Грузинська Церква між зовнішнім тиском і внутрішніми конфліктами

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp
Грузинська Церква

Юрій Олійник

Грузинська православна Церква останніми роками піддається значній критиці через різке несприйняття нав’язування нехристиянських цінностей. Водночас зовнішній тиск лібералів та лівацьких сил накладається на внутрішні проблеми, викликані особистими протиріччями між впливовими ієрархами.

Поки що ГПЦ зберігає авторитетний статус у суспільстві, що підтверджується чіткими виступами на підтримку християнських цінностей. Однак невирішеність внутрішніх проблем загрожує значно послабити значення Церкви, дискредитувавши її пастирську роль у грузинській державі та суспільстві.

Почнімо з зовнішніх сил, що борються з християнством та елементарними моральними цінностями. Особливо гучною ворожа реакція лібералів стала після спроби 5 липня 2021 року  провести ЛГБТ-парад у Тібілісі, що зустрівся з масовим народним обуренням. Ієрархів звинуватили у потуранні «праворадикалам» і розпаленні ненависті. Зокрема через присутність у акціях народного протесту православних кліриків. Таких як диякон Спиридон, який виступив із таким зверненням: «Грузинська нація має об’єднатися, щоб захистити вчення Христа та мораль… 5 липня ми повинні зламати кістки прихильників Содому та розбити їх». Щодо кісток – то це перефразування Книги Псалмів, в контексті духовної боротьби. Але малограмотні журналісти видають за заклики до насильства і навіть вбивств.

Агресія лібералів викликана тим простим фактом, що Церква не обмежилась участю окремих священників. Патріарх Ілія II офіційно висловився, що так званий прайд «порушує права більшості грузинського суспільства, його свободи та можливість вибору».

До кампанії шельмування долучаються західні ЗМІ. Зокрема портал «Foreign Policy» прямо волає про загрозу прозахідному геополітичному вектору, стверджуючи: «консервативні угруповання, включаючи Грузинську православну Церкву, яка тісно переплітається з російськими колегами, визнали себе захисниками традиційних цінностей і рішуче виступають проти давніх амбіцій Грузії приєднатися до Європейського Союзу та НАТО». Таким чином ігнорується не лише російсько-грузинський політичний конфлікт, але й складні відносини церковних Тбілісі та Москви через непогоджену діяльність на території Абхазії та Південної Осетії (негласну підтримку неканонічних на думку Грузинської Церкви церковних спільнот). Цитуються місцеві ЛГБТ-діячі, що бачать у народному спротиві руку Путіна та Кремля.

Зрозуміло, що російське телебачення та пропаганда загалом активно використовує цю тему. Але ж не можна відкидати глибинні цінності грузинського народу, а також неможливість для Церкви підтримати пропаганду гріховної поведінки. В країні, де 83.4% населення асоціюють себе з православною конфесією.

У вересні 2021 року починаються нові скандали. В медіа була опублікована інформація про можливе стеження за переговорами священнослужителів, злито ряд записів. Зокрема нібито про передачу владикою Ніколозом інформації про діяльність патріарха Ілії російській громадянці Лоліті Даніловій в 2013 році. Представники провладної партії «Грузинська мрія» звинувачують у цьому зливі опозицію.

Однак зовнішня атака – це незначна загроза сама по собі, з огляду на настрої більшості грузинського суспільства. Але по авторитеті Церкви сильно вдаряють внутрішні протиріччя, що дискредитують її претензії на моральний авторитет. Зокрема йдеться про скандали навколо гей-лобі в церковних структурах, що набули особливого поширення останніми роками. 31 жовтня 2019 року на засіданні Синоду відсторонили від керування Чкондійською єпархією митрополита Петра Цаава після того, як він заявив про «гомосексуалізм» серед священиків. Цааву розглядали як прихильника попереднього режиму Саакашвілі. Однак багато священників його підтримали, і розкол в єпархії досі не залікований. Петро Цаава також відомий чіткою підтримкою автокефалії ПЦУ і союзу зі Вселенським патріархатом.

Цаава стверджував, що Ілія II «покриває в патріархії гріх мужеложества». Кілька місяців по тому єпископ Яків Якобашвілі заявив про план зі зміщення патріарха. У змові, за твердженням архієрея, брали участь не тільки тодішній прем’єр-міністр Георгій Гахар і нині чинний міністр внутрішніх справ Вахтанг Гомелаурі, але й лідер правлячої партії «Грузинська мрія» Бідзіна Іванішвілі, разом з представниками Церкви – митрополитом Петром Цаавою і протоієреєм Георгієм Мамаладзе. Останній навесні 2017 року був обвинуваченим у так званій «справі про ціанід» і був засуджений на дев’ять років за підготовку вбивства секретаря референта патріарха Шорени Тетруашвілі.

Ці всі історії широко використовуються зовнішніми критиками, що звинувачують ГПЦ у подвійних стандартах і заполітизованості. І від вирішення цих внутрішніх конфліктів значною мірою залежить майбутнє Православ’я на грузинській землі. Яке потребує внутрішньої єдності та монолітності у протистоянні новітнім викликам.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Uk.wikipedia.org

Юрій Олійник

Юрій Олійник

Кандидат політичних наук

Закінчив факультет соціальних наук та соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія» (магістр політології, 2013). В 2013-2016 роках навчався в аспірантурі при Національному інституті стратегічних досліджень.

Співзасновник Центру дослідження Африки, експерт НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень».

Інтелектуальні зацікавлення: національна безпека, Африканський регіон, історіософія, футурологія, глобальні загрози.

Читайте також: