«Геї в Правому секторі»: як ЛГБТ-закон Совсун маніпулює суспільною думкою та дискредитує ЗСУ

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp
Совсун

Дарина Пясецька

Ярослав Костецький

13 березня у Верховній Раді України зареєстрували Проект Закону «Про інститут реєстрованих партнерств». Ініціатором виступила скандальна нардепка з фракції «Голос» Інна Совсун, до якої долучилися ще 17 депутатів з «Слуги народу» та «Голосу» (серед них, зокрема, Шуляк, Железняк, Стефанишина, Гурін, Рудик).

Головне завдання закону це де-факто прирівняти одностатеві партнерства до шлюбів, що йде всупереч традиційним цінностям українського народу, знищує інститут сім`ї в Україні та оголошує війну консервативній етиці суспільства, яку має замінити «нова нормальність».

Поки ворог намагається знищити Україну ззовні, Совсун та її колеги намагаються зробити це шляхом нав’язування моральної деградації та розбещення суспільства зсередини. Окрім того, що подібні ініціативи під час війни підривають довіру до органів влади, паразитують на темі патріотизму і провокують конфлікт всередині соціуму, інформаційна кампанія, яку створили навколо законопроекту, наповнена відвертою брехнею та огидними маніпуляціями, які покликані схилити суспільство до підтримки закону.

Що передбачає законопроект про цивільні партнерства?

Введення інституту цивільного партнерства для одностатевих пар продумано так, аби не порушити норм чинного сімейного законодавства. Законом пропонується створити новий інститут, а саме «цивільне партнерство». На папері цивільне партнерство не є шлюбом. Для його укладення необхідно не перебувати у зареєстрованому шлюбі або в іншому партнерстві. Але, фактично, законопроект легалізує одностатеві шлюби в Україні. Стаття 19 зазначає: «Реєстровані партнери набувають статусу члена сім’ї першого ступеня споріднення одне щодо одного». При цьому слово «шлюб» не використовується лише з однієї причини: Конституція України у статті 51 прямо визначає шлюб виключно як союз чоловіка і жінки. У статті 8 закону про «цивільне партнерство» написано: «Реєстровані партнери є членами сім’ї, які мають право на призначення пенсії, на отримання грошової допомоги та на інші соціальні гарантії, у випадках передбачених законодавством».

Чи не єдиною відмінністю з традиційним шлюбом є лише неможливість одностатевої пари виступати в ролі батьків для дитини, й то через те, що зараз цьому заважає ч. 3 ст. 211 СК, де вказано що усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

Таким чином, Совсун пропонує державі визнавати гомосексуалістів як сім’ю. Світова практика показує, що запровадження партнерств є лише етапом на шляху до безпосереднього визнання одностатевих шлюбів. Вочевидь, фінальною метою законотворців та пов’язаних із ними організацій (Совсун тісно афілійована з Фондом «Відродження» Джорджа Сороса, Ки‌ївською школою економіки Томаша Фіалиі т.д.) є узаконення одностатетвих шлюбів на рівні Конституції України, можливість для ЛГБТ-пар усиновлювати дітей, введення гендерної теорії в шкільну освіту тощо. Тому тут цей закон варто розглядати як лише початковий етап спроб впровадити ЛГБТ-ідеологію в чинне законодавство.

Яким чином подібні ініціативи маніпулюють думкою суспільства

Одразу почнімо з того, що для піару проекту застосовано ледь не всі можливі засоби. Фактично, його необхідність пояснюється потребами двох груп, які начебто перетинаються: ЛГБТ та військових. Це дуже очевидне акцентування, ціллю якого є емоційний вплив на ширше коло людей за рахунок репутації військових. Наразі суспільство тяжіє до того, аби допомагати армії і всіляко її підтримувати, що є цілком логічним. Військові зайняті обороною держави і не мають достатньо часу, аби займатися просуванням своїх справ. Відтак, справу захисту прав військових беруть на себе цивільні. Саме тому з’являється простір для маніпуляцій. Достатньо довести, що той чи інший проект є необхідним для оборони держави і захисту прав військових, і це значно вплине на його підтримку населенням.

