Попри роль Англії у процесах занепаду, сама британська монархія є відблиском традиційної культури, створеної Католицькою Церквою.
Таку думку висловив італійський історик та публіцист Роберто де Маттеї.
У своїй публікації з приводу смерті королеви Єлизавети ІІ де Маттеї навіть протиставив британську монархію теперішньому католицизму, зокрема понтифікату Франциска, який відзначається внутрішньою секуляризацією Церкви. При цьому він закликав не ототожнювати Єлизавету ні з британським минулим останніх століть, ні з теперішніми процесами виродження, на які вона не могла впливати.
«Королеву Єлизавету не слід плутати з Англією та її історією, – стверджує католицький історик. – Англія, як і всі європейські країни, мала велике покликання, від якого вона відмовилася в XVI столітті після відступництва Генріха VIII. З тих пір, а особливо між XVIII i XIX століттями, Англія поставила себе на чолі революційного процесу, який атакував християнський суспільний лад. Англія переслідувала католиків, була батьківщиною масонства і фінансувала наше (італійське. – ПТ) “Рісорджіменто”… Однак, на відміну від інших європейських народів, англійці зберегли певні давні якості, такі як мужність, рішучість, стійкість, а також усвідомлення власної ідентичності та традицій».
«У темряві морального занепаду Сполученого Королівства все ще світить світло: це віддалене відображення колишньої Англії, католицької Англії, яка впродовж століть берегла давні середньовічні церемонії, які регулюють смерть і коронацію монарха», – пише де Маттеї.
Він пригадав думку видатного католицького інтелектуала Плініо Корреа де Олівейри, який свого часу привітав коронацію королеви Єлизавети, пишучи, що сучасна людина, поранена і знуджена теперішнім стандартом життя, побудованим на абстракціях, химерах та марних теоріях, виявилася зачарованою видивом аристократичного минулого та антиегалітаризмом. Все це різко відрізняється від жахливого сьогодення «не стільки через ностальгію за минулим, скільки через певні принципи природного порядку, які минуле поважало, а сьогодення завжди порушує».
«Таким же чином ми будемо вітати коронацію Карла III: не з поваги до нового суверена чи англійської історії останніх кількох століть, а із захоплення старовинним церемоніалом, який відображає красу Католицької Церкви. У той час як при Папі Франциску процес секуляризації Церкви сягає свого піку, у похоронах королеви Єлизавети та коронації її наступника зберігаються спалахи сакральності, які мають своє первісне джерело саме в Католицькій Церкві», – зазначає де Маттеї.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!