Для перемоги над Росією російську культуру потрібно вивчати, а не заперечувати – Олег Баган

Ідея відгородитися від усього російського «великим китайським муром» не є адекватною культурною відповіддю на реалії теперішньої війни.

У цьому переконаний відомий український інтелектуал націоналістичного спрямування Олег Баган.

Днями на сайті очолюваного Баганом Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова з’явилася його стаття «Російська цивілізація: чи потрібно / можливо від неї відгородитися? (Несвоєчасні роздуми про складні проблеми)».

«В Україні триває завзята дискусія, спровокована нинішньою жорстокою війною, про потребу цілковитого відмежування від всього російського: мови, політики, культури, економіки, інформаційної сфери тощо. Окремою проблемою постала заборона російської літератури в шкільних та університетських програмах навчання – відтак на медійну арену вигулькнули сотні публіцистів, політологів та журналістів, які почали навіть змагатися між собою, хто найрадикальніше крикне про заборону чогось російського. На перший погляд картина виглядає дуже простою: якщо Росія сьогодні воює з нами, то треба відгороджуватися від всього російського “великим китайським муром”. Однак ця спрощеність насправді таїть в собі кілька пасток, які в майбутньому можуть принести Україні серйозні нові проблеми», – йдеться на початку статті.

«Майже ніхто не бере до уваги того, що зараз ми живемо в період глобалізації, гіперрозвинутих телекомінікацій, інтернету, які роблять весь світ цілісно близьким, і тому будь-яке відмежування від чогось є умовним, неможливим; що Україна має географічний кордон з Росією на півтори тисячі кілометрів, який неодмінно буде пропускати інформацію з «того боку»; що в Україні проживають мільйони людей, міцно зв’язаних з російською ментальністю та культурою, які напевно стануть “клітинними медіаторами” російських ідей та інформаційних потоків тощо. Тож сама ідея “китайського муру” є дещо смішною, наївною», – зазначає Баган.

Автор закликає усвідомлювати кілька моментів, які пов’язують Україну та Росію:

  • Цивілізаційно Україна і Московія в своїх історичних традиціях походять від однієї основи – Київської Русі ІХ—ХІІІ ст. Саме тоді були витворені головні ментальні засади всіх східних слов’ян, включно з майбутніми білорусами (тоді кривичами, дреговичами, полочанами) та згодом цілком асимільованими новгородцями та псковцями (тоді словенами), які ґрунтувалися на звичаєвих традиціях східнослов’янських племен і їх союзів, варязькій державно-правовій системі («Руська правда») та прийнятому в Х ст. з Візантії православ’ї.
  • Російська цивілізація, яка витворювалася впродовж ХІV—ХІХ ст., великою мірою постала на українському історичному й культурному ґрунті; українці масово й активно співдіяли з нею, особливо в ХVІІ—ХVІІІ ст.; українські впливи були глибинними, такими, що надавали нових ознак і характеристик цій цивілізації.
  • Майже чотири сторіччя Україна перебуває в тісних цивілізаційно-політичних стосунках з Московією. Цю велику й тяжку спадщину не так легко подолати. Її неможливо відкинути в один момент, рішучим кроком заборони всього російського. 

Водночас Баган виразно підкреслює моменти, які докорінно розмежовують українців та росіян, зокрема вплив на українців із боку Центральної Європи, а на росіян – з боку Золотої Орди.

Автор вважає, що «нинішня Україна не може відгородитися від Московії як колишньої метрополії так, наприклад, як відгородилися після національного визволення Сербія і Болгарія від спадщини Османської імперії, яка була їм абсолютно чужою, тому потрібен певний консенсус, спеціальна інтелектуально-аналітична та пропагандивна робота для концептуального перевиховання українського суспільства у його погляді на все російське».

Що стосується дражливого питання російської літератури, Баган зазначає: «Безперечно, що в сучасних українських школах має бути кардинально зменшене вивчення російської літератури, однак не в університетах: нові українські еліти повинні, по-перше, знати головних представників українського ідейно-мистецького впливу на російську культуру, по-друге, розуміти специфіку критики самими провідними російськими авторами (А. Пушкін, М. Лєрмонтов, М. Гоголь, І. Турґенєв, М. Салтиков-Щедрін, А. Островський, Л. Толстой, І. Ґончаров, Ф. Достоєвський, А. Чехов, І. Бунін та ін.) російської ментальності та цивілізації, а по-третє, по-філософськи осмислювати найвищі письменницькі здобутки російської літератури, бо ніхто так глибоко не передав трагедію “маленької людини”, як М.Гоголь, ніхто не володів стилем письма з такою легкістю, як І.Турґенєв, ніхто з такою дошкульністю та викривальністю критики не описав жахіття Російської імперії з моральними виродженнями цілих верств, бюрократичними знущаннями системи, загальною деградацією громадянства, як М. Салтиков-Щедрін, бо в інших літературах не було з такою моральною силою поставлено проблему міщанського всотування людини та потреби духовних пошуків особистості, як в творах Л. Толстого, зокрема в романі “Анна Кареніна”, бо жоден інший письменник не відчув так гостро загрози наступу матеріалізму та раціоналізму (позитивізму), як Ф. Достоєвський, не скритикував ідей нігілістів та соціалістів, не показав процеси зародження тоталітаризму у вигляді большевизму (романи “Ідіот”, “Біси”, “Підліток”, “Брати Карамазови”), як цей напівукраїнець (по лінії батька він був нащадком уніятського священника з Поділля); тож, якщо ми сьогодні позбавимо українську молодь інтерпретувати ці важливі проблеми, то завтра вона буде набагато біднішою духовно й інтелектуально: класична російська література не є відповідальною за становлення і розвиток російського імперіалізму та шовінізму, навпаки, часто вона є нам союзником в тому, аби збагнути фатальну роль Росії в Європі і світі, зрозуміти вади й проблеми її суспільного та культурного буття».

Також він стверджує, що «твори російських авторів-класиків повинні видаватися в Україні з фаховими передмовами та коментарями русистів нової формації, які б пояснювали всю специфіку російської культури».

Крім того, автор робить ряд інших висновків:

  • Без розуміння російських ліво-соціалістичних тенденцій, які мали такі химерні переплетення із російською деспотично-рабською ментальністю, ми ніколи не зрозуміємо демонізму російського большевизму-комунізму, а це треба знати й тлумачити, бо українці найбільше в світі постраждали від його репресивної системи.
  • Ми повинні добре знати всі шляхи російської історії з тим, щоб зрозуміти, як в Московії витворилася надзвичайної сили політична інерція до поглинання довколишніх просторів, як ця окраїнна держава Європи зуміла витворити собі дуже агресивну імперську ідеологію, які релігійно-культурні міфи живлять російський експансіонізм, роблять його таким жорстоким та фанатичним.
  • Нам потрібен російський історичний і культурний контекст, аби глибше зрозуміти причини й характер тих ідейно-духовних пасток, в які потрапила Україна від початку свого першого національно-культурного відродження XVI-XVII ст.
  • Водночас історія російської філософської думки в її найяскравіших іменах російський ідейно-політичний дискурс є чудовою площиною для того, аби зрозуміти всі загрозливі тенденції до витворювання ідеологічної та геополітичної програми російського імперіалізму, який ще надовго, можливо, й на століття буде загрозою для Європи і України як її найсхіднішого флангу

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp