Юрій Олійник
До плану Джонсона слід відноситись спокійно, як до початку предметної розмови з потенційним керівництвом США.
По-перше, це не план Трампа, а пропозиції Джонсона, які він пропонує Трампу, і вважає, що новий президент США може спробувати їх втілити. Необхідно, щоб у цих перемовинах брала участь українська сторона (20 липня Зеленський провів телефонну розмову з Трампом, можлива безпосередня зустріч). План досить авантюрний, і вимагає або згоди всіх сторін, або силового примушення росії до миру. Що теж потребує каскаду багатьох рішень.
По-друге, всі пропозиції повернути москву до цивілізації і навіть зберегти права московської мови в Україні несуть прозорий геополітичний розрахунок. Бажання вирвати росію з китайського табору, куди вона дуже глибоко інтегрувалась за останні два роки. В середньостроковій перспективі такі плани можуть бути натяком російським елітам, що після усунення путіна можна буде відновити контакти. Але розуміє це і Китай, якому не дуже вигідно втрачати як вплив на москву, так і ключову роль «миротворця».
Ідея вступу України до НАТО з частковим заміщення американського контингенту в Європі корисна для Києва, оскільки зцементує взаємозалежність нашої та європейської безпеки. Але вона утопічна, бо навряд чи німцям чи французам і навіть полякам сподобається.
В будь-якому випадку Джонсон пропонує чіткі критерії завершення війни, чого не дає команда Байдена.
Якщо Трамп прийме даний план, можливі кілька варіантів розвитку:
А) Найімовірніщий: рф відмовляється або вимагає більших територіальних поступок. Тоді Київ має одержати масштабну і швидку допомогу для впливу на росію.
Б) рф погоджується, і навіть відступає з окупованих після 2022 року територій. Однак ні Київ, ні москва не змінюватимуть кордони де-юре, тобто лише зафіксується лінія замороження. Це укріплює українську обороноздатність, передусім з боку півдня. Але в перспективі кількох років можливий реванш, після того як рф відновить ресурси, а також врегулює проблеми в національних регіонах. Натомість Україна дуже ймовірно потрапить у політичну кризу, тоді як європейці затягуватимуть реалізацію безпекових зобов’язань (бо нібито війна вже закінчена).
В) рф погоджується, але фактично саботує мирний процес. Сценарій Мінського процесу 2015-20 років. З позитивів – українське суспільство та союзники змушені підтримувати боєготовність.
В будь-якому випадку, дипломатія – це мистецтво приховування планів і кількості козирів на руках. З якими треба працювати тут і зараз. Бо до переговорів треба приходити в сильній позиції. Цитуючи Бориса Джонсона, завдання союзників зараз – «зміцнити Україну. Протягом останніх двох років ми постійно бажали українцям досягнення мети – перемоги – не бажаючи дати їм засобів. Ми хронічно не поспішали дати їм потрібні засоби, і навіть зараз ми накладаємо смішні обмеження на те, як вони можуть їх використовувати, так що українці б’ються з однією рукою, зв’язаною за спиною». Ні додати, ні відняти.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
