Ілля Камишанський
105 років тому, 13-25 серпня 1920 року, відбулася епохальна Варшавська битва, яку поляки називають Cud nad Wisłą, «Диво над Віслою». Війська Польської Республіки на чолі з Юзефом Пілсудським спільно з військом Української Народної Республіки на чолі із Симоном Петлюрою як у XVI столітті стали стіною на шляху кривавої навали зі Сходу. Польсько-українське військо здобуло перемогу над РККА, яку більшовицький тиран Ленін послав на Захід з метою «поширення світової революції до останнього моря» – аби червоним терором було охоплено весь світ. Варшавська битва стала вирішальною у радянсько-польській війні 1919-1921 років, завдяки якій Польща відстояла свою незалежність.
6-та Січова дивізія генерал-хорунжого УНР Марка Безручка під Замостям 12 днів стримувала атаки 1-ї кінної армії Будьонного. Там же під Замостям стояла насмерть Морська піхота міністра ВМС УНР контрадмірала Михайла Білинського, коли Тухачеського атакувала Варшаву.
Але в березні 1921 року Польща підписала з більшовиками Ризький мир, котрий суперечив Варшавському договору квітня 1920, укладеному Пілсудським та Петлюрою про сумісну боротьбу проти росіянської імперії більшовиків. Пілсудський зрадив УНР, розділивши Україну з Леніним немов тушу кабана поміж двома кумами. Такою була відплата Варшави за свій порятунок.
Про Варшавську битву можна послухати пісню гурту Sabaton. Або подивитися фільм Єжи Гофмана «1920. Битва Варшавська» 2011 року. А ось тут ветеран теперішньої московсько-української війни Роман Липинський читає свій вірш «Диво на Віслі» на Вольському цвинтарі в Варшаві.
Поляки на відміну від українців дуже добре пам’ятають цю історію. І саме 15 серпня відзначається День Війська Польського. Цього дня президент Польщі вшановує пам’ять загиблих воїнів того військового союзу, покладаючи жовто-блакитні квіти до монумента на православному цвинтарі Варшави.
Власне, так щороку робив попередній президент Анджей Дуда. А що ж тепер?
6 серпня у Варшаві відбулася інавгурація новообраного президента Польщі Кароля Навроцького. А вже за три дні, 9 серпня на стадіоні PGE Narodowy у Варшаві пройшов концерт, на який було заборонено проносити навіть маленькі сумочки-бананки. Для зберігання речей перед входом були встановлені спеціальні камери зберігання вартістю 50 zł.
Але під час цього концерту відбувся інцидент, який різні ЗМІ описують по-різному.
Найжахливіший епізод, який у якості звинувачення публікують у своїх соцмережах польські депутати можна побачити тут.
Якщо коротко, група молоді танцює під час концерту з українськими прапорами: синьо-жовтим та червоно-чорним. Власне якраз демонстрація «бандерівського прапора» і викликала резонанс серед польського політикуму. Нагадаємо, що якраз в рамках цьогорічної президентської кампанії в Польщі було на законодавчому рівні закріплено статус Волинської трагедії 1943-1944 років як «ludobójstwo», себто «геноцид». І Навроцький як голова Інституту національної пам’яті доклав до цього визнання багато зусиль.
Лівацька преса під час виборчих перегонів доклала багато зусиль, аби українці зненавиділи Навроцького. Тож серед нашого населення новий президент Польщі має образ українофоба і наркомана, який просто на сцені перед натовпом нюхає кокаїн. Бо нам це показали, прокоментували і ми повірили. Авжеж, хто як не наркоман захищатиме життя ненароджених дітей від легалізації абортів?
Треба розуміти, що і під час виборів і зараз польське суспільство фактично розділене 50/50 між правими консервативними силами на чолі з Навроцьким і лівими, яких наразі представляє прем’єр Дональд Туск. Більшість коментаторів взагалі не згадують про цей поділ. Але варто згадати нашу ситуацію фактичного двовладдя часів Ющенка і Тимошенко. І хоча між цими політиками не було ідеологічної прірви, самого міжособистісного протистояння було достатньо, аби навіть зовнішня політика України була амбівалентною. Зокрема щодо росіянського газу та війни між РФ та Сакартвело.
Тож, інцидент на концерті в Варшаві було розкручено штучно.
12 серпня Туск перед засіданням уряду заявив: «про заворушення, акти агресії та певні провокації на Національному стадіоні під час концерту білоруського репера. Ці події були абсолютно зайвими та вимагали швидкої реакції». Далі він уточнив, що «проти 63 осіб розпочато провадження щодо виїзду з країни» і пояснив, що 57 з них – українці.
