«Китайський короновірус» на службі в Антихриста

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Ідея короновірусу як антипод Бога-Творця та боротьба з нею методом наукового атеїзму

Отець Ярослав Кулик

Короновірус  не медичний факт. Це  релігія. Можеш вірити, можеш не вірити, але ритуали виконувати зобов’язаний

Із соцмереж

Епідемія таємничої хвороби, яку політкоректно називають «короновірусна інфекція», а президент США Трамп, не церемонячись, нарік «китайським короновірусом», пережила великі трансформації в свідомості широких мас.

Китайський уряд успішно приховував проблему декілька місяців, а потім був змушений визнати її наявність. Згодом зараження розповсюдилося за межі КНР, і, не зважаючи на зпобіжні заходи, поширення інфекції відбулося в Європі, США та інших країнах. При цьому найгірша ситуація склалася в Італії, де населення спершу переважно не вірило в існування вірусу, тож продовжувало збиратися на масові заходи, а потім настали висока смертність і одні з найжорсткіших в Європі карантинних заходів.

Різні країни намагалися боротися із заразою по-різному: впроваджували карантин (Італія, Німеччина, Франція), не впроваджували його (Швеція), вдавалися до часткового, адаптивного карантину або ж спершу заперечували проблему, а потім вдалися до жорстких заходів (Росія).

Такою є офіційна версія. Та, яку можна прочитати в новинах, почути від численних користувачів Інтернету та з уст офіційних осіб.

Механізми дії суспільних уявлень та ідеологій

Наскільки вона правдива, пересічній людині встановити важко. Оскільки більшість із нас не мають фахових знань у медицині, біології загалом й вірусології зокрема, усе зводиться до довіри тим чи іншим авторитетам, які за різних обставин зробили собі імена: Організації охорони їдоров’я, міністерству охорони здоров’я певної країни, лікарям-випускникам визначних університетів (Гарвард, Стенфорд) та ін. Чи можуть всі вони брехати, щоби створити певне уявлення широких мас? Більшість вважають, що ні, а подібні уявлення називають «конспірологією» (на цю тему я планую окрему статтю).

Важко встановити, чи існує спільний план певних політичних осіб, з якою метою він створений, які механізми його дії – певні докази за це існують, але також багато заперечень. Тут, скоріше за все, ідеться про довіру до авторитетів чи її відсутність. Людина вибирає, кому вірити, а далі шукає у відкритих джерелах факти, які підтримують це уявлення. Протилежні факти або іґноруються, або їх намагаються видати за недостовірні. Тут дуже важко бути чесним та неупередженим стороннім спостерігачем-дослідником, адже спарава дуже серйозна і безспосередньо стосується більшості з нас. Тож більш або менш свідомо установка формується ще до початку дослідження.

Людей можна умовно поділити на два типи: довірливих та скептиків. Не будемо зараз аналізувати переваги та вади кожного типу, та й детально розбирати властивості їх мислення і причини їх виникнення – праць на цю тему не злічити. Довірливі до певних релігійних доґматів можуть бути повністю скептичним до раціональних арґументів, так само, як і навпаки. Є ті, хто раціоналізують релігію чи міфологізують  раціональність, оброщуючи ту образами. Одні пробують осмислити міф, знайти в ньому розумну зернину, інші просто приймають його на віру, як даність.

Те саме можна застосувати до суспільних ідей: демократія, диктатура, права людини, вплив релігії на державу і… короновірус. Із аналізу цих ідей народжуються ідеології. Вони більш або менш підкріплені фактами, але коли ідеологія поширюється в суспільстві, настає момент, коли факти більше не мають значення, важливе тільки їх трактування авторитетами. «Якщо факти суперечать ідеології, тим гірше для фактів». Тут вона переплітається з релігією, формуючи релігійність в ідеології та ідеологію релігії.

Нова ідеологія останніх місяців

На наших очах розвивається нова ідеологія (без офіційної назви), носіїв якої простими словами іменують по-різному:  «ковідники», «масочники» та ін. Їх супротивники отримали клички «ковід-дисидентів» чи «ковід-атеїстів».  

Ця ідеологія є панівною, адже її переважно підтримує довірлива частина населення. Такі дивляться новини, більш-менш поважають урядові орґанізації, мають поганеньку середню освіту, або навпаки – хорошу вищу – та не піддають вивчене сумніву; вони можуть працювати так настільки багато, що часу на книги й аналіз фактів не лишається.

Її противники можуть опиратися через власний бунтівний психологічний тип (готові сперечатися з очевидним, адже «Баба-Яга проти»); мають природну недовірливість, схильність аналізувати факти з інших боків, помічати деталі; міфологічний, радше ніж раціональний, тип мислення; або ж навіть патології (такі, як манія переслідування й параноя).

Перші дотримуються карантину, використовують засоби захисту, намагаються не піддавати себе небезпеці, часто живуть в страху заразитися і набувають через це нервові розлади. Другі збирають численні мітинґи проти карантинних обмежень, демонстративно іґнорують носіння медичних масок, поширюють в Інтернеті інформацію про недостовірність офіційної версії. Подібні дискусії між прихильниками та суперниками певної ідеї  

ведуться постійно (скажімо, між консерваторами та прогресивістами, прихильниками демократії чи диктатури, ринкових чи етатистських економічних підходів), але загострюються тоді, коли проблема всеохопна і  торкається способу життя більшості людей. Подібне ми спостерігали 2013-14 роках в Україні.

Те саме бачимо нині – «ковідники» вважають «дисидентів» потенційним джерелом зараження, а ті, в свою чергу, таврують опонентів «одурманеними  агентами глобальної влади», на чиїх плечах «прийде новий світовий порядок», або відверто іменують «слугами антихриста». Хтось нарікає на втрачений бізнес, іншим не подобається принижувати власну гідність носінням масок. А коли справа доходить до обмеження релігійної діяльності – закриття храмів, впровадження «онлайн-служб» – вибухає священна  війна. В цьому разі перші ставлять земне життя та успіх медичної системи на перше місце, другі наріжним каменем кладуть спасіння душі, вічне буття, повагу до Бога та уявлення про те, що карантин насправді  скерований проти Церкви як такої, її традицій і способу життя віруючих. Поширення вірусу, вважають вони, сильні світу цього використовують як спосіб підірвати духовне життя, реформувати церковну традицію і змусити віруючих думати виключно про земне (виживання завдяки маскам та вакцині, а не Благодаті Божій).

Зміщення акцентів

Фактів, які підтверджують офіційну версію – наявність вірусу, статистику захворюваності, її вікові категорії, ефективність чим жорсткішого карантину та медичних масок – у відкритих джерелах достатньо, так само, як і їх заперечень. Як ішлося вище, кожен вибирає ті докази, які ближчі його власному  психологічному настрою, і непорушно за них тримається. Тут хочеться навести простенький аналіз боротьби з «ковідною» ідеологією методом… наукового атеїму.

Даний термін вважається дещо вульгарним, оскільки його вживали комуністи, на яких лежить відповідальність за мільйонні жертви по всьому світу. В прогресивних демократичних суспільствах усі говорять про свободу віросповідання як один із найважливіших постулатів свободи, але насправді воля ґарантується далеко не всім. Про це так само можна багато прочитати – традиційним релігіям і перш за все християнству дозволяється все менше проявлятися в публічному просторі.

Або їх змушують реформуватися (неоднозначні ліберальні тенденції в католицизмі останніх 50 років; зміщення акцентів у риториці православних ієрархів із вічних проблем на сьогодення; поява численних модерністських протестантських громад). Такі реформи стосуються найгостріших тем – політики сім’ї та дітородження, статевих стосунків, впровадження мужоложества як «варіації норми» та ін. Ті, хто не згоджується на подібні реформи, витісняються на периферію. Та й реформованим важко знайти відгук у свідомості людей, бо система пропонує людям інших  ідолів – віру в прогрес, в демократію, в мультикультуралізм. І сперечаються із традиціоналістами методом, майже у всьому подібним до наукового атеїзму. Акценти зміщуються: колись люди ставали в чергу, щоб поклонитися святині, а тепер займають місце за кілька днів перед виходом нового Айфона. За два дні до загибелі Джон Леннон сказав: «Бітлз уже популярніші, ніж Христос». Таких новітніх ідей, якими підміняють істинну релігію, маса. Нагадаємо, що релігія – це ширше поняття, ніж культ чи обожнювання; це – зв’язок із колись втраченим вищим початком буття.

Упродовж останніх кількох місяців народжується нова релігія – віра в дію китайського короновірусу та необхідність карантину для боротьби з нею. Церковних єрархів переконують проповідувати людям саