Ілля Камишанський
Наразі серед українських протестантів з новою силою почала поширюватися антиціннісна гістерія. Мовляв, «якщо Трамп і трампісти за праві цінності – значить ці цінності є злом».
Деякі наші прогрес-християни захопилися статтею «The Christian Radicals Are Coming» Стефані Маккраммен в «The Atlantic». Вони відкрили для себе широкий мувемент серед американських протестантів під назвою Новоапостольська Реформація (NAR), котрий акцентує увагу християн на входженні (поверненні) в усі суспільні інституції та сфери влади.
У статті автор описує як її страшенно бентежить, що релігійний рух NAR зливається з політичним рухом MAGA. Посил один і той самий, відомий нам іще з часів дєдушкі лєніна: навіювання посполитим страху до «радикально правих», залякування населення «християнськими фанатиками», які прагнуть позбавити беззахисний гамериканський люд «права на аборт», «прав ЛГБТ» та решти маячні, сконструйованої кривавими атеїстами.
Одним словом, немає в світі ніц гіршого ніж войовнича риторика радикальних християн. І велика кількість українських протестантських (та й не тільки) служителів, що вийшли з парадигми, у якій за кожен крок доведеться давати звіт перед компетентними органами, на підсвідомому рівні відчувають, що в «політику краще не лізти».
Християнські цінності, проповідуванні як норма суспільної моралі інтерпретуються ними як «відхід від Христа». Мовляв, не діло християн опановувати сфери впливу та щаблі влади – залиште це безбожникам, а релігія хай виконує роль носової хустинки для складання сліз та соплей.
Нашу націю під цю парадигму підминали довго, голодно і криваво. Тому «Ісус для індивідуального використання» геть витіснив Сина Божого, який є Володарем світу. Христос-Параклет остаточно замінив Христа-Пантократора.
Але так не було завжди і наразі так не є скрізь. І саме тому прагнення зробити свою країну great again природньо зливається з таким ненависним для усіх ліволібералів світу християнським націоналізмом.
Проповідь Бога, котрий підіймає з руїн і приводить до процвітання національні держави, дуже бісить тих, хто увірував у богозалишеність цього світу; тих, хто повірив брехні диявола: «Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передано, і я, кому тільки хочу, тому й даю її» (Лк. 4:6). Усіх тих оракулів локальних громад, яким комфортно безроздільно панувати у вузькому колі своєї пастви, «спасаємої від цього розбещеного грішного роду».
А ми, українці, в свою чергу від покоління до покоління безкінечно товчемося у своїх Семигорах, замість того, аби рішуче ставати на Семи Горах, мандат на які християни отримали від від Свого Господа.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
