Ігор Загребельний
Влітку минулого року українсько-польські стосунки все ще здавалися дуже міцними. Навіть попри напругу, яку принесло перше під час повномасштабної війни відзначення роковин Волинської трагедії.
Тим не менше, тоді, влітку 2022 року, я дозволив собі висловити непопулярну позицію і наголосити, що в польській «проукраїнськості» не варто бачити щось незмінне.
Процитую міркування, які я тоді висловлював: «Політика Варшави за певний час може виявитися не настільки вигідною для нас як зараз. Це не означає, що антиросійськість і ягеллонські мотиви зникнуть цілковитим чином. Одначе їх можуть потіснити інші чинники. Ймовірність реалізації несприятливого для нас сценарію у першу чергу необхідно просто враховувати. Також потрібно належно оцінювати польські політичні сили. Зокрема, необхідно розуміти, що реванш лібералістичних сил більш за все узалежнить Варшаву від Берліна і поховає теперішні вигідні для нас амбіції Польщі. Водночас перемога сил, “правіших” за ПіС, може призвести до послаблення ягеллонських мотивів у зовнішній політиці на користь “п’ястівських” (чи то пак – мотивів Романа Дмовського)».
Зараз, як видається, Польща якраз ступила на шлях таких трансформацій, здійснила кілька кроків і готова прямувати далі.
Я щиро сподіваюся, що новий польський уряд, хизуючись «проукраїнськістю», здійснюватиме політику, яка матиме реальну вагу у площині нашого протистояння з Москвою. Грубо кажучи, я сподіваюся, що ця «проукраїнськість» не обмежиться тим, що Туск, вітаючи гей-парад у Варшаві, особливим чином відзначить учасників української колони. Проте, незалежно від ступеню реалізації такого сценарію, Польщу найімовірніше спіткає своєрідна «байденізація» ставлення до Києва.
Байденівська стратегія щодо України полягає в наданні нам реальної допомоги, яка, одначе, не дозволяє досягти суттєвих успіхів у протистоянні з Росією. Таку стратегію супроводжує риторика принципової підтримки Києва. Поєднання цих двох речей вплинуло на настрої у республіканському таборі несприятливим для нас чином. Підтримка України стала асоціюватися з демократами. Водночас непослідовність цієї підтримки призвела до того, що в ній почали бачити всього лише тринькання коштів американських платників податків, яке не приносить результату. У підсумку ізоляціоністські запити суттєво потіснили запити на політику «яструбів».
У Польщі на становище основного критика лібералістичного уряду може претендувати Конфедерація. Від неї через «надмірну проукраїнськість» перепадало і ПіС. Тепер же українська тема може стати елементом більш цілісної критики уряду. Причому, дещо повторюся, «проукраїнськість» уряду може бути дуже і дуже умовною і вже явно не такою, як очікують чимало супер-наївних українців. Приміром, якщо брати зернове питання, то новий уряд навряд чи піде на суттєві поступки, оскільки до коаліції входять політсили, залежні від голосів електорату, залученого до сільськогосподарського сектора.
Також потрібно враховувати кілька обставин. По-перше, новий уряд має достатньо шансів бути непопулярним, зокрема через те, що його обличчями стали політики позавчорашнього дня з великим антирейтингом, а Конфедерація якраз виграє на цьому тлі. По-друге, Конфедерація може сподіватися на подальше зростання підтримки з боку молоді. По-третє, посиленню умовно чи справді антиукраїнських настроїв сприятиме ряд моментів, пов’язаних із українськими мігрантами, а також природне зменшення інтересу до російсько-української війни (тут нарікати немає сенсу, оскільки подібне зменшення інтересу можна спостерігати в самій же Україні). По-четверте, конкуруючи з Конфедерацією, ПіС, імовірно, буде змушена дещо мімікрувати під її підхід до українського питання.
Можливо, змальований сценарій не реалізується, якщо новий польський уряд справді буде дуже далеким від дієвої підтримки України: це дозволятиме ПіС та близьким їй політсилам здійснювати його критику саме з проукраїнських позицій. Проте існує дуже велика ймовірність того, що нам залишиться задовольнитися «проукраїнськістю» «Громадянської коаліції» та більш лівих політсил. Але така «проукраїнськість» не буде поєднуватися з притаманним для ПіС ступенем антиросійськості, а також буде позбавлена амбіцій посилення ролі Центрально-Східної Європи, які дотепер змушували польських консерваторів докладати зусиль для підтримки стосунків із Києвом.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