Найбільшою маніпуляцією у просуванні цього закону є душероздираючі історії про те, що ЛГБТ-пари в Україні практично безправні: не можуть відвідувати один одного в госпіталі, переписати на один одного майно тощо. Це відверта брехня, яка руйнується фактом такого юридичного інструмента як довіреність, яка дає можливість людині вчиняти юридично значимі дії від імені та в інтересах іншої особи – довірителя. Це можна було б спростувати, посилаючись на те, що довіреність не розповсюджується на ЛГБТ-пари, але це теж міф: оформлення довіреності не залежить від статі зацікавлених осіб чи від того, в яких стосунках вони знаходяться, тому нею користуються в тому числі одностатеві пари. Її можна оформити безстроково.

І це ще навіть не все: з 2020 року в Україні з’явилась практика укладання приватних партнерських договорів, яка фіксує стосунки в юридичному полі (стать і кількість суб’єктів такого договору не регламентується). Більше того, навіть сама ініціаторка проекту Інна Совсун в інтерв’ю порталу «Главком» зізналась, що для реалізації своїх прав особи з ЛГБТ-відхиленнями мають інші юридичні засоби для реалізації своїх прав. Але це ніяк не заважає їй маніпулювати суспільною підтримкою ЗСУ в своїх інтересах та брехати про відсутність юридичних інструментів для ЛГБТ-пар.

Наступне – це концентрація на почуттях. Зокрема, на коханні. З емоційної точки зору проти кохання, як і загалом добровільних позитивних почуттів майже неможливо виступати. Тож, якщо законопроект поширюється як такий, що покликаний захищати права людини, допомагати військовим та підтримувати ідеї добра й любові – будь-яка заперечна відповідь за замовчуванням є такою, що опозиціонує зазначеним цінностям. Отже, окрім створення позитивного іміджу прихильникам проекту, такий спосіб формулювання аргументів на його підтримку автоматично дискредитує його противників.

Совсун також зазначила, що наразі немає статистики, скільки саме «ЛГБТ-військових» перебуває на фронті, начебто, через те, що багато з них бояться відкрито говорити про свою орієнтацію. Як зазначає депутатка, ЛГБТ є в «ССО, теробороні, Правому секторі, Нацгвардії, зенітно-ракетних військ, аеророзвідці» тощо. Така заява без об’єктивних підтверджень у кращому разі є припущенням. А за відсутності статистики, намагання задіяти авторитет військових для піару є абсолютно неприйнятним та аморальним.

На ганебну брехню депутатки про «геїв у Правому секторі» довелось реагувати заступнику голови «Правого сектору» Василю Лабайчуку: «Люди типу Совсун знищують найголовніше – нашу ідентичність. А християнські переконання – це і є ідентичність українців». Він підкреслив, що діяльність Совсун є диверсійною роботою та підривною діяльністю ворога. «Якщо вона стверджує, що серед нас є ЛГБТ, то нехай приїде і покаже або надасть чіткий аргумент. В іншому випадку – ми чекаємо вибачення».

Особливого цинізму подібним заявам додає той факт, що Совсун презентувала ЛГБТ-закон в день похорон 4 бійців християнського батальйону «Братство», серед яких був Максим «Непийпиво» Михайлов, який брав активну участь в політичному житті, включно із Революцією гідності, і був постійним учасником акцій проти пропаганди ЛГБТ, гендерної ідеології тощо. Совсун також замовчує той факт, що на війні загинула велика кількість учасників заходів проти впровадження ЛГБТ-ідеології (як от Кирило Бабенцов чи Григорій Тарасенко, очільник «Фрайкору» та один з лідерів спротиву пропаганді гомосексуалізму в Харкові), тому що це нівелює її брехню.

Ще одна маніпуляція, яку часто використовують автори закону, це прирівняння противників ЛГБТ до росіян. Зі слів пані Совсун, «як суспільство ми дозріли, щоб вирватися з pociйських скрєп і совкового світогляду». Маніпуляція спрямована на те, аби автоматично записати всіх, хто не підтримує ЛГБТ-ідеологію, у вороги України, використовуючи для цього апеляцію до режиму Путіна. При цьому депутатка Совсун не може пояснити, яким чином при всій «скрєпності» РФ один з головних російських пропагандистів Красовський є відкритим геєм, а найвідоміші артисти російського шоубізнесу попри чутки про гомосексуальність та любов до спідниць, каблуків та костюмів в стразах та пір’ях, спокійно отримують державні нагороди з рук Путіна.

