Ігор Загребельний
2 червня 1740 року народився Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад, відоміший як Маркіз де Сад.
Для багатьох де Сад є всього лише порнографом. Але насправді йдеться про видатного мислителя французького Просвітництва. Ба більше, йдеться про мислителя, що є одним із найяскравіших виразників ідей Модерну як таких.
Вагомість творчості де Сада в інтелектуальній історії зумовлена передусім тим, що він зумів послідовно поєднати ідеал свободи індивіда із атеїстичною позицією та відкиданням об’єктивних джерел нормативності. Звідси – уся огидність змісту цієї творчості.
Звична модель поєднання згаданих засад описується формулюваннями на кшталт «Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого» (коріння цих формулювань сягає афоризму Франсуа де Ларошфуко). Одначе чому моя свобода має закінчуватися саме там? І взагалі: чому вона має закінчуватися?
Для такого обмеження індивідуальної свободи має існувати якесь зовнішнє джерело моралі. Але, якщо воно дійсно існує, то може задати свободі індивіда як ті межі, які не порушують меж свободи інших індивідів, так і ті, що нехтують ними. Таким чином, спробувавши обґрунтувати згадану модель, ми доходимо заперечення самих вихідних переконань, які вона намагається поєднати, і повертаємося до традиційних засад: в ряді випадків людина має вдаватися до самообмеження навіть тоді, коли не йдеться про порушення свободи іншого, й водночас вона може мати право і навіть обов’язок порушувати свободу іншого (у межах встановленої Богом ієрархічності людських відносин).
Маркізу де Саду вдалося бути послідовним. Якщо немає трансцендентного Бога (або, принаймні, іманентного Логосу) і поза індивідом не існує жодного джерела нормативності, то свобода індивіда не має жодних легітимних меж. І найкращим маніфестуванням цієї безмежності є порушення свободи інших індивідів, зокрема – позбавлення волі, тортури і зґвалтування, якими так насичені твори де Сада. Зґвалтування мабуть є найкращим способом такого маніфестування, адже в їхньому випадку йдеться про порушення особливо вузьких меж свободи іншого індивіда – меж його власного тіла.
Творчість де Сада показує не тільки огидність послідовного поєднання вихідних засад Модерну, але й те, що розгортання цих засад і їхнє втілення в життя можливі лише шляхом уникнення послідовності. Аби бути втіленими, елементи прогресистсько-емансипаторської програми мусять іти на компроміс зі здоровим глуздом та тими чи іншими елементами традиційного суспільства загалом. Трапляються періоди радикального втілення модернізаційних ідей – такі як якобінська диктатура та панування більшовизму. Це періоди, жахливість яких можна порівнювати з тим, що відбувається на сторінках найбільш мерзенних творів де Сада. Але частіше модернізаційні ідеї панують у поміркованих, компромісних формах. З одного боку, це добре. З іншого боку, це маскує зло модернізації і дозволяє їй все більше і більше спотворювати наше життя, діючи «малими кроками».
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
