Із книги «Революція і Контрреволюція»
Плініо Корреа де Олівейра
Глибинна причина Революції – це вибух гордості й сенсуалізму, що надихнув навіть не систему, а ціле мереживо ідеологічних систем. Від їхнього широкого прийняття походять три великі революції в Історії Заходу: Псевдореформація, Французька революція і комунізм.
Гордість веде до ненависті супроти всякої переваги і, отже, до твердження, що нерівність сама по собі, в усіх сферах, в тому числі й особливо в метафізичних та релігійних сферах, є злом. Це егалітарний аспект Революції.
Сенсуалізм, сам по собі, старається руйнувати будь-які бар’єри. Він не знає гальм і веде до повстання проти всякої влади і всякого права, чи то божественного, чи людського, церковного чи цивільного. Це ліберальний аспект Революції.
Обидва аспекти, що в кінцевому аналізі мають метафізичний характер, виглядають супротивними в багатьох випадках, але примиряються в марксистській утопії анархічного раю, в якому високо розвинене і «звільнене» від будь-якої релігії людство жило б у глибокому порядку без політичної влади і в повній свободі, від якої, однак, не виникала б будь-яка нерівність.
Псевдореформація була першою Революцією. Вона встановила дух сумніву, релігійного лібералізму і церковного егалітаризму, однак у відмінних мірах, у різних сектах, яким дала початок. Після неї сталася Французька революція, яка була тріумфом егалітаризму в двох площинах. У релігійній площині, у формі атеїзму, оманливо названого секуляризмом. І в політичній площині, через фальшиве твердження, що всі нерівності є несправедливістю, всяка влада є небезпекою, а свобода – це найвище благо. Комунізм – це перенесення цих тверджень до соціальних та економічних поглядів.
Вже в XIV столітті у християнській Європі можна було спостерігати трансформацію мислення, яка впродовж XV століття ставала все виразнішою.
Апетит земних насолод перетворюється в жагу. В костюмах, манерах, мові, літературі й мистецтві зростаюче прагнення життя, повного фантастичних задоволень, виробляє прогресуючі прояви чуттєвості й м’якості. Серйозність і строгість минулих часів ідуть у небуття. Все схиляється до сміху, до цікавого, до святкового. Серця відриваються від любові до жертви, від справжньої відданості Хрестові, від жаги святості й життя вічного.
Лицарство, в минулому один із найвищих виразів християнської гостроти, стає сентиментальним, любовна література пронизує всі країни, надмірна розкіш і, як наслідок, жадоба збагачення охоплюють всі соціальні класи.
Цей моральний клімат, проникаючи в інтелектуальні сфери, породив такі виразні прояви гордині як любов до безплідних і пустих суперечок, до безпідставних хитрощів, до демонстрації пустопорожньої ерудиції. Відтак були відкинені давні філософські традиції, зокрема схоластика. Абсолютистські претензії правознавців, які хизувалися порожніми знаннями римського права, знайшли сприятливий відголос серед амбітних князів.
Цей новий духовний стан містив сильне, хоч і не чітко артикульоване прагнення порядку речей, фундаментально відмінного від того, що дійшов свого апогею в XII-XIII століттях.
Перебільшене захоплення, часто марення античним світом послужило засобом вираження цього прагнення. Намагаючись менше уникати фронтальних зіткнень із середньовічною традицією, гуманізм та Ренесанс старалися поставити Церкву, надприродність і моральні цінності релігії на другий план. Людський тип, що надихався язичницькими моралістами, як також культура й цивілізація, відповідні цьому типу, вже були легітимними попередниками жадібної, чуттєвої, світської та прагматичної людини наших днів, матеріалістичної культури й цивілізації, в яких ми все більше тонемо.
Гордість і сенсуалізм, в яких знаходиться задоволення язичницького способу життя, породили протестантизм. Гордість породила дух сумніву, вільне дослідження, натуралістичне тлумачення Писання. Вона штовхнула до повстання проти церковної влади, виражене у всіх сектах запереченням монархічного характеру Вселенської Церкви, тобто бунтом проти папства. Деякі з найбільш радикальних заперечували також те, що можна назвати аристократією Церкви, тобто єпископство – церковних князів. Інші заперечували навіть саме ієрархічне священство, зводячи його до простої делегації народу, єдиного істинного володаря священичої влади.