Більше того, по логіці депутатки та її соратників, Польща, яка сповідує христиняські цінності та є нашим найбільшим союзником в Європі, також є частиною «російських скрєп» і нашим ворогом, оскільки критично налаштована щодо ЛГБТ. Що тут вже говорити про те, що засудження гомосексуалізму є частиною ідеології українського націоналізму та було притаманне нашому суспільству задовго до появи СРСР. Ба більше, після приходу до влади російських більшовиків в 1918 році гомосексуалізм як такий перестав бути злочином, оскільки значна частина радянського керівництва, як от наприклад глава Наркомату закордонних справ Георгій Чичерін, були гомосексуалістами. Багато гомосексуалістів за свідченнями істориків також було в радянській спецслужбі ОДПУ, а Петроград, відомий зараз як Санкт-Петербург, став негласною гей-столицею СРСР в 1920-х роках. Максимальна абсурдність таких звинувачень ніяк не заважає пані Совсун активно використовувати їх проти всіх «незгодних», що скоріше показує брак аргументації на користь легалізації ЛГБТ-шлюбів.

Що буде, якщо законопроект не приймуть?

Втім, більша небезпека криється у поки що лише анонсованому заступницею міністра юстиції з питань європейської інтеграції Валерією Коломієць проекті закону про реєстроване партнерство від Міністерства юстиції України. Пояснюючи, чому наразі неможливо легалізувати саме одностатеві шлюби, вона назвала наявне чітке визначення шлюбу як союзу чоловіка і жінки «застарілою парадигмою», яку потрібно змінювати поступово. Якщо проект закону від народної депутатки Совсун надає можливість для реєстрованого партнерства для всіх, то проект мін’юсту планується винятково для одностатевих пар, що є неприкритою позитивною дискримінацією останніх. Анонсовані зміни частково співпадають з запропонованими Совсун.

Що пропонується? Запровадити інститут реєстрованого цивільного партнерства лише для одностатевих пар. Це теж будуть партнерства, а не «одностатеві шлюби». До цієї ініціативи передбачають окремий законопроект, в котрому буде передбачено конкретний перелік прав партнерів.Тобто, фактично все те ж саме, що і в нормальних пар. Ініціатори закону також хочуть врахувати у тексті відомий позов ЛГБТ-росіян, а саме рішення Європейського Суду з прав людини Fedotova and others v. Russia. Це справа, в якій кілька одностатевих пар з Росії стверджували, що їхні права були порушені тим, що їхня країна не надала їм можливості оформити офіційні стосунки, аби мати можливість захистити свої матеріальні та нематеріальні права. Абсурдним є і те, що практика ЄСПЛ щодо Росії враховується і в українських справах.

Незважаючи на те, що подібні законодавчі ініціативи провокують громадянське суспільство на конфлікт та розпалюють внутрішню ворожнечу під час війни, очікувати, що подання таких проектів припиниться – не варто. Тобто, у разі провалу одного проекту – буде подано наступний, а потім ще наступний. Аналізуючи практику попередніх років можна зробити висновок про збільшення кількості подібних ініціатив та зростання їхньої радикальності. У даному випадку йдеться про курс на повне «переформатування» українського суспільства через знищення сімейних цінностей, дискредитацію націоналізму і консерватизму, на яких і тримається духовне, патріотичне та здорове суспільство.

На заміну їм має прийти культ ЛГБТ-цінностей, мультикультуралізму, гендерної ідеології тощо, які призведуть до культурної, моральної та соціальної деградації держави. Лобістів подібних законів це не хвилює, навпаки: поки більшість представників правого руху зараз боряться з російським окупантом, вони роблять все можливе, аби знищити країну зсередини. Тому наша задача як під час війни, так і після перемоги лежить у тому, аби не дати внутрішнім ворогам, які хочуть знищити Україну шляхом розбещення нації, руйнування нашої ідентичності та сімейних цінностей, перемогти.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Політична Теологія

Політична Теологія