КНР і Україна: як реалізовується сила Пекіна щодо Києва

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp
Україна-Китай

Ярослав Божко

Тема присутності КНР в українському політичному просторі довгий час залишалася суто прерогативою фахівців вузького профілю. Двосторонні контакти були рідкістю, а про спільні великі проекти і говорити не доводилося. 

Втім, перша половина 2021 року ознаменувалася одразу цілим рядом подій на українсько-китайському полі. Активізація спроб китайської компанії Skyrizon купити український оборонний завод «Мотор Січ» призвела щонайменше до артикулювання питання про вплив КНР всередині України. В інтересах китайської компанії Skyrizon купівлею акцій підприємства в обхід рішень Антимонопольного комітету України займалося підприємство Dragon Capital Томаша Фіали. В результаті засідання акціонерів були зірвані СБУ, а рішенням РНБО підприємство «Мотор Січ» було повернуте у власність держави. Втім, це не припинило історії навколо підприємства, а радше навпаки – вивело зацікавленість КНР в присутності в Україні на новий рівень. 

Попри розповсюджені малопрофесійні тлумачення про низьку якість продуктів українського ВПК, КНР дійсно потребують двигунів для ударної авіації, які виробляються підприємством «Мотор Січ». Зважаючи на постійно наростаючу напругу в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, проблема комплектуючих для підрозділів армії КНР стала особливо гострою. 

Увага КНР до України однозначно посилилася і вилилась одразу у кілька різних форматів. Ряд українських політиків, зокрема Юлія Тимошенко, Вадим Новинський та Давид Арахамія взяли участь у китайсько-українському симпозіумі з державного управління, де презентували книгу Сі Цзіньпіня.

Окремо варто відзначити, що у цьому заході взяла участь і Ольга Стефанишина, яка займає посаду віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. Очевидно, що просування теорій державного управління, які виводить Сі Цзіньпінь, є м’якою силою Пекіна в Україні. І участь віце-прем’єр-міністра Стефанишиної, в чию компетенцію входить налагодження стосунків з НАТО, прямим опонентом КНР виглядає щонайменше аж дуже дивним жестом з боку України. 

30 червня міністр інфраструктури України Олександр Кубраков підписав з міністром комерції КНР угоду про міжурядову співпрацю обох країн. Першочерговим її змістом став допуск КНР до об’єктів стратегічної транспортної інфраструктури України – морських портів, аеропортів, важливих логістичних вузлів. Дуже важливою рисою сучасної китайської стратегії впливу на інші держави є саме прагнення отримати контроль над транспортними вузлами, які можуть бути забрані Китаєм за борги. Подібні випадки призводили до політичних скандалів, зокрема у Чорногорії. І «запуск» китайських грошей в українську транспортну сферу з політичної точки зору більш ніж недалекоглядна річ. Довгострокові наслідки таких дій можуть коштувати Україні суверенітету або значної частини її інфраструктури. 

Окремим важливим пунктом китайського зовнішнього впливу залишається діяльність корпорації-гіганта Huawei. Де-факто, корпорація є світовим лідером із впровадження технологій 5G, і гібридний зміст її діяльності неодноразово ставав предметом критики західних держав. Так, в 2019 році в США висунули обвинувачення на адресу компанії Huawei в шпигунстві на користь КНР за двома епізодами. Попри те, що тема повноцінної присутності Huawei в Україні поки не здобула належної уваги медіа, скандали помалу починають пробиватися на поверхню. 

В 2020 році один з провідних державних органів системи кібербезпеки і захисту зв’язку – Державна служба спеціального зв’язку і захисту інформації – підписала угоду про співпрацю з корпорацією Huawei, що спричинило скандал. Угоду про співпрацю з корпорацією підписав і Національний технологічний університет «КПІ», що водночас має розглядатися як плацдарм для розгортання китайської м’якої сили в системі вищої освіти в Україні.

Паралельно, в Україні створено Інститут Конфуція – заклад, який працює над просуванням китайських культурних ідей та мови за сприяння уряду КНР. Наразі в Україні діє п’ять таких центрів Конфуція: у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Київському національному лінгвістичному університеті, у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка, у Харківському національному університеті імені Василя Каразіна, у Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені Костянтина Ушинського. 

Таким чином, присутність КНР у внутрішній політиці України поки залишається мало поміченою. Водночас, зберігається стійка тенденція зі зростання цікавості КНР до України і нарощування потенціалу впливу Пекіна на Київ. Саме тому, ми маємо бути як ніколи пильними, адже потрапляння в орбіту Пекіна дуже часто відбувається через боргові ями, в які заганяють країни, перебрання контролю над об’єктами стратегічної інфраструктури та поширення комуністичних ідей. 

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Economist.com

Ярослав Божко

Ярослав Божко

Магістр політології

Голова Центру політичних студій «Доктрина».

Випускник філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Досліджує питання політичної модернізації, формування громадської думки, ідеологічного позиціонування політичних партій та безпекової політики.

Читайте також: