Відхід від популярного розуміння ранньомодерної доби є корисним із точки зору геополітичних інтересів сучасної України.
Про це йшлося у доповіді керівника АДЦ «Політична теологія» Ігоря Загребельного під час конференції «VIII Бандерівські читання», що відбулася у Києві 30 січня.
У своєму виступі на тему «Реабілітація ранньомодерних ідентичностей і геополітичні перспективи України» Загребельний наголосив, що, попри війну, Україна значною мірою лишається включеною у смислове поле Росії. З-поміж іншого причиною такої ситуації є популярність образу минулого, сформованого істориками межі XIX і XX століть, зокрема Михайлом Грушевським.
Доповідач підкреслив, що за роки незалежності в Україні з’явилося чимало якісних академічних дослідень, присвячених ранньомодерній добі. Подібними дослідженням також може похвалитися американсько-канадська україністика та польська історіографія. Одначе наукові здобутки входять у суспільну свідомість дуже повільно. Відтак у нас ще досі лишається популярним образ минулого, створений істориками, що керувалися лівими, егалітаристськими ідеями.
Відповідно до цього образу, українці від занепаду Галицько-Волинського князівства були «бездержавними». Елементарне виправдання знаходить литовсько-руська доба. Натомість Річ Посполита – це таке собі концентроване зло. Старі еліти – князі та шляхта – тотально зраджують власну національність, полонізуються (передусім шляхом переходу на латинський обряд). Українськість за таких умов зводилася до селян, козацтва, а також боротьби проти Берестейської унії. Далі вибухає Хмельниччина як свого роду національно-визвольна революція, визволення українського народу з-під влади Польщі. Щоправда, вже за неповні десять років після Хмельниччини розпочинається період, знаний в історіографії під назвою Руїни. Ба більше, за певний час еліти Гетьманщини, які сформувалися внаслідок Хмельниччини, також стають зрадниками – лиш на користь Москви та Санкт-Петербургу.
Вказавши на невиправданість такого образу минулого, Ігор Загребельний розповів про переваги більш тверезого погляду на реалії Речі Посполитої. Пам’ятаючи, що руські еліти були співтворцями Речі Посполитої, не зрікаючись при цьому власної руськості, сучасні українці можуть розглядати Річ Посполиту в тому числі як свою державу. Доповідач підкреслив, що руськість ранньомодерної доби не варто зводити до конфесії. В ті часи можна було плекати руський патріотизм, будучи як противником Берестейської унії, так і уніатом або католиком латинського обряду.
На думку Загребельного, такий збалансований погляд пропонує низку сюжетів, які матимуть конструктивний мобілізуючий вплив на українське суспільство. У якості прикладу він згадав князя Адама Вишневецького – одного з організаторів Смути на теренах Московії. Доповідач підкреслив важливість пам’яті про представників руської еліти, які були спроможними так радикально впливати на долю сусідних держав.
Повертаючись до прагматичного виміру політики пам’яті, Ігор Загребельний підкреслив, що реабілітація Речі Посполитої, а також акцентування на подіях пізнього Середньовіччя спроможні стати одним із чинників переорієнтації українського суспільства зі смислового поля Росії на смислове поле Центральної Європи.
Чимале значення така політика пам’яті матиме і для включеності України до проекту Міжмор’я. Керівник АДЦ «Політична теологія» наголосив, що дивиться на успіх цього проекту з певним скепсисом. Але так чи інакше цей проект зберігає свою привабливість. Зокрема, лишається актуальною розбудова українсько-польських відносин. У цій площині пам’ять про спільну історію пізнього Середньовіччя та раннього Нового часу спроможна заглушити ті конфліктогенні теми, які стосуються XX століття. «Об’єктивно, ми зараз не можемо цієї конфронтації уникнути… Ні українці не хочуть слухати поляків, ні поляки не хочуть слухати українців», – сказав Загребельний про українсько-польську напругу щодо подій минулого століття. Натомість, звертаючи увагу на більш давні події, можна створювати позитивні інфомаційні приводи.
Також Загребельний зазначив, що події пізнього Середньовіччя та раннього Нового часу пропонують сюжети, здатні мобілізувати українців та поляків у контексті спільних зовніших викликів. Доповідач виокремив три такі виклики: російський, західноєвропейський (передусім німецький) та південний, у першу чергу пов’язаний із міграційним натиском на Європу ісламських народів.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
Ілюстрація: Скрін відеотрансляції НАЦ УССД