Юрій Олійник
Подібно до того, як у далекі брежнєвські часи ієрархи РПЦ на міжнародній арені боролись за мир у всьому світі, зараз вони борються з новомодними загрозами. Показовими тут можна вважати результати нещодавнього візиту голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) Російської православної Церкви митрополита Волоколамського Іларіона Алфєєва до Апостольської Столиці.
6 жовтня він зустрівся з Папою, а перед цим взяв участь у конференції щодо кліматичних змін на міжрелігійному зібранні 4 жовтня, підписавши спільну заяву із закликом «досягнути нульових показників викиду вуглекислого газу так швидко як можливо».
Після цього митрополит Іларіон оголосив якщо не сенсаційну, то досить неочікувану інформацію. Йде підготовка до другої зустрічі в «Гаванському форматі» – Папи Римського та патріарха Московського. «Пам’ятаєте, про зустріч в Гавані було оголошено всього за тиждень. Так ось, коли ми закінчимо підготовку другої зустрічі, ми оголосимо про неї тижнем раніше», – заінтригував Алфєєв. Нагадаємо, резонанс від попередньої зустрічі 12 лютого 2016 року в аеропорту кубинської столиці призвів до посилення розчарування політикою Кирила в більш консервативних, антиекуменічних колах РПЦ. Але чи на внутрішню аудиторію орієнтовані такі заходи?
Зустріч 2016 року проРПЦшні медіа малювали як великий прорив – першу в історії зустріч Папи і патріарха Московського (який тоді ще серйозно претендував на лідерство у православному світі). Складалось враження, нібито Ватикан 30 років просив і нарешті допросився символічної зустрічі. Байдуже що на ній говорили (в основному про страждання близькосхідних християн). Важливі два інші фактори.
Перший – допомога світській владі. На той момент для Кремля в умовах санкцій і конфлікту з Заходом церковні контакти стали цінуватись як вагомий фактор просування на дипломатичному фронті, що ще не закрився (як, назагал, це робилось і в СРСР). З іншого боку, перед Критським собором Кирило хотів продемонструвати претензії на представництво православного світу, посунувши Вселенський патріархат в екуменічному діалозі.
Зараз ситуація в чомусь схожа. Ті самі проблеми, але ще на гострішому рівні. Після провалів сценарію знищення авторитету Фанару в православному світі (жодна Церква, навіть з числа сателітних до Москви, не відважились розірвати сопричастя з Варфоломієм) доводиться знову апелювати до «особливих контактів» із Ватиканом. І, на жаль, Апостольська Столиця дає цим очікуванням вагомі підстави. З опорою на тривалу тенденцію шукати дружби і впливу в Москві, часто залишаючи за дужками інтереси власних вірників – як римо-, так і греко-католиків України, Білорусі, врешті й на території самої Російської Федерації. Сам Франциск неодноразово заявляв, що прагне «побачитись з патріархом Московським якомога швидше».
Зокрема, про сумновідому Гаванську декларацію можна згадати в аспекті пунктів 2, 5 26 і 27, де засуджується «метод “уніатизму”, притаманний минулому, в значенні приєднання однієї спільноти до іншої, відриваючи її від своєї Церкви».
Також автори вболівають «з приводу протистояння в Україні, що вже спричинило багато жертв, завдало незліченні страждання мирним мешканцям та привело суспільство до важкої економічної та гуманітарної кризи», закликаючи «всі сторони конфлікту до розсудливості, суспільної солідарності та до діяльного будування миру». «Заохочуємо наші Церкви в Україні трудитись над досягненням суспільної гармонії, утриматися від участі в протистоянні та не підтримувати його подальший розвиток», – йшлося в декларації. І ні слова про російську агресію, а це грає на руку російському дискурсу про «громадянську війну».
Вже зараз близькі до РПЦ московські ЗМІ обговорюють план можливої повістки Гавани-2, з необхідністю як винесення питання «гонінь» на УПЦ МП, так і осудливого ставлення до нової Екуменічної концепції УГКЦ (де вітається створення Православної Церкви України та висловлюється готовність вести з нею екуменічний діалог).
Водночас на таку крамолу як дозвіл Папі відвідати саму Росію Кремль піти ще не готовий. Буде виглядати, напевно міркують там, як втрата обличчя. Навіщо стільки не пускали Івана Павла та Бенедикта? Хоча з нинішніми пріоритетами Ватикану, можливо, Франциска таки незабаром побачимо на Красній площі.
На цьому полі виникає питання, чи доноситься українська позиція до Папи? Наприклад, на нещодавній зустрічі Блаженішого Святослава з Папою Франциском у Словаччині. Дуже багато залежить від позиції українських католицьких ієрархів, яких варто похвалити хоча б за скептичне і холодне ставлення до минулої Гаванської декларації.
Тим часом вже кілька місяців широко обговорюється можливий візит Понтифіка до України в найближчі роки (про це згадував і президент Зеленський). Але як на це реагуватиме Москва?
Звісно, з боку УПЦ МП лунатимуть псевдоконсервативні побоювання в експансії католицизму. Але можливо ситуація інша? І насправді, з огляду на «миротворчу» риторику Франциска, в Кремлі очікують закликів до миру за будь-яку ціну, які краще сприйматимуться в Києві та Львові, ніж з далекої Італії?
До того ж, це проблема не тільки України, а й усього нашого регіону Східної Європи, що залишається на маргінесі папської уваги. Нинішній Понтифік, що засуджує глобальні проблеми бідності, зміни клімату та дискримінації, не надто активну реагує наприклад на репресивну політику Лукашенка в Білорусі, де постраждало багато християнських і зокрема католицьких священників.
На українському рівні головне питання залишається до УГКЦ – чи зможе вона при потребі гідно обстоювати як свої, так і державні інтереси?
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
Ілюстрація: Aif.ru
