Ігор Загребельний
Наприкінці серпня польський президент Кароль Навроцький анонсував законодавчу ініціативу щодо криміналізації «бандерівської» символіки, чим цілком очікувано викликав хвилю обурення в Україні. Власне, цілком очікуваною була і сама ініціатива Навроцького.
Те, що українців ще досі вражають деякі обставини польської дійсності, є і симптомом, і причиною нашої нездатності до системного підходу у розбудові відносин із західним сусідом. Подібно можна говорити і про поляків.
Поляки продовжують не розуміти місце «бандерівської» (і в лапках, і без них) міфології та й просто символіки у сучасній Україні. Українці і далі відмовляються розуміти, що наявний у Польщі консенсус щодо ставлення до українських націоналістичних формувань минулого не тотожний антиукраїнському шовінізму, і частина поляків легко поєднує відданість цьому консенсусу зі щирими симпатіями до України. Так само вони відмовляються розуміти, що маховик «антибандерівських» суспільних запитів у Польщі має природу, подібну на природу сучасної української «бандероманії», і для того, аби він зупинився, знадобиться не один рік.
Що ж ми побачимо в Польщі, якщо змусимо себе вибратися з колії упертого нерозуміння свого сусіда?
Кароль Навроцький справді став виразником тенденції охолодження ставлення до України, яка своєю чергою перетинається з тенденцією зростання частки тих поляків, погляди яких можна охарактеризувати як антиукраїнський шовінізм. Серед обставин, що спричинили ці тенденції – зникнення первісного шоку і подальша втрата інтересу до російсько-української війни, своєрідна втома від українських мігрантів (не кажучи вже про почуття скривдженості через «надмірну» турботу про них зі сторони влади), посилення значення в суспільній свідомості національної міфології, що стосується проблемних сторінок історії українсько-польських стосунків. Свою роль також зіграв економічний чинник, передусім у вимірі питання експорту українського зерна. Перші дві обставини можна вважати природними. Важко бути суворим стосовно поляків, беручи до уваги, що від війни дистанціювалася значна частина українського суспільства. Ставлення поляків до українських мігрантів варто оцінювати в контексті ставлення українців із безпечних регіонів до ВПО, а також специфіки поведінки частини самих же переселенців.
Польський ліво-ліберальний табір аж ніяк не ізольований від упливу згаданих тенденцій з їхньою електоральною вагою. Тому після зайняття Туском прем’єрського крісла ми бачили збереження попереднього підходу до експорту українського зерна, а нещодавно були свідками різкого реагування на інцидент із червоно-чорною символікою на концерті. Тут же варто згадати свіжу заяву віцепрем’єра Владислава Косіняка-Камиша, що Україна не матиме шансів на вступ до ЄС, доки не визнає Волинську трагедію «геноцидом».
Навроцькому і його соратникам на цьому тлі необхідно демонструвати позицію, ще більше відповідну окресленим тенденціям. На щастя для нас, наразі це не позначилося на стратегічному ставленні до України та її протистояння з Москвою.
Хорошим індикатором ставлення Навроцького до України саме в стратегічній площині стало збереження ним уже традиційної української компоненти під час святкування Дня польського війська. Відповідна риторика польського президента, розрахована на внутрішню аудиторію, була співзвучною тезам, адресованим Дональду Трампу в рамках лобістських зусиль європейських лідерів напередодні саміту у Вашингтоні. Доволі приємним був і зміст листа, направленого Навроцьким українському президентові з нагоди Дня незалежності. Одначе всі ці дуже вагомі речі не викликали в Україні суттєвого інтересу. Натомість «антибандерівська» ініціатива та відмова підтримати законопроект, що стосувався українських мігрантів, викликали неабияке обурення.
Що стосується другого, то тут узагалі важко знайти підстави обурюватися. У моральній площині є очевидним обов’язок влади ставити інтереси власних громадян вище інтересів осіб, що прибули з інших країн. Турбота про дійсних біженців (а загал українців у Польщі такими не є) заслуговує похвали, проте неодмінно має рахуватися з приматом інтересів власних громадян. У площині наших національних інтересів позбавлення українців у Польщі «тепличних» умов можна лише привітати, адже воно може підштовхнути якусь частину наших громадян повернутися додому, а це важливо і в короткочасній перспективі ведення війни (поповнення мобілізаційного ресурсу), і в більш далекосяжній перспективі демографічної ситуації. Інша справа – перегляд становища українських мігрантів є відповіддю на запити, сформовані окресленими тенденціями (і тут варто пам’ятати, що Туск теж намагається реагувати на ці запити, говорячи, що у сфері допомоги українцям багато зловживань і вона вимагає більшого контролю). Проте під цим кутом зору можна сподіватися, що позиція Навроцького якраз розрядить атмосферу, тим самим, серед іншого, убезпечивши лінію стратегічної підтримки України від закидів про «надмірну проукраїнськість», з якими зустрічався Анджей Дуда і які у підсумку, ймовірно, посприяли і мають потенціал і далі сприяти відтоку голосів від ПіС до куди менш привабливих із української точки зору сил. Одначе, попри перелічені обставини, рішення Навроцького теж стало підставою для обурення, зливаючись із анонсом «антибандерівського» закону.
Основною причиною такого упередженого ставлення слід вважати ідеологічну заангажованість українського інформаційного поля. Вітчизняні ЗМІ і середовище політичних оглядачів оцінюють політичне життя за кордоном зі становища відданості ліво-ліберальному порядку денному, наслідком чого стало утвердження стереотипу про те, що праві сили недружні до України.
Звісно, панування цього стереотипу не є абсолютним, і зараз ми не бачимо намагань показати антиукраїнським політиком, наприклад, Джорджу Мелоні (хоч до її приходу до влади українському інфополю не бракувало застережень щодо неї). Але й без того окреслений стереотип призводить до суттєвих спотворень у сприйнятті реальності.
У випадку Польщі для формування спотвореної картини реальності вистачає непропорційного підсвічування дійсних чи гаданих негативних і позитивних моментів, пов’язаних із націонал-консервативним та ліво-ліберальним таборами польського політикуму.
На спотворення також працює брак тверезої аналітики. Місце, яке мала б займати ця аналітика, частково займає «імпорт» сенсів і навіть текстів, які належать противникам польських націонал-консерваторів. Чого лишень варта публікація «Європейською правдою» матеріалів ліворадикального видання «Krytyka Polityczna». Відтак замість намагань проаналізувати польську дійсність з українського становища (у тому числі з метою пошуку можливостей впливати на неї) доводиться спостерігати розмови про те, що у Польщі відбуваються «згортання демократії», «підйом авторитаризму», «відродження фашизму» тощо.
Все це призводить до відсутності розуміння необхідності зусиль, спрямованих на підтримку/формування вигідних Україні настроїв серед відносно консервативних сегментів польського суспільства, а також на зменшення конфліктогенності сторінок історії. Брак таких зусиль поєднується з рядом несприятливих обставин.
Одна з таких обставин – зорієнтованість на ліво-ліберальний табір «професійних українців» чи просто помітних представників української меншини Польщі (яскравий приклад – хамська риторика стосовно президента Навроцького журналіста Віталія Мазуренка).
Ще однією обставиною є те, що офіційний Київ демонструє суттєве зменшення інтересу до Варшави, одночасно зблизившись із франко-німецьким ядром ЄС. Це може формувати серед поляків уявлення про «українську невдячність».
Свою роль також можуть відігравати російські інформаційні впливи.
У підсумку можемо спостерігати подальше наростання невигідних Україні тенденцій у Польщі. Дуже показовими тут виявилися результати аналізу висловлювань поляків у соцмережах стосовно атаки безпілотників у ніч на 10 вересня. Згідно з цим аналізом, кількість поляків, які покладали відповідальність за атаку на Україну, була дещо більшою за кількість тих, хто покладали відповідальність безпосередньо на Росію. Можна припускати, що ці тенденції врешті-решт призведуть до того, що політика польських націонал-консервативних сил справді стане дуже несприятливою для України (або ж – що цим силам доведеться поступитися місцем силам формату «Конфедерації»).
Повторю те, що вже писав: поляки відзначаються нерозумінням України й українців приблизно тією ж мірою, що й українці – нерозумінням Польщі і поляків. Наразі це нерозуміння шкодить польським амбіціям. У перспективі воно також може серйозно зашкодити безпеці Польщі в контексті загрози з боку Москви. Проте Україні, яка змушена вести війну за власне виживання, нерозуміння сусіда шкодить ще більше.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
