Архієпископ Карло Марія Вігано оприлюднив лист-відповідь священнику на запитання про обов’язок послуху владі за умов, коли її представники діють проти встановленого Богом порядку.
У своєму тексті ієрарх озвучує базові засади традиційного католицького підходу до послуху владі, застосовуючи їх до реалій сьогодення, передусім кризи самої Церкви.
На початку листа-відповіді архієпископ пояснює причини його публікації: «Я отримав Ваш лист, в якому Ви задаєте мені декілька серйозних запитань про кризу авторитету в Церкві, кризу, яка посилюється впродовж останніх років, зокрема під час “надзвичайної пандемії”, через яку Божа слава і справа спасіння душ були відкладені на користь нібито здоров’я тіла. Те, що я маю намір оприлюднити свою детальну відповідь на Ваш лист, спричинене тим, що вона також є відповіддю численним вірянам та священникам, які пишуть мені звідусіль, будучи обтяженими муками сумління, спричиненими тими ж самими серйозними питаннями».
Карло Марія Вігано визнає, що послух земним ієрархіям може бути способом християнського терпіння і покаяння. Але йдеться аж ніяк не про виконання внутрішньо лихих розпоряджень влади. «Покірність корумпованій владі не може бути ні зобов’язуючою, ні морально доброю», – наголошує ієрарх.
Архієпископ підкреслює християнське розуміння легітимності влади. Носії влади мають служити меті, задля якої Бог установив владу як таку. Натомість «влада в той момент, коли вона діє проти мети, заради якої вона існує, позбавляє себе законності». Це стимулює підлеглих бути особливо пильними.
Ієрарх наголошує на патологічності сучасної ситуації. Спершу революційні процеси призвели до усунення світської влади, яка визнавала своє походження від Бога, а відтак свої обов’язки та межі компетентності. Натомість були утверджені демократичні режими, що спиралися на ідею народного суверенітету. Після Другого Ватиканського собору така деградація влади почала відбуватися і в Католицькій Церкві. Вігано зазначає, що відкидання верховної влади Бога призводить до двоякої загрози: тиранії та анархії. Подібні механізми діють і в церковному житті. Тому сьогодні у Церкві можна часто спостерігати тиранічне переслідування тих, хто залишається вірним її вченню, й водночас анархічне толерування і навіть заохочення тих, хто їй шкодить: «влада часто застосовується, аби покарати добрих і нагородити нечестивих». Ба більше, влада, якою володіють церковні лідери, використовується для заперечення церковного вчення і сприяння антихристиянським політичним силам. «Сам Берголіо, який повинен представляти найвищу владу на землі, використовує силу Священних Ключів для підтримки глобалістського порядку денного та пропагування гетеродоксальних доктрин», – пише архієпископ.
Серед питань священника, на які відповів Вігано, було і побоювання, що спротив владі має ознаки «комунізму». Архієпископ відкидає такі побоювання: «Революція, вираженням якої є комунізм, має на меті скинути суверенів не як корумпованих чи тиранічних, а як тих, хто належить до ієрархічно організованого порядку». Натомість спротив тій владі, яка сама є спотворенням порядку, відповідним чином є спротивом Революції.
У якості прикладу Вігано згадує численні випадки збройної боротьби католиків проти революційної влади: вандейських повстанців у Франції, санфедистів в Італії, крістерос у Мексиці. Крім того траплялися випадки, коли вірні були зобов’язані до непослуху своїм прелатам: так, зокрема, було в часи Реформації, коли частина ієрархії впала в лютеранську чи англіканську схизму та єресь. «Влада цих пастирів, що перетворилися на вовків, стала нічим, бо була спрямована на нищення віри, а не її захист», – пояснює архієпископ.
Значною мірою зосередивши свій лист на питанні онтології влади, Карло Марія Вігано водночас звертається до проблеми соціологічних механізмів, які наразі діють у Церкві, шкодячи її інтересам. Аби пояснити ситуацію, що склалася, Вігано використовує простацький образ: «хороші хлопці» зв’язують себе правилами, складеними «поганими хлопцями», які вдаються до шахрайства (щось подібне до «гри з шулером за його правилами»). Деструктивні сили, які самі собі є вираженням бунту проти авторитету, влади і порядку, зайнявши ієрархічні пости, тепер наказують добропорядним католикам, ті ж мають внутрішню схильність до визнання авторитету і послуху владі.
Архієпископ називає таку ситуацію глухим кутом, із якого необхідно вийти: «ми повинні відмовитися від поєдинку з супротивником, що диктує правила, яких маємо дотримуватися тільки ми самі».
Наприкінці свого тексту Вігано з особливою виразністю зазначає, що у наші часи встановлюється пародія на традиційне християнське суспільство, а тому «Невдовзі у відповідності до антихристиянської ідеології, яка контролює цю невблаганну зміну цінностей та принципів, чеснота буде заборонена, а ті, хто її практикує, будуть засуджені в ім’я нетерпимості до Добра… Наша толерантність до тих, хто сьогодні сприяє вимогам Нового Світового Порядку… призведе до встановлення царства Антихриста, в якому вірних католиків переслідуватимуть як ворогів цивільного суспільства, подібно до того, як у християнські часи такими ворогами вважали єретиків».
Карло Марія Вігано наголошує, що за нинішніх обставин непослух хибним розпорядженням церковних лідерів включно з Папою є не бунтом, а, навпаки, захистом ієрархічної природи Церкви, в тому числі захистом самого папства. «При детальному розгляді стає зрозумілим, що для того, аби захистити ієрархічне спілкування з Римським Понтифіком, слід не слухатися його, засудити його помилки і закликати піти у відставку», – стверджує відомий католицький ієрарх.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
Ілюстрація: Anthony Behar / Pool Photo / CNY Central