У 135-ту річницю «Rerum novarum» Папа Лев XIV представив свою першу енцикліку – «Magnifica humanitas».
Зміст енцикліки становлять міркування про соціальну доктрину Церкви в епоху штучного інтелекту, поєднані з закликом зберегти «величне людство», в якому живе Бог, підтримуючи істину, гідність праці, соціальну справедливість і мир, інформують Vatican News.
Документ, опублікований у понеділок, 25 травня, Папа підписав 15 травня.
«Величне людство, створене Богом, сьогодні стоїть перед вирішальним вибором: звести нову Вавилонську вежу чи збудувати місто, де Бог і людство мешкають разом», – йдеться на початку енцикліки.
Відправною точкою «Magnifica humanitas», що складається з п’яти розділів, а також вступу та висновку, є переконання, що технологія не є «силою, яка протистоїть людині», ані «злом сама в собі». Проте вона «не є нейтральною, бо набуває обличчя тих, хто її розробляє, фінансує, регулює та використовує». Звідси заклик Папи «залишатися людяними», дотримуючись логіки відважної співвідповідальності, субсидіарності, сопричастя, щоб «світ міг розпізнати… у серці людини місце, де Бог бажає мешкати».
Серед іншого, енцикліка заглиблюється в суть так званого штучного інтелекту. Лев XIV застерігає від «технократичної парадигми», яку вже засуджував Папа Франциск, згідно з якою кожен вибір визначається виключно параметрами ефективності та прибутку. Навпаки, найпотужніша технологія не обов’язково є найкращою: ШІ може імітувати та симулювати людину, але не володіє моральною свідомістю, емпатією, емоційними здібностями, здатністю до стосунків та духовними якостями. Тому до ШІ слід підходити тверезо та пильно, зберігаючи ясність щодо відповідальності та підзвітності на всіх його етапах розвитку й роблячи ставку на відповідні політичні та правові рамки, незалежний нагляд та вишкіл користувачів.
Значний простір енцикліки присвячено критиці трансгуманізму та постгуманізму, які тлумачать прогрес як подолання людських обмежень. Натомість обмеження не є вадою, яку слід усунути, а складовою частиною особи, оскільки «людина розквітає не попри обмеження, а часто завдяки ним», визнаючи у крихкості та скінченності місця, де дозрівають стосунки, піклування та відкритість на Бога й на іншого.
Водночас документ зачіпає низку інших питань соціального вчення включно з проблематикою війни. Стосовно останньої, енцикліка у дечому продовжує плутанину, пов’язану з відкиданням чіткого вчення про справедливу війну.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!