Кенії – країні найбільшої концентрації новонавернених православних, де вперше почалась грецька православна місія, розташована Патріарша богословська школа ім. Митрополита Макарія,  відбувається і найбільш жорстка реакція місцевого духовенства для недопущення церковного рейдерства. Аж до дій митрополита місцевого походження Нієрійського Неофіта, що змусив покинути свій храм головного «місіонера» РПЦ – о. Георгія Максимова.

Проблема ще й в тому, що Кенія – не лише одна з найстабільніших і найбагатших країн континенту, але й член Британської Співдружності, йдуть розмови про відкриття тут нової британської морської бази. Тобто можливості воєнно-політичного впливу в Москви обмежені. Однак росіяни користаються складним фінансовим становищем багатьох священників. Особливо в єпархії Кісуму в центрі країни, де багато незадоволених через призначення нового єпископа-грека після смерті Афанасія (Акунда) – єпископа місцевого походження. Загалом по Кенії вдалось поки що переманити близько 40 кліриків (з 500 загалом).

Кращі політичні можливості для «місії РПЦ» в Центральноафриканській Республіці. Малі – однак там в основному треба починати місію з нуля, що вочевидь не є пріоритетом африканської спецоперації, головне завдання якої – показово покарати Александрійський патріархат, і залякати інші Церкви світового православ’я.

Александрійський патріархат вже відреагував зверненням до власних чад і до інших помісних Церков, але поки що утримується від розриву у євхаристичному спілкування чи інших санкцій. Очевидно, висновки будуть ближче до квітня, коли на Фанарі Вселенський Патріарх Варфоломій збере представників половини помісних церков (разом із ПЦУ) для чину мироваріння, а також паралельно якісь санкції визначать на планованих нарадах в режимі Пентархії (чотири давні Патріархати плюс автокефальна Церква Кіпру).

З вагомого негативу для РПЦ – демонстрація неприкритого порушення територіального статус-кво, що може бути застосована і до інших неслухняних ієрархій. І набагато ближче за Африку – можна згадати хоча б підвішений стан православних парафій на території де-факто окупованих Росією Абхазії та Південної Осетії.

Тут можливі два варіанти розвитку подій. Або треті Церкви уникатимуть прямого визнання ПЦУ і дотримуватимуться нібито миролюбного нейтралітету. Або навпаки – жорстко відреагують, аби запобігти подальшим ультиматумам чи шантажу.

Багато залежить, звісно, від світської політики – протікання конфлікту за лінією Вашингтон-Москва. Але, на відміну від політиків, церковні діячі закладають відносини з набагато більшою тривалістю наслідків – на десятиліття, а то й століття. Тому й повинні відчувати відповідальність за майбутню долю церковних структур, довірених їхньому управлінню.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Lenta.ru

Юрій Олійник

Юрій Олійник

Кандидат політичних наук

Закінчив факультет соціальних наук та соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія» (магістр політології, 2013). В 2013-2016 роках навчався в аспірантурі при Національному інституті стратегічних досліджень.

Співзасновник Центру дослідження Африки, експерт НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень».

Інтелектуальні зацікавлення: національна безпека, Африканський регіон, історіософія, футурологія, глобальні загрози.