Ігор Загребельний
Поняття глибинної Церкви як супутника глибинної держави було спопуляризованим у контексті ситуації у США. Одначе воно релевантне і для опису європейської дійсності.
27 листопада відбулася онлайн-зустріч між віце-президентом Європейської комісії Маргаритисом Шинасом та релігійними діячами, більшість із яких становили представники християнських конфесій.
Про що могли би говорити християни з брюссельським чиновником високого рангу? Здається, тем більше, ніж достатньо: радикальне обмеження культового життя, до якого вдалася низка європейських урядів, ісламський тероризм, нещодавно презентована Єврокомісією «Стратегія ЛГБТКІ-рівності на 2020-2025 роки», яка фактично передбачає криміналізацію публічного свідчення християнської позиції стосовно сексуальних відхилень, тиск Брюсселю проти держав, що хоч якось тримаються свого християнського коріння. Зрештою, перш, ніж обтрусити порох із ніг, можна було заговорити про Бога і покаяння. Одначе тематика розмов була іншою.
Як ідеться у звіті Конференції європейських Церков, релігійні лідери говорили на теми міграції, «інклюзивності», «боротьби з расизмом». Власне, предмет розмови значною мірою був детермінований офіційним напрямом діяльності Шинаса, який є віце-президентом «з питань просування європейського способу життя» (формулювання воістину орвелівське, бо офіційний перелік повноважень чиновника розпочинається з міграційної проблематики; все, як у відомій антиутопії: «Війна – це мир, свобода – це рабство, заселення Європи людьми чужої раси, релігії і культури – це захист європейського способу життя»).
Досить цікавим був і перелік спікерів. Серед них – президент Конференції європейських церков, один із протестантських лідерів Ельзасу і Лотарингії Крістіан Крігер, президент Комісії єпископських конференцій ЄС архієпископ Люксембурга кардинал Жан-Клод Голлеріх (люксемб. Jean-Claude Höllerich), лідер об’єднання лютеранських і реформаторських спільнот Німеччини Генріх Бедфорд-Штром.
Компанію достойним (принаймні за конвенціональними мірками) мужам склала представниця кліру лютеранської спільноти Фінляндії на ім’я Сату Саарінен (Satu Saarinen). Поза фіномовним сегментом інтернету згадки цього імені знайти дуже важко, але гугл-перекладач дає зрозуміти, що йдеться про дуже прогресивну «пасторкиню». Пошук за зображенням пропонує світлини пані Саарінен із символікою ЛГБТ, руйнуючи тим самим сумніви, викликані недосконалістю цифрового перекладу.
Вочевидь, для того ж кардинала Голлеріха Сату Саарінен є досить комфортною колегою по служінню і розмовах зі світською владою. Щонайменше, кардинал зізнавався у своїй «відкритості» до обговорення жіночого священства. Проте прогресивності йому вистачає і без цього.
Поставлений на політично значиму посаду єзуїт Жан-Клод Голлеріх є еталонним «кардиналом Франциска». Тут тобі і обережне просування новаторських речей, і перейнятість кліматичими змінами, і, звичайно ж, робота штатним агітатором: «Refugees welcome», критика «егоїстів», які захищають державний суверенітет, залякування підйомом «популізму та націоналізму» і т.д.
Прогресивності не бракує і Генріху Бедфорд-Штрому – активному прихильнику ЛГБТ-ідеології, одному з лобістів запровадження у Німеччині «одностатевих шлюбів».
На цьому тлі видаються дуже показовими тісні відносини Бедфорд-Штрома з німецьким ієрархом кардиналом Рейнгардом Марксом, попередником Голлеріха на посту президента Комісії єпископських конференцій ЄС. Однофамілець відомого лівого теоретика є уособленням апостазійних тенденцій німецького католицизму, які вилилися в річище так званого «синодального шляху» (визнання нормальності гомосексуалізму, причастя для розлучених та протестантів, священство жінок і, в перспективі, схизма). Не обмежуючись суспільно-політичними речами, спільна діяльність Бедфорд-Штрома і Маркса відзначилася неабиякими здобутками «екуменічного діалогу». І в цьому немає нічого дивного: на доктринальні речі можна не зважати, адже для «відновлення християнської єдності» буде достатньо спільних прогресистських установок.
Сучасна «християнська єдність» не потребує навіть Нікейсько-Константинопольського символу віри. Їй достатньо Брюссельського: з «інклюзивністю», «гендерною рівністю», обмеженням державних суверенітетів і, ясна річ, просуванням міграційного дискурсу.
Під час зустрічі з представником Єврокомісії Бедфорд-Штром та кардинал Голлеріх (лайт-версія Маркса) «закликали» ЄС зробити прийом неєвропейських мігрантів ще більш інтенсивним. Це виглядало навіть більш банально і вульгарно, ніж відоме «Партия сказала “Надо!” – комсомол ответил “Есть!”». Звертаючись до представника наднаціонального органу, політика якого є досить ворожою християнству, релігійні лідери не придумали нічого ліпшого як озвучити заклик до того, що саме по собі є однією з визначальних рис діяльності цього органу.
Концепт глибинної держави передбачає контрастування стосовно демократичних засад: реальна влада належить не тим, кого обирає суспільство, а класу професійних політиків, що зосереджуються у виконавчих органах влади, співробітникам спецслужб, представникам фінансового сектора та крупних корпорацій. Нинішній Євросоюз рухається у бік навіть не законспірованої глибинної держави, а відвертого диктату брюссельських бюрократів.
Попри те, що життя земної Церкви передбачає деякі процедури голосування, її природа швидше монархічна, а не демократична. Церква вибудовується згори донизу: Божою благодаттю, що сходить з Неба, навколо Божого Об’явлення. Для того, аби збагнути характер глибинної Церкви, що утверджується по обидва береги Атлантичного океану, її варто протиставляти не демократії, а саме монархічному сходженню згори. Глибинна Церква – це своєрідна мафіозна структура, складена з упливових ієрархів, які все більше жертвують істинами Об’явлення на користь світських догм нашого часу. Причому глибинна Церква може бути міжконфесійною. Брюссельський (чи Вашингтонський) символ віри далекий від ексклюзивності.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
Ілюстрація: Lz.de
