Центр Разумкова презентував інформаційні матеріали «Українське суспільство, держава і церква під час війни. Церковно-релігійна ситуація в Україні – 2025».
Запропоноване дослідження є ювілейним, підсумовуючи 25 років вивчення соціологічної динаміки стосовно питань релігії в Україні.
Як зазначають соціологи, упродовж усього періоду вивчення українське суспільство демонструє досить високий рівень релігійності (одначе, як випливає з даних дослідження, часто така релігійність є умовною). Станом на кінець 2010 року, порівняно з 2000 роком, число громадян, які визнають себе віруючими, зросло з 58% до 71%. Дослідження 2014 року зафіксувало зростання, порівняно з довоєнним 2013 роком, з 67% до 76%, що є характерним для суспільства, яке опинилось у стресовій ситуації. Цей показник досі залишається найвищим за всі роки спостережень. Надалі він знижувався і становив наприкінці 2021 року 68% опитаних. Із початком повномасштабної російської агресії він зріс до 74%, але у 2023-2025 роках знизився і становив 70,5% у 2023 році, 68% у 2024 році і 70% у 2025 році.
Серед головних результатів дослідження – підтвердження географічної неоднорідності показників релігійності/секуляризованості українського суспільства. Захід країни традиційно характеризується найвищим рівнем релігійності, Схід – найнижчим. Однак, порівняно з 2000 роком частка тих, хто вважає себе віруючими, у Центральному, Південному та Східному регіонах зросла, тоді як у Західному регіоні вона порівняно з 2000 роком не змінилася. Разом з тим, у 2025 році у Східному регіоні, порівняно з 2022 роком, частка віруючих знизилася з 63% до 54%, у Центральному регіоні – з 76% до 71%.
Стосовно конфесійного розподілу, порівняно з 2014 роком знизилася частка тих, хто зараховує себе до православних (частка таких зменшилася із 70% до 58%). За цей час дещо більшою стала частка греко-католиків (вона зросла з 8% до 12%). 10% назвали себе «просто християнами», 3% – віднесли себе до протестантів, 1% – до римо-католиків, 0,4% – до інших релігій, а 15,5% відповіли, що не відносять себе до жодного з віросповідань.
Порівняно з 2000 роком, істотно більше стало тих, хто виховувався вдома у релігійному дусі (їх частка зросла з 31% до 44%). Це зазначили 78% жителів Західного регіону, 35% жителів Центрального регіону і лише 28% жителів Сходу та 27% жителів Півдня країни. Найбільше таких серед греко-католиків (84%) та вірних УПЦ (МП) (73%), найменше – серед «просто православних» (31%), «просто християн» (22%) та тих, хто не відносить себе до жодного віросповідання (7%). Найчастіше виховувалися у релігійному дусі представники найстаршої (60 років і старші) вікової групи (48%), найрідше – наймолодшої (18-24 роки) (37%). Серед сільських жителів – 55%, тоді як серед міських – лише 38%.
25% опитаних заявили, що після початку повномасштабної війни, за їхньою самооцінкою, стали більш релігійними і віруючими людьми, ніж були раніше, 4% – менш релігійними і віруючими людьми, а 65% – що жодних змін у їхньому ставленні до релігії і віри не сталося. Учасники бойових дій частіше, ніж ті, хто не брав участі у бойових діях (відповідно 33% і 25%), зазначають, що після початку повномасштабної війни стали більш релігійними і віруючими людьми, ніж були раніше.
Також дослідження вкотре підтвердило, що декларування респондентами належності до певної релігійної організації не завжди пов’язано з ідентифікацією себе як віруючого і може бути зумовлено, зокрема, соціокультурною чи етнічною ідентичністю. Так, 8% вірних ПЦУ, 6% греко-католиків, 4% протестантів, 2% вірних УПЦ (МП) віднесли себе до тих, хто коливається між вірою і невір’ям, а серед протестантів 2% назвали себе невіруючими, серед вірних УПЦ 0,5% назвали себе невіруючими або атеїстами (ще 0,6% вірних ПЦУ і 0,4% греко-католиків назвали себе байдужими до питань релігії). Серед «просто православних» віруючими себе назвали 71%, тоді як 18% – тими, хто коливається між вірою і невір’ям, 2% – невіруючими, 1,5% – атеїстами, 3% – байдужими до питань релігії.
Для розуміння реального стану релігійності українців дуже важливими є показники відвідуваності богослужінь. Найбільша частка тих, хто відвідує релігійні служби, серед греко-католиків (89,5%), протестантів (83%) та серед вірних УПЦ( МП) (80%). Серед вірних ПЦУ таких 69%, серед «просто православних» – 34%, серед «просто християн» – 17%, серед тих, хто не відносить себе до жодного віросповідання – 2%. Водночас регулярно, не рідше, ніж раз на тиждень, відвідують служби лише 29,5% серед тих, хто заявив, що відвідує релігійні служби та зібрання. Зараз вони становлять від 41% (серед тих, хто взагалі відвідує релігійні служби) на Заході країни, 33% – на Півдні, 28% – на Сході і 19% – у Центральному регіоні. Серед греко-католиків відвідують релігійні служби не рідше разу на тиждень 47%, серед вірних УПЦ (МП) – також 47%, серед вірних ПЦУ – 21%, серед «просто православних» – 9%.
Загалом, згідно з даними соціологів, серед українців продовжує панувати індиферентизм і туманні уявлення про релігію. Упродовж періоду моніторингу більшість громадян висловлювали переконання, що релігійна віра не передбачає обовʼязкової віросповідної визначеності. Наразі 57,5% (у 2000 році – 64%) опитаних вважають, що «людина може бути просто віруючою і не сповідувати якусь конкретну релігію». Ця точка зору виразно переважає в усіх регіонах, за винятком Західного, де більшість (54%) опитаних підтримали думку, що «віруюча людина повинна обов’язково сповідувати ту чи іншу релігію». Більшість вони становлять серед греко-католиків (60%) та вірян УПЦ (МП) (57%).
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!