Андрій Рибалко
Атеїсти в окопах бувають. Сам бачив. Їх не так багато. Значно більше, ніж атеїстів, я бачив чудес.
Чудо надзвичайно нетехнологічне. У військового-християнина не існує методички на зразок: прочитай Отче наш і 90-й Псалом для захисту від АГС, а від міномета повтори це тричі і додай Царю небесний та Богородице Діво.
Закони фізики працюють. Але є винятки.
В кожного був такий момент, який можна назвати чудом. Коли «Ураган» косить посадку, де твої позиції були ще вчора. Коли знаходять міну там, де ти ходив і їздив. Коли в окоп залітає снаряд і не розривається.
І лише тобі вирішувати, що це було. Чудо, фарт чи збіг обставин. Бог створив тебе вільним.
Я багато молюся. Тут багато часу для молитви. Коли відпочиваю, коли іду, коли на посту, коли копаю.
Але є моменти, коли я не можу молитись. Коли десь прилітає поруч, мозок не працює. Працюють рефлекси. Швидко впасти, притиснутися до дна окопу, пірнути в нору. І чекати, коли все це закінчиться.
Більше того, в такі моменти здається, що Бога тут немає. І це недалеко від істини. Адже пекло – це не казани із гарячою смолою, а буття без Бога.
А тут, на війні, є багато філіалів пекла на землі. Та навіть в такі моменти я знаю, що є люди, які моляться за нас. І в холодному світі, де так багато зла, з’являється простір для чуда. Воно завжди можливе, коли ми впускаємо Бога у свою душу і в своє життя.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
