Архієпископ Карло Марія Вігано
Богослужбові тексти священного тридення вражають нас немов батогом брутальною жорстокістю мук, яким Господь піддався волею Синедріону і за наказом римського прокуратора.
Підбурюваний первосвященниками натовп закликає невинну кров Божого Сина на себе та своїх дітей, тим самим усього лише за кілька днів нівелюючи Його тріумф під час входу до Єрусалиму. Слова хвали і вигуки «Осанна!» перетворюються на крики «Розпни Його!», а пальмове гілля змінюється бичами. Яким же є той натовп! Він може прославляти з тією ж упевненістю, з якою невдовзі винесе смертний вирок.
Хто є дійовими особами та відповідальними за це засудження? Юда, один з дванадцятьох апостолів, злодій і зрадник, який за тридцять срібняків передає Учителя первосвященникам, аби Його арештували. Синедріон, себто ієрархія Старого Завіту, який продовжував бути чинним під час Страстей. Неправдиві свідки, які звинувачують нашого Господа, суперечачи один одному. Народ чи, радше, натовп, який дозволяє керувати собою кільком вправним маніпуляторам. Прокуратор Понтій Пилат – представник імператора в Палестині – який, користуючись офіційними повноваженнями, виносить несправедливий вирок. І цілий нурт безіменних підлеглих, які лютують із безпрецедентною жорстокістю проти невинного чоловіка з тієї єдиної причини, що від них цього очікують: храмова сторожа, солдати Синедріону, римські вояки і просто жорстокий натовп.
Наш Господь засуджений до смерті, незважаючи на те, що Його невинність визнана законною владою: «“Розіпни! Розіпни!” Каже Пилат їм: “Беріть Його ви і розіпніть, я бо жодної провини не знаходжу на Ньому”» (Ів. 19:6). Пилат не хоче протидіяти первосвященникам, не хоче, аби проти нього налаштували натовп, а священники могли це зробити, використовуючи ненависть до окупантів-римлян. Пилат знає про презирство, яке левіти та старійшини народу виховують проти нього, вважаючи його язичником, від якого варто триматися подалі, аж до того, що не хочуть забруднити себе, входячи до преторію: вони залишаються назовні, чекаючи, що ця земна влада, яка їх пригнічує, водночас стане їхнім співучасником у засудженні їхнього ж Месії за богохульство, тобто релігійний злочин. Точніше – у приреченні невинного чоловіка на смерть без властивого судового вироку.
Пилат говорить: «Я невинний крови праведника цього» (Мт. 27:24). Таким чином, світська влада, дозволяючи залякати себе можливістю бунту, відмовляється від здійснення правосуддя; подібно до того, як духовний провід, аби не втратити владу, яку він монополізував, приховує пророцтва, наполягаючи на невизнанні обіцяного Месії, ігнорує постійні підтвердження Його божественності і вчиняє змову з метою вбити Ісуса Христа, тому що, правду кажучи, Він проголосив, що є Богом. Ієрархи погрожують Пилату: «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом!» (Ів. 19:12). При цьому вони заходять так далеко, що схиляються перед імператорською владою, лиш би вбити свого царя: «Нема в нас царя, тільки кесар!» (Ів. 19:15).
Навіть тоді, коли Господь на хресті сповіщає Свою жертву словами Псалмопівця «Боже мій, Боже мій, чому Ти Мене покинув?», ті, хто пам’ятали Священне Писання, роблять вигляд, що не впізнають у цьому останнього застереження Синагозі і передрікання відміни левітського священства та знищення Храму, яке за сорок років здійснить Тит. У 21-му псалмі Давид пророкує те, що знаходилося у євреїв перед очима, але вони не могли цього збагнути через власну сліпоту; і ми чуємо це застереження повторно в імпроперії Страсної п’ятниці (improperia – у страсних богослужіннях лат. обряду піснеспів, що виражає оскарження Христом невдячності ізраїльського народу; у гр. обряді входить до Утрені страстей та Царських часів. – ред.), чуємо це розчарування через невірність вибраного народу і бачимо розбите серце через не менш страхітливе повторення цієї невірності Новим Ізраїлем, його архієреями і служителями.
Наш Господь говорить: «Ненавидить вас світ – то знайте: Мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. Згадайте слово, що його був Я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували Мене – переслідуватимуть і вас» (Ів. 15:18-20). Цим попередженням Спаситель нагадує нам, що Його найсвятіші Страсті також повинні бути здійснені і в Його Містичному Тілі: «Переслідували мене –переслідуватимуть і вас» – як в окремих людях упродовж століть, так і в Церкві як установі в кінці віків. Оця кореляція між Страстями Христовими та Страстями Церкви є знаковою.
Мені видається, що згадана кореляція стає ще очевиднішою в цю годину темряви, коли влада нового невірного та розбещеного Синедріону єднається зі світською владою у переслідуванні нашого Господа та тих, хто лишається Йому вірним.
Сьогодні так само первосвященники, будучи спраглими влади і прагнучи догодити імперії, яка тримає їх у підпорядкуванні, звертаються до Пилата, аби той засудив католиків, звинувачуючи їх у богохульстві за те, що вони не бажають прийняти зраду своїх пастирів. Апостоли та мученики минулого живуть в апостолах і мучениках сьогодення – тих, кому відмовлено у привілеї кривавого мучеництва, але піддано остракізму та глузуванню. Ми знову знаходимо Юду, який продає добрих пастирів Синедріону; знову знаходимо фальшивих свідків, лиходіїв, тих, хто підбурює натовп, храмову сторожу та солдатів преторію; знову знаходимо Кайяфу, котрий розриває свою одіж, Петра, який зрікається Господа, та апостолів, які втікають і ховаються; ми знову знаходимо тих, хто вінчає Церкву терням, хто б’є її по обличчю і глузує над нею, хто її бичує і виставляє на глум; тих, хто кидає на неї хрест згіршень її служителів і гріхів її вірних; сьогодні знову є ті, хто занурює губку в оцет і пронизує списом бік Церкви; сьогодні знову є тканий зверху хітон та ті, хто кидає на нього жереб. Але, як і в Велику п’ятницю, сьогодні Матір Церкви та Апостол залишаться біля підніжжя хреста, будучи свідками passio Ecclesiæ так само, як колись вони були свідками passio Christi…
Коли Церква під почорнілим небом вигукне своє «Звершилося!», земля затремтить, а завіса Храму розірветься зверху донизу, те, чого бракує в стражданнях Христа (Кол. 1:24), буде доконано у Його Містичному Тілі. Ми будемо чекати зняття з хреста, покладання до гробу, поглинутої і німої тиші природи, сходження до аду. У цьому випадку також будуть вартові, покликані стерегти, аби мале стадо не піднялося, а також будуть ті, хто скаже, що послідовники прийшли його викрасти.
Для Святої Церкви настане і Велика субота; «Exultet» і «Алилуя» також прийдуть після печалі, смерті і мороку гробниці. Scimus Christum surrexisse a mortuis vere – знаємо, що Христос воістину воскрес із мертвих, і знаємо, що Його Містичне Тіло також воскресне разом із Ним, саме в той момент, коли його служителі гадатимуть, що все втрачено. І вони впізнають Церкву, як і Господа, «у ламанні хліба».
Це моє глибоке побажання на цю Святу Пасху та часи, які на нас чекають.
2 квітня 2021 року
Цитати зі Святого Письма подано за перекладом Івана Хоменка
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
