Ігор Загребельний
Ситуація з результатами президентських виборів у США лишається складною, і ті, хто поспішали вітати Байдена з перемогою, ще можуть опинитися у доволі незручній ситуації.
Одначе варто рахуватися з можливістю реалізації гіршого варіанту і тверезо усвідомлювати його далекосяжні наслідки. Ці наслідки будуть стосуватися і перспектив згуртування країн Центрально-Східної Європи на відносно консервативних засадах, тобто того, що можна назвати проектом Міжмор’я.
Обмірковуючи наслідки для Міжмор’я імовірного приходу до влади Байдена-Гарріс, перш за все варто брати до уваги дві найбільш очевидні обставини.
По-перше, повернення до влади демократів означає відновлення ідеологічного імперіалізму США. Вашингтон знову зробить просування ліво-ліберального порядку денного одним зі своїх основних пріоритетів. Трампа варто оцінювати без особливих пільг: його президентство не покінчило зі станом речей, коли сила США на міжнародній арені та гроші американських платників податків використовуються для організації гей-парадів чи маніакальної боротьби за «гендерну рівність» у різних куточках світу. Одначе масштаби ідеологічного імперіалізму так чи інакше були зменшені. Натомість із приходом до влади Байдена-Гарріс вони щонайменше повернуться до обамівських показників. Палку увагу світового «жандарма демократії» відчують майже всюди, де нараховують недостатню кількість «гендерів», і країни Міжмор’я тут явно не будуть винятком.
По-друге, зникне ситуація клінчу між Вашингтоном та франко-германським ядром ЄС, яка впродовж останніх років сприяла американській підтримці країн Центрально-Східної Європи (зокрема Ініціативи трьох морів). Американці навряд чи відмовляться від особливого пакету акцій, набутого ще в 1990-ті роки. Проте вони не будуть проти того, аби власними пакетами акцій на теренах Міжмор’я володіли західні європейці (насамперед німці) і не матимуть зацікавлення у посиленні суб’єктності цього терену.
Уже перелічені обставини є доволі згубними для стану речей у макрорегіоні. А при ретельнішому погляді ситуація виглядає ще гіршою.
Моторами позитивних зрушень у Центрально-Східній Європі були дві держави: Польща і Угорщина. З них провідну роль відіграє Польща – держава з високими темпами економічного зростання й установками політичної культури, що диктують амбіції регіонального лідера. І якраз Польща з приходом до влади Байдена ризикує звернути з того шляху, який вона демонструвала впродовж останніх п’яти років.
Польська геополітична стратегія тісно прив’язана до США. У випадку перебування при владі Трампа американсько-польський мезальянс був тактично виправданим. Натомість у випадку приходу до влади Байдена ставка на підтримку з боку США може зіграти з поляками дуже злий жарт. По-перше, підтримати партнерські відносини в принципі буде нелегко. Чого лишень варте те, що Байден устиг відзначитися специфічними компліментами у бік консервативного польського уряду в стилі його означення як «тоталітарного». По-друге, ця підтримка вимагатиме від поляків значних поступок, зокрема у ціннісних питаннях.
Ще 7 листопада – у день цієї Жовтневої революції постмодерністського формату – польський президент Анджей Дуда встиг привітати Байдена з перемогою. Він зробив це у досить стриманій формі, але факт залишається фактом і свідчить про готовність Варшави пристосовуватися до нової-старої Америки.
Дуда є політиком компромісу. Це виразно засвідчило його ставлення до питання абортів (і не лише в контексті нещодавнього рішення Конституційного суду та реакції на нього лівої публіки). Але справа тут навіть не в Дуді, а в розмитості, нечіткості поглядів польської правлячої партії загалом.
Угорська «Фідес» має менше шансів перейти до політики значних поступок. Принаймні, Віктор Орбан упродовж останніх двох місяців демонстрував різку антибайденівську позицію. За таких умов Польща, ставши на шлях потурання американським вимогам, здатна зруйнувати тандем із Угорщиною. Польсько-угорські відносини можуть набути характеру зразка 2010-2015 років.
Здатна повторитися ще одна характерна риса щойно згаданого п’ятиріччя. Відчуваючи тиск із боку не лише Брюсселю & Co, але й із боку Вашингтону, Будапешт може з очевидних прагматичних міркувань зблизитися з Росією та, ймовірно, Китаєм.
Нарешті, маятник політичного життя у Польщі може хитнутися ліворуч ще далі, ніж до цього готові у ПіС. Йдучи на поступки, ПіС розгубить значну частину свого консервативного електорату. Звісно, цей електорат буде кому підбирати. Але за умов дуже хиткої переваги над лібералами (цю хиткість виразно засвідчили останні президентські вибори) втрата ПіС навіть кількох відсотків підтримки здатна знову відкрити двері владних кабінетів для умовної чи неумовної «Громадянської платформи». Альтернативою такого руйнівного процесу може стати хіба що стрімке зростання конкурентів ПіС на правому фланзі (точніше – творення єдиного конкурента-важковаговика).
Звісно, вище сказане є своєрідним концентратом негативних варіантів розвитку подій (ще гіршим сценарієм може бути хіба що вибух «кольорових революцій»). Не можна цілком відкидати варіанту, що й Польщі, й народам Міжмор’я загалом вдасться «пройти між краплями дощу». Та більш імовірними є саме виразно руйнівні наслідки потрапляння Байдена до Білого дому.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
