Ми, що підписали цього листа, звертаємося до угорського суспільства, аби донести до нього українську консервативну точку зору на сьогодення та перспективи Угорщини та угорсько-українських відносин.
Попри численні проблеми, які спостерігалися у відносинах між нашими країнами упродовж останніх десяти років, в Україні було чимало людей, які симпатизували деяким напрямам політики угорського уряду. Йдеться про наступні напрями:
- Захист Угорщини від вторгнення мігрантів із неєвропейських країн.
- Захист дітей від згубного впливу ЛГБТ-ідеології та протидія цій ідеології загалом.
- Захист угорського суверенітету від посягань із боку глобалістських неурядових організацій.
- Захист угорського суверенітету від посягань зі сторони Брюсселю; відстоювання ідеалу Євросоюзу як союзу незалежних національних держав.
Всі ці речі вселяли надію на те, що Центральній Європі вдасться утвердитися в якості регіону, який береже свою етнічну і цивілізаційну сутність і, зрештою, саму нормальність. Ми сподівалися, що Україна, подолавши воєнну і суспільно-політичну турбулентність, також стане на консервативний шлях і приєднається до цього острівця справжньої Європи на противагу тій Анти-Європі, яку будують західні глобалістські еліти.
Що стосується суперечок щодо угорської меншини Закарпаття, то тут, на нашу думку, наявна передусім технічна проблема, яка стала предметом помилок урядів обох країн.
На жаль, до 2014 року тогочасні українські уряди ігнорували потребу інтеграції національних меншин, що мешкають компактно, до українського суспільства, зокрема опанування їхніми представниками української мови. Після законодавчих змін 2017 року спостерігалася інша крайність: спроба подолати незнання української мови шляхом обмеження освіти рідною мовою. Замість пошуку оптимальних освітніх формул тодішня українська влада продовжувала відстоювати свій недосконалий підхід. Угорський уряд замість діалогу обрав дуже агресивний тон поведінки, який лише провокував непоступливість із українського боку. Цією ситуацією скористалися вороги України та Угорщини на сході та на заході. Зокрема, є відомими факти організації російськими спецслужбами антиугорських провокацій в Україні з метою налаштувати угорське суспільство проти нашої країни. З іншого боку, фінансовані Соросом «українські» ЗМІ доносили до українців украй упереджену позицію стосовно Угорщини.
Ми переконані: політичні суперечки через питання, які потребують технічних рішень, повинні відійти у минуле, а угорська меншина Закарпаття має бути тим, що об’єднує, а не роз’єднує наші країни.
Водночас ми не можемо ігнорувати того, що після повномасштабної агресії Росії проти України у 2022 році політика угорського уряду стосовно нашої країни у багатьох відношеннях стала ворожою. Наприклад, вже у 2022 році Угорщина заборонила транзит через свою територію зброї для України. На рівні інституцій Євросоюзу Будапешт неодноразово намагався блокувати підтримку України і санкції проти Росії. Впродовж останніх кількох місяців антиукраїнська діяльність угорського уряду стала ще більш системною. Таким чином Угорщина ослаблює Україну і віддаляє час досягнення миру.
У діях Угорщини, які завдають шкоди Україні, є добре помітним намагання зберегти хороші відносини з Росією. Можливо, цю залежність від Москви у Будапешті вважають способом досягнення своїх національних інтересів. Одначе насправді така залежність є шкідливою для Угорщини у стратегічній перспективі, а також аморальною.
Росія є силою, що несе шкоду для Центральної і Східної Європи. Після України її наступними жертвами можуть стати Естонія, Латвія, Литва, Польща. Становлячи загрозу для країн регіону, Росія тим самим змушує їх узалежнюватися від Заходу. Те, що Москві вдалося затягнути до своєї орбіти деякі країни Центральної Європи, зокрема Угорщину, стало ударом по попередніх досягненнях цих країн у справі консолідації (це виразилося насамперед у тому, що позиція Орбана стосовно російсько-української війни призвела до погіршення відносин між Угорщиною та Польщею і зруйнувала досягнутий раніше потенціал Вишеградської групи). Також потрібно пам’ятати, що Росія є ворогом етнічного самозбереження європейських народів. Через свого сателіта Білорусь Москва спрямовує до кордонів Євросоюзу тисячі мігрантів.
Що стосується моральної оцінки дій угорського уряду щодо України, то уявімо чоловіка, у сусіда якого горить будинок. Авто цього чоловіка заважає проїзду пожежників. Але замість того, щоб відігнати своє авто, він заявляє, що не зрушить його з місця. Цей чоловік обґрунтовує свою поведінку тим, що не хоче витрачати свій час, а також пальне. Очевидно, що така позиція абсурдна і аморальна. Навіть якби тому чоловікові довелося витратити не кілька хвилин, а годину, і не мікроскопічний об’єм палива, а цілий бак, це варто було зробити заради сусіда, який може так багато втратити.
Україна перебуває навіть у гіршому становищі, ніж той, у кого горить будинок. Путін прагне не просто відібрати в України частину територій. Його кінцева мета – знищити українців як націю шляхом асиміляції. Попри це, ми не очікуємо від інших країн героїчної самопожертви. Але солідарність – це те, на що ми маємо право розраховувати. Дії угорського уряду щодо України суперечать базовим вимогам справедливості.
Нині Угорщина вступає в етап посилення політичної боротьби і готується до прийдешніх виборів. Як громадяни іншої країни ми не можемо коментувати вузьких внутрішньополітичних питань Угорщини. Водночас як європейці і прихильники консервативного світогляду хочемо висловити сподівання на те, що падіння рейтингу Віктора Орбана не призведе до дискредитації консерватизму. Ми вважаємо, що ті найкращі риси, якими володіє теперішня Угорщина, є заслугою не особисто Орбана, а загалу угорського суспільства. Ми сподіваємося, що після майбутніх виборів Угорщина залишиться країною, яка береже справжні європейські цінності, але при цьому не робитиме помилкової ставки на союз із державою, яка завдала їй так багато горя в минулому, а зараз лишається ворогом усієї Європи. Ми переконані, що запорука майбутнього і українців, і угорців, і інших народів Центральної та Східної Європи – у тісній консолідації. Лише так ми зможемо захистити наші нації від викликів зі сходу і заходу і залишитися тими, ким нас створив Бог.
Михайло Шевченко, засновник та директор Українського інституту консервативних досліджень та інновацій
Ігор Загребельний, PhD, керівник Аналітично-дослідницького центру «Політична теологія», військовослужбовець Збройних Сил України
Едуард Юрченко, PhD, співзасновник Українського традиціоналістичного клубу, голова громадської організації «Орден», військовослужбовець Національної гвардії України
Ігор Плохой, голова громадської організації «Християнський фронт»
Юрій Гончаренко, співзасновник громадської організації «Консервативна платформа»
Андрій Оленчик, PhD, співзасновник громадської організації «Християнська служба порятунку»
Юрій Сиротюк, президент Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», військовослужбовець Збройних Сил України
Юрій Олійник, PhD, директор Недержавного аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень», військовослужбовець Збройних Сил України
Денис Ковальов, PhD, історик, засновник і керівник Центру дослідження Фінляндії, військовослужбовець Збройних Сил України
Підтримати ініціативу: ukrhu.dialogue@gmail.com