У моральному плані торжество сенсуалізму в протестантизмі було утверджене знесенням церковного целібату і визнанням розлучення.
У Франції серед католиків діло гуманізму і Ренесансу продовжувало поширюватися через зростаючий ланцюжок наслідків. Янсенізм та інші ферменти протестантизму ослабили благочестя вірних, і ця дія у XVIII столітті призвела до занепаду звичаїв, до розкошів і обожнення земного життя, і все це готувало простір для перемог антирелігійних тенденцій. Етапами цієї апостазії були сумніви стосовно Церкви, заперечення божества Ісуса, деїзм, початковий атеїзм.
Глибоко зв’язана з протестантизмом, будучи його та ренесансного поганства нащадком, Французька революція зробила те, що було симетричним до Псевдо-реформації. Конституційна Церква, яку вона хотіла заснувати скорше, ніж впала в деїзм та атеїм, була адаптацією Галліканської Церкви до протестантського духу. А політичне діло Французької революції було тільки транспозицією до державного поля «реформи», яку більш радикальні протестантські секти запровадили в церковній організації:
• повстання проти короля, симетричне до повстання проти Папи;
• повстання плебеїв проти панів, симетричне до повстання церковних «плебеїв», себто вірних, проти церковної «аристократії», тобто духовенства;
• утвердження народного суверенітету, симетричного до уряду деяких сект.
У протестантизмі виникли деякі секти, що, переносячи прямо свої релігійні тенденції до політичного поля, приготовили появу республіканського духа. Св. Франциск Сальський у XVII столітті попередав герцога Савої стосвно цих республіканських тенденцій. Інші, ідучи далі, прийняли принципи, яких, коли їх не назвати комуністами у нинішньому сенсі слова, є принаймні перед-комуністичними.
Від Французької революції народився комуністичний рух Бабефа. А потім, від ще живішого духу революції, виникли школи утопічного комунізму XIX століття і так званий науковий комунізм Маркса. І що може бути більш логічним? Природним плодом деїзму є атеїзм. Сенсуалізм, підтримуючи розлучення, сам по собі хилить до вільного кохання. Гордість, ворог усякої переваги, мала виступити проти останньої нерівності, тобто багатства. І ось постав неоварвар XX століття, найновіший і більш екстремістський продукт революційного процесу.
Революція зазнає метаморфоз упродовж Історії. Ці метаморфози, спостерігаючись у загальних рисах Революції, повторяються, меншою мірою, в межах кожного великого її епізоду.
Дух Французької революції на першому етапі маскувався аристократичною і церковною мовою, був присутнім у палаті й сидів за столом Королівської Ради. Опісля став буржуазним і працював для безкровного зникнення монархії і дворянства, а також завуальованого і мирного скасування Католицької Церкви. Коли це стало можливим, зробився якобінським і напився крові в Терорі. Але надужиття якобінської фракції спровокували реакцію. Він розвернувся і пішов власними слідами. Від якобінського став буржуазним у Директорії, з Наполеоном протягнув руку Церкві і відкрив двері для утікачів-аристократів. Потім, нарешті, аплодував поверненню Бурбонів.
Революційний процес не закінчується на Французькій революції. Ось він знову вибухає з падінням Карла X і приходом Луї-Філіппа, і так – послідовними метаморфозами – використовуючи свої успіхи і навіть свої невдачі, він прийшов до кульмінації наших днів.
Революція використовує, отже, свої метаморфози не тільки щоб іти вперед, але і для тактичних відступів, які так часто їй були необхідні. Іноді, завжди жива, вона вдає, що померла. І це одна з її найцікавіших метаморфоз. Може здаватися, що ситуація у певній країні цілком мирна. Контрреволюційна реакція зм’якшується і втрачає пильність. Але в глибині релігійного, культурного, соціального та економічного життя революційне бродіння опановує все нові і нові простори. А наприкінці цієї вдаваної перерви вибухає несподівана конвульсія, часто більша за попередні.
Переклад – о. Іван Кіндра, Plinio Correa de Oliveira-info
Публікується зі скороченнями і стилістичними змінами.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
