Відомий священник Православної Церкви України Андрій Дудченко вважає, що внаслідок використання у процесі розробки та виробництва вакцин клітинних ліній, отриманих із тіл абортованих дітей, «смерть, яка могла бути беззмістовною, набуває сенсу як жертва заради ближніх».
Своє бачення складного біоетичного питання священник озвучив на приватній сторінці Facebook.
«Деякі християнини зауважують, що у вакцині, яку завезено в Україну, містяться клітини абортованих тканин», – окреслює проблему о. Дудченко. Далі він визнає, що «AstraZeneca таки справді використовувала для розробки препарату клітинну лінію HEK 293, яка походить від абортованого плоду з Нідерландів (1973 рік)».
Намагаючись обґрунтувати етичність використання цієї вакцини, священник перш за все ствердив, що «вагітність була перервана законно, проте з інших причин, а не з метою досліджень вакцин». При цьому о. Дудченко не уточнив, із яким саме наміром він підкреслив і без того очевидну світсько-юридичну «законність» здійсненого дітовбивства.
Далі він усе ж дав знати, що вважає аборт гріхом, ще раз підкреслив, що дитину було вбито не задля біологічних досліджень й водночас побачив у її смерті «жертву заради інших». Пряма мова: «Я не бачу етичної перешкоди до того, щоби християни могли користуватися такою вакциною. Чому? Тому що той нещасний людський ембріон загинув не з метою отримати з нього вакцину, а з інших причин. Це життя все одно обірвалось. Але промисел Божий діє у світі так, що наслідки людського гріха може обернути на добро. Я бачу тут приклад саме цього. Життя того ембріона не пропало задарма, воно допоможе врятувати тисячі інших життів. Смерть, яка могла бути беззмістовною, набуває сенсу як жертва заради ближніх».
Священник не уточнив, що саме вклав у поняття «жертви». Досить очевидно, що тут не може йтися про самопожертву. З іншого боку, для давніх язичницьких культів, зокрема фінікійського культу Ваала, справді була притаманною практика вбивства немовлят як жертви заради отримання благ іншими людьми, але навряд чи о. Дудченко мав на увазі саме це.
Варто зауважити, що помісним православним Церквам, зокрема на пострадянських теренах, притаманна менша ніж у випадку Католицької Церкви увага до біоетичної проблематики, в тому числі в контексті вакцинації.
Що стосується офіційної позиції Ватикану стосовно використання у процесі створення вакцини біоматеріалів, отриманих із тіл абортованих дітей, то вона полягає у виразному засудженні такого використання. Водночас, засуджуючи його і покладаючи відповідальність передусім на розробників вакцини, офіційні ватиканські документи вважають етично допустимим безпосередній прийом отриманих таким чином вакцин, але за умов, коли інші вакцини недоступні, а саме рішення прийому не супроводжується релятивізацією зла аборту. «Політична теологія» публікувала роз’яснення з цього приводу, запропоновані Школою біоетики УКУ.
При цьому окремі католицькі ієрархи, інтелектуали та чимало пересічних мирян усе ж вважають використання означеного типу вакцин неприйнятним за будь-яких умов. Раніше ми писали про критику офіційної ватиканської позиції на прикладі публікації українського філософа, викладача УКУ Петра Гусака.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
Ілюстрація: Orthodoxy.org.ua