Послання «Traditionis custodes» стало свідченням утрати Папою Франциском автентичного авторитету.
Про це заявив нідерландський єпископ Роб Мутсертс.
Ієрарх підкреслив, що Франциск намагається обмежити використання традиційного обряду, вдавшись саме до указу, тобто жорсткого адміністративного заходу. Такий «диктаторський» жест виглядає особливо недоречним на тлі декларацій Франциска про прихильність до концепції синодальності.
«Папа Франциск просуває синодальність: всі мають право на слово, всіх треба почути. Цей принцип не дуже простежується у нещодавно виданому посланні “Traditionis custodes”, в указі (sic!), який має терміново зупинити традиційну латинську Месу», – йдеться на початку колонки Мутсертса.
На думку єпископа, реальну кризу авторитету Франциска засвідчила зухвалість німецьких єпископів, які підважують або відкидають ряд елементів учення Церкви. З іншого боку, він наводить приклад американського єпископату, який таки наважився захищати окремі ортодоксальні позиції, але зробив це усупереч позиції Риму. Після цих випадків послання «Traditionis custodes» виглядає немов спроба продемонструвати силу, обравши жертву, що виглядає слабкою.
«Той факт, що Франциск звертається до аргументу сили без жодних консультацій, вказує на те, що він втрачає авторитет. Це вже було очевидно, коли Конференція єпископів Німеччини проігнорувала зауваження Папи стосовно синодального процесу. Те ж саме відбулось в Сполучених Штатах, коли Папа Франциск закликав Конференцію єпископів не готувати документ про гідне прийняття Причастя. Ймовірно, Папа вирішив, що цього разу краще буде давати не поради, а виконавчий лист – мова ж бо про традиційну Месу! », – пише владика Мутсертс.
Також ієрарх відзначив «фактичні помилки» у супровідному документі послання. «Одна з них – твердження про те, що Павло VI після Ватикану-ІІ зробив те ж саме, що і Пій V після Триденту, – стверджує єпископ. – Це абсолютно розходиться з істиною. Пам’ятайте, що до Триденту у вжитку перебувало багато переписаних манускриптів, і в різних місцинах повиникали різні локальні Літургії. Це був безлад. Тридентський собор прагнув відновити Літургії, прибрати неточності, переконатись у ортодоксійності. Тридент не збирався переписувати Літургію, робити нововведення, писати нові євхаристійні молитви, вигадувати новий лекціонарій або новий календар. Він дбав про забезпечення безперервного, органічного розвитку. Месал 1570 року походить з Месалу 1474 року і так далі аж до четвертого століття. Від самого четвертого століття і далі існувала тяглість. Після п’ятнадцятого століття – іще чотири століття тяглості. Час від часу вводились, щонайбільше, незначні зміни – нове свято, новий спомин або нова рубрика».
Ієрарх продовжує: «В соборному документі “Sacrosanctum Concilium” ІІ Ватиканський собор просив про літургійну реформу. Загалом це був досить консервативний документ. Латина зберігалась, григоріанський спів утримував своє законне місце в Літургії. Однак зміни, що настали після Ватикану-ІІ, значно відступили від соборних документів. Сумнозвісний “дух Собору” годі знайти в самих текстах собору. В новому месалі Павла VI було збережено лише 17% молитов старого тридентського месалу. Тут важко говорити про тяглість, про якийсь органічний розвиток. Бенедикт це визнавав, і тому дав такий простір для старої Меси. Він навіть вказав, що ніхто не потребує його дозволу для неї (що було священним колись, залишається священним і тепер). І тепер Папа Франциск робить вигляд, що його motu proprio дбає про органічний розвиток Церкви, і це повністю суперечить реальності. Зробивши латинську Месу практично недоступною, він остаточно пориває з віковічною літургійною традицією Римської Католицької Церкви».
Єпископ Роб Мутсертс наголошує, що Франциск фактично зробив, на що не має влади: «Літургія – не іграшка в руках Пап; вона – спадок Церкви. Стара Меса – не питання ностальгії чи смаку. Папа має бути сторожем Традиції; він – садівник, а не ремісник. Канонічне право – не питання правового позитивізму, є також такі поняття, як природне право та божественне право; більше того, є така річ як Традиція, яку не можна просто взяти і відсунути вбік».
Варто зауважити, що окреслені мотиви критики дій Франциска простежуються і в інших реакціях на «Traditionis custodes». Так, відомий католицький публіцист Джордж Вайґель заявив, що повноваження, які бере на себе Франциск, були немислимі навіть в епоху Папи Пія IX.
Колишній очільник Конгрегації віровчення кардинал Ґергард Мюллер у своїй відповіді на Францискове послання нагадав, що «папський авторитет полягає не в бездумному вимаганні від вірних самого лише послуху, тобто формальної покори волі, але, що важливіше, в наданні вірним нагоди бути переконаними у згоді розуму», натомість доктринальна послідовність «Traditionis custodes» виглядає сумнівно.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
Ілюстрація: Reuters