Іще чіткіше своє ставлення Туск виклав у соцмережах: «Антипольські жести українців і розпалювання антиукраїнських настроїв у Польщі – це путінський сценарій, організований іноземною агентурою та місцевими ідіотами».
Певно, про заворушення, наприклад, на минулорічному чемпіонаті Європи в Німеччині Туску нічого не відомо. Які там були жести та крики. І жодних депортацій.
Якраз напередодні того концерту, 8 серпня інший Дональд, Трамп оголосив, що 15 серпня – на свято Успіння Богородиці за григоріанським календарем – на Алясці відбудеться його зустріч з кремлівським диктатором.
Всі очі і всі надії сі спрямували на «завершення війни» між Мосфедерацією та Україною.
Ми розуміємо, що ці перемовини не призведуть до завершення, але вони дадуть новий поштовх до русофобських та/або українофобських настроїв у світовому співтоваристві. І саме в цей момент Туск проголошує про «антипольські жести» і влаштовує депортацію українців з Польщі. Авжеж, масштаби неспівставні з Ризьким миром 104-річної давнини, але черговий неоднозначний жест.
Черговий, бо 5 червня саме за ініціативи прем’єра Польщі Туска Євросоюз скасував «митний безвіз» на українські товари. Так, аби «допомога Україні не була за рахунок інтересів Польщі».
Про блокування і розсипання на кордоні українського зерна, що було зорганізовано під час виборчої кампанії-2023, годі й казати. На контрасті з «правими українофобами» Туск тоді вдруге став прем’єр-міністром Польщі.
Варто згадати і те, що вперше Туск був прем’єром Польщі у 2007-2014 роках. Якраз у період «вставанія с колєн» РФ часів Мєдвєдєва, нападу на Сакартвело і знаменитого «перезавантаження» стосунків Москви і Вашингтона з приходом адміністрації Обами, Байдена, Клінтон та будівництва Nord Stream у 2011-му.
Влітку 2009-го Туск зустрівся з кремлівським диктатором, зробивши знамениту фотосесію на набережній Сопота. А вже за півроку, в березні 2010-го трапилася Смоленська катастрофа, внаслідок якої в авіатрощі на території РФ загинуло все політичне керівництво Польщі. Нагадаємо, що загиблий президент Лех Качінський був правим, займай жорстку антикремлівську позицію, і на цьому самому літаку влітку 2008 року разом із Ющенком літав до Тбілісі, аби підтримати Сакартвело, на яку напала Московія. Натомість Туск у той злощасний березень полетів до Московії окремо від усіх інших політиків (так само окремо від Мерца, Макрона і Стармера він приїхав до Києва 10 травня цього року, коли лідери Європи договорилися про «30-денне перемир’я на Великдень»).
Але жодної причетності Туска до Смоленської катастрофи доведено не було. Ба навіть не було доведено, що сама авіатроща була влаштованою РФ. Наразі всі такі думки тавруються як конспірологія. Так само як конспірологією є причетність ФСБ до вибухів житлових будинків на Московії, які привели Путіна в крісло президента РФ. Так само як і причетність Кучми до вбивства Гонгадзе, що розхитало крісло під президентом України. Бо наразі офіційно все це – конспірологія!
Про розслідування Смоленської катастрофи я писав на своїй телеграм-сторінці тут і тут.
А Туск наприкінці 2014-го пересів у крісло голови Євроради, і вже за декілька місяців Ангела Меркель допомогла Путіну дотиснути Порошенка на віддачу РФ частини суверенної території України в Луганській та Донецькій областях і відмову від дискурсу Криму. І одразу ж у 2015-му почалося будівництво Nord Stream-2, що мав стати жорстким повідком, на якому Кремль тримав керовану Туском та Меркель Європу. Європу, що смиренно проковтнула другу агресію Московії.
А яке ж тоді у цьому концертні місце «наркомана» та «українофоба» Навроцького?
Окреслюючи рамки недавніх перемовин, Дональд Трамп згадував, зокрема, слова «мудрої людини» Віктора Орбана, який «із цього регіону» пояснив президенту США, що, Московія, мовляв «живе війнами і завжди у війнах перемагає». Натомість Навроцький у телефонній розмові пояснив Трампу, що якраз у день переговорів на Алясці виповниться 105 років, відколи Московія зазнала стратегічної поразки від сил Польщі та України. Себто, перемагати Москву можна і треба.
Ця заява консервативного президента Польщі, спрямована у вуха консервативного президента США напередодні доленосної події, є одним із перших кроків Навроцького у зовнішній політиці. І цей крок зроблено однозначно в інтересах України.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
