Мовчазна трагедія афганських християн

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Юрій Олійник

В кінці серпня весь світ слідкував за «друзями Заходу», які прагнули втекти з Афганістану. Це був характерний приклад програшу спроби пришвидшеної модернізації за ліберальними зразками.  Але чи настільки вільною була країна за часів фактичної американської окупації?

ЗМІ обсмоктували нелегку долю жінок та феміністок, розпач ЛГБТ-спільноти. Але мало хто згадує непросту долю афганських християн. Може тому, що для них мало що зміниться? Бо дискримінація за релігійною ознакою повноцінно тривала і за присутності американської армії.

Трохи історії

Передання свідчать про місію святих апостолів Фоми і Варфоломія до Індії. Достовірні дані – про присутність християн в регіоні з кінця ІІ століття (єпархія в Мерві, у сучасному Туркменістані). З V століття відомі єпископи з Сістану та Герату. У VI столітті християнство приймає частина ефталітів – кочовиків, що створили державу між Аральським морем та Північної Індією, контролюючи сучасний Афганістан. Вони воювали з зороастрійською Персією (державою Сасанідів), і на цій основі увійшли в союз з Римською імперією доби імператора Юстиніана.

Після арабського завоювання на даній території помітна присутність несторіан, що підпорядковувались католікосу в Багдаді. Відомо багато пам’яток, руїн церков. Але у XIV-XV ст., після розпаду Монгольської імперії християнство тут згасає (насамперед після руйнівних завоювань Тамерлана). Щойно з другої половини XX століття бачимо поступове повторне проникнення християнства, передусім у формі протестантських місій.

Шаріат назагал виправдовує існування «зіммі» (людей Писання) на мусульманській території. Важлива умова – відмова від місіонерської роботи серед мусульман і будівництва нових храмів. Із категорією «людей Писання» часто часто співвідносили, окрім юдеїв та християн, й інші громади, зокрема зороастрійців. Навіть із кількасотенною громадою сикхів, що проживали з XIX ст. в Кабулі, таліби вели кілька днів переговори про гарантії безпеки (хоча врешті всі вони таки перемістились до Індії). Але на практиці  багато залежить від регіону. І якщо в Індонезії чи Єгипті права християн достатньо поважають (попри окремі атаки радикалів), то в Пакистані та Афганістані чи не найгірша ситуація в мусульманському світі. Нагадаємо, що обидві держави формують фактично єдиний культурно-історичний простір (зокрема, більша частина пуштунського народу проживає з пакистанського боку кордону).

Переслідування

За даними «Open doors» Афганістан посідає друге місце в рейтингу переслідування християн – після Північної Кореї. В країні не існує жодної відкритої церкви. Це дані ще за 2020 рік. Питання – як такі умови склались під час урядування американських клієнтів та присутності армії США, що від початку дуже сильно пов’язувала місії на Близькому Сході з релігійною місією (згадаймо порівняння політики Буша з Хрестовими походами, шалену підтримку євангелістів).

У 2001-2020 роках афганські суди неодноразово засуджували християн за місіонерство чи вихід із ісламу. Їх переважно відпускали, але з умовою покинути країну (і то після тиску Держдепу та міжнародної спільноти). У 2006 році за перехід в християнство ще в 1990-му (під час допомоги афганським біженцям в Пакистані) був засуджений Абдул Рахман. Звісно, його обіцяли виправдати у випадку повернення в іслам (вибір, який пропонує шаріат), та він відмовився. Врешті, проамериканська влада змушена була його випустити, але з умовою покинути країну.

У 2010 році понад двадцять афганських християн, звинувачених у наверненні мусульман, були заарештовані за доносом депутата нижньої палати парламенту Абдула Статтара Кавасе. В 2011 році за перехід в християнство був ув’язнений Саїд Муса.

Після 2011 року подібних інцидентів фіксується менше, але не через зміну політики. Просто проамериканський уряд «Ісламської Республіки Афганістан» перестає де-факто контролювати більшу територію країни, окрім великих міст.

Така політика здійснювалась попри декларації про дружбу зі США і співпрацю з НАТО. Здається, більша увага приділялась проблемам жіночої освіти (часто штучно роздутим).

Прогнозована політика Талібану

Та від Талібану не варто чекати чогось іншого. Дискримінаційна політика щодо християн не повинна супроводжуватись приналежністю саме до салафітського напряму ісламу. Зокрема, таліби не є салафітами. Їхні погляди випливають з місцевої традиції ханафітського мазхабу з одночасною орієнтацією на деобандійський рух.

Таліби за часів свого правління допускали (згідно приписів шаріату) існування «людей Писання» (насамперед протестантів – є дані про близько 250 громад які напівпідпільно діяли до 2001 року). Але важливим принципом була відмова від прозелітизму.

Особливо небезпечна ситуація для іноземних місіонерів. Тут можна згадати  захоплення корейських проповідників як заручників талібами у 2007 році (двоє з них було страчено). Але це швидше частина боротьби з іноземною окупацією, а не принцип мирного життя.

Також у 2010 році було вбито 10 християнських місіонерів у провінції Бадахшан – 6 американців, 2 афганців, британця та німця. Талібан та Хізб-е-Ісламі взяли відповідальність, звинувачуючи вбитих у «підступному» прозелітизмі та шпигунстві.

Зараз міжнародні організації нараховують до 12 000 християн в країні. Більшість із них змушена маскуватись, молитись по домівках. Чому їхня доля не обговорюється в ЗМІ на рівні з феміністками чи людьми з психосексуальними відхиленнями – велике питання.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Optionscalltoday.com

Юрій Олійник

Юрій Олійник

Кандидат політичних наук

Закінчив факультет соціальних наук та соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія» (магістр політології, 2013). В 2013-2016 роках навчався в аспірантурі при Національному інституті стратегічних досліджень.

Співзасновник Центру дослідження Африки, експерт НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень».

Інтелектуальні зацікавлення: національна безпека, Африканський регіон, історіософія, футурологія, глобальні загрози.

Читайте також: