Грузія поміж хижими сусідами і «веселковими західниками»

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Едуард Юрченко

Між Україною та Сакартвело часто проводять паралелі. Та в деяких вимірах грузинська ситуація виглядає краще за нашу.

Після того, як небайдужі грузини зірвали так званий «Тбілісі-прайд», здійнялася інформаційна кампанія на тему «тріумфу проросійських сил».

Дійсно, проросійські сили намагались використати активність ЛГБТ для своєї пропаганди. Це не дивно, адже в ультраконсервативній та релігійній Грузії немає кращого варіанту, ніж зв’язати ідею «європейскості» з ЛГБТ. Саме «гей-парад» як плювок в обличчя православної Сакартвело є їх головним антизахідним аргументом.

Виникає питання: як сили, які виступають за незалежність Грузії від Москви, можуть підтримувати ЛГБТ-активістів? Не треба бути потужним аналітиком, щоб розуміти, що таким чином вони підіграють Росії.

Напередодні «прайда» популярний в Грузії бізнесмен та громадський діяч Леван Васадзе, відомий своєю проросійською позицією, розпочав відповідну кампанію за традиційні цінності. В Україні поняття «проросійський» чітко асоціюється з «колективним Медведчуком». Але в Грузії ситуація принципово інша.

Маленька країна (розміром з один із наших регіонів) постійно змушена домовлятись із сусідами. Більшість з них, при цьому, далеко не друзі.

На даний момент Грузія перебуває у важкому становищі. З одного боку ми бачимо Росію, яка нависає над країною як «Дамоклів меч». Суто мілітарно грузини можуть протиставити росіянам хіба що довгу й затратну війну. Але треба розуміти, що повноцінне протистояння неможливе суто з кількісних причин.

З іншого боку, Грузія критично залежна від Туреччини в економічному плані. Майже 80% економіки зав’язані на «південному партнері». Звісно, нічого доброго в цьому немає, і грузини це чудово розуміють.

Що пропонують на цьому фоні грузинські проросійськи сили?

По-перше, вони наполягають на тому, що Захід нічим не допоміг під час війни 2008 року. Звідси випливає логіка: нащо орієнтуватись на того, хто не здатен захистити від Росії?

По-друге, масове вторгнення в грузинську економіку турків викликає цілком доречне занепокоєння. Проросійські сили переконують в тому, що гарні стосунки з РФ посприяють диверсифікації економічного партнерства.

По-третє, «колективний Захід» представлений, фактично, безглуздими вимогами, на кшталт підтримки ЛГБТ. Це ніяк не пов’язано з реальним національним інтересом, але викликає різко негативну реакцію.

Проросійські сили пропонують грузинам не капітуляцію перед Москвою, а певну схему домовленості з нею.

Вище згаданий Васадзе відкрито називає Абхазію та Осетію окупованими росіянами і стверджує, що він зможе домовитися про їхнє повернення за умови загальної геополітичної орієнтації на Росію.

По суті, він пропонує варіант етнонаціоналістичної державності, православної релігійності та територіальної єдності. Але шляхом загальної геополітичної орієнтації на Росію. Це якісно відрізняється від медведчуківських «одного народу», «Крим не повернути» та тому подібного.

Зрозуміло, що з точки зору українських інтересів здійснення сценарію Васадзе є небажаним. Одначе, будучи об’єктивними, важко не визнати, що він представляє собою силу, менш проросійську ніж ті проросійські сили, які толеруються у нашій країні.

Сакартвело є критично важливою країною для нашої безпеки і геополітичних інтересів. У цьому аспекті потрібно розуміти, що найбільшу загрозу становлять навіть не сили на кшталт Васадзе, а ті, хто підігрують Росії, відстоюючи «прозахідний» курс під веселковими прапорами.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Euroactive.com

Едуард Юрченко

Едуард Юрченко

Кандидат філософських наук

2003 року закінчив філософський факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і продовжив навчання в аспірантурі. Тема дисертації – «Дискурс традиціоналізму у соціальній філософії» (спеціальність – соціальна філософія і філософія історії).

Доцент кафедри філософії Національного транспортного університету.

Автор книги «Вогонь Традиції» (2018).

Інтелектуальні зацікавлення: теорія та історія консерватизму, історія української політичної думки, футурологія, соціально-філософські виміри Четвертої промислової революції.

Читайте також: