Війна в ідеологічних шорах

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Ігор Загребельний

Теперішня війна є хорошою нагодою задуматися над питаннями виправданості принципів нашого суспільно-політичного життя та їхньої альтернативи.

Свобода як відсутність обмежень і примусу чи свобода як можливість чинити правильно, а також стан самовладання, здобутий завдяки численним самообмеженням?

Ідея рівності чи визнання природної нерівності людей?

Атомістична концепція «прав людини» чи переконання, що різні категорії людей повинні мати різні права та привілеї, які супроводжуються відповідними обов’язками?

Патякання «життя людини є найвищою цінністю» чи переконаність у тому, що існують речі, значно важливіші за життя індивідів?

Сліпа віра в «прогрес» чи тверезе визнання того, що сучасна криза, в тому числі наша слабкість у війні, випливає з того, що ми та найближчі до нас покоління розтратили капітал, отриманий від більш віддалених поколінь, – капітал жертовності, лояльності, визнання авторитетів, служіння, внутрішньої дисципліни?

Безперечно, знайдеться чимало тих, хто обере перші варіанти. Але реальність війни свідчить на користь других.

Наша держава продовжує існування тому, що і в 2014, і в 2022 роках знайшлося чимало тих, хто вчинив як вільна людина – вільна в античному і середньовічному значенні, а не в значенні новочасно-лібералістичної програми «визволення». Ці люди добровільно вчинили правильно – пішли захищати власну батьківщину. І вони мусять платити за статус вільної людини численними самообмеженнями, а подекуди і своїм життям.

Водночас декого, аби вони чинили правильно, потрібно змушувати. І це вкотре ілюструє, що люди не можуть бути однаково вільними. Одначе наше законодавство і наша політична система продовжують спиратися на ідею рівності та пов’язані з нею практики та інститути. Законодавство урівнює в правах добровольця та ухилянта, політики з огляду на очевидні електоральні розрахунки намагаються подобатися суспільному загалу, а не тій меншості, представники якої свідомо ризикують власним життям заради країни. На цьому прикладі ми бачимо, що вимогою справедливості може бути якраз нерівність, натомість панування ідеї рівності може обертатися несправедливістю і шкодити інтересам усієї спільноти.

І так далі.

Ідея рівності, модерне розуміння свободи, атомістична онтологія політичного життя загалом, продукти їхнього розгортання – все це не тільки не працює, але й у багатьох випадках шкодить. Але замість світоглядної ревізії, замість принаймні часткового відкидання цих речей ми бачимо культивування екстремних течій в стилі ЛГБТ і фемінізму. Причому ці течії не тільки спираються на принципи, невиправданість яких добре помітна у світлі війни, але й самі по собі ослаблюють нас у воєнному протистоянні.

Наприклад, ми можемо лише шкодувати з приводу суттєвого ослаблення в нашій країні «гендерних стереотипів», тобто нормативності, що виводиться з особливостей чоловічої і жіночої природи. Адже йдеться про уявлення, які, зокрема, сприяють участі чоловіків у війні. Якби ці «стереотипи» були міцнішими, ми мали б менше проблем із мобілізацією. З іншого боку, зараз ми переживаємо колосальну кризу інституту сім’ї і споріднену з нею демографічну кризу. Ці дві кризи спираються передусім на світоглядні обставини, значну частину яких можна звести до відмови від «гендерних стереотипів». Отож, і з суто воєнних міркувань, і з ширших міркувань виживання нації критично важливо відроджувати традиційні уявлення про роль чоловіка і жінки, а також плекати норми та цінності, які сприяють міцності шлюбу і народженню великої кількості дітей. Проте сьогодні доводиться бачити зовсім інше: наше суспільство продовжує ослаблювати феміністична пропаганда включно з пропагандою відверто антисімейних і антинатальних переконань.

Таким чином, замість рятівного прозріння, наша країна продовжує вести війну, перебуваючи в стані ідеологічної зашореності. Незалежно від того, чи війна буде тривати, відмова від прозріння означатиме подальше ослаблення і втрату потенціалу.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ігор Загребельний

Ігор Загребельний

Керівник АДЦ «Політична теологія»

Кандидат філософських наук. Закінчив історичний факультет Полтавського національного педагогічного університету (2012). У 2019 році захистив у Інституті філософії НАН України дисертацію «Проблема секуляризації у творчій спадщині Гавриїла Костельника: критичний аналіз» (спеціальність – релігієзнавство).

Автор книг «Апостольство меча. Християнство і застосування сили» (2017, 2020, 2024), «Міжмор’я: (майже) втрачений шанс» (2019), «Європейські хроніки» (2020).

Інтелектуальні зацікавлення: секуляризація, логіка розвитку суспільно-політичних уявлень XVIII-XX століть і нашого часу, релігія і націоналізм, політичні виміри есхатології.