Демократичний Христос?

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Ігор Загребельний

Святий Бернар Клервоський якось ствердив: «Якщо є неминучим одне з двох – щоб нарікали на Бога або на мене – я віддам перевагу тому, аби нарікали на мене, а не на Господа. Я вважатиму за щастя, якщо Бог дасть мені ласку зробити з мене щит, аби прикривати Себе. З радістю прийму на себе наклепи, що роздирають язик, і отруйні язви богохульства, лиш би при цьому міг не допустити їх до Всевишнього. Я не боюся бути приниженим, лиш би лишилася недоторканою Його слава».

Ці слова великого містика, релігійного реформатора й натхненника Хрестових походів чудово відображають дух феодальної доби. Богобоязність, що концентрується на Божій славі, могла достатньою мірою розвинутися лиш там, де існувала висока лицарська культура. Середньовічний політично-культурний контекст чудово сприяв реалізації закладених у християнство потенцій.

В умовах феодального ладу Бог якнайкраще розкривається людині як Господь, Лорд. Христос в умовах Середньовіччя – це Найвищий Феодал, Абсолютний Сюзерен, що віддав за своїх васалів життя.

Сьогодення пропонує нам образ якогось демократичного Христа – Христа як знаменитості. Він, цей демократичний Христос, є добряком і претендує на роль одного з лідерів громадської думки. За задумом тих, хто пропонує нам віру у такого Христа, він здатен стати гарантом демократичного розвитку людства. Проте популярність ніколи не замінить Авторитету. Демократичний Христос може позмагатися з Міккі Маусом, Брітні Спірс чи кимось із кандидатів у президенти. Але ми дуже багато чого втрачаємо, коли просто обираємо Христа (так, як обирають товари у супермаркеті або ж голосують під час виборів), а не ставимося до Нього як до Лорда, чия влада є вродженою.

Феодальна система – це перенесення у суспільно-політичну і економічну площину правдивого образу людини. Усі ми лиш користуємося бенефіцієм, який отримали від Бога. Однією із найбільш безглуздих фраз, котрі придумало людство, є фраза «Я існую». Лише Бог може сказати «Я існую». Власне, «Той, хто існує» – це, мабуть, найдосконаліше Боже ім’я із тих, які ми зустрічаємо в Біблії. Ми ж, якщо не хочемо виглядати самовпевненими дурнями, можемо говорити лише «Я певною мірою, у обмежений спосіб існую, бо отримав це умовне існування у дар від Творця». І за свій бенефіцій ми повинні вірно служити Богові як Найвищому Господеві. У цьому служінні наша честь.

Злобна чернь скинула Христа з престолу, аби встановити на землі своє блюзнірське царство «свободи, рівності, братерства» (комунізму, прав людини, емансипації, толерантності, недискримінації тощо). Але Він залишається нашим законним Королем. Часом вірність Королеві вимагає від нас особливої відваги, часом – хитрості. А передусім – готовності відправитися на гільйотину. За вірність Король обіцяє нагороду вже зараз, на землі: можливість поклонитися промінню Його Маєстату, а не просто проголосувати.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ігор Загребельний

Ігор Загребельний

Керівник АДЦ «Політична теологія»

Кандидат філософських наук. Закінчив історичний факультет Полтавського національного педагогічного університету (2012). У 2019 році захистив у Інституті філософії НАН України дисертацію «Проблема секуляризації у творчій спадщині Гавриїла Костельника: критичний аналіз» (спеціальність – релігієзнавство).

Автор книг «Апостольство меча. Християнство і застосування сили» (2017, 2020), «Міжмор’я: майже втрачений шанс» (2019), «Європейські хроніки» (2020).

Інтелектуальні зацікавлення: секуляризація, логіка розвитку суспільно-політичних уявлень XVIII-XX століть і нашого часу, релігія і націоналізм, політичні виміри есхатології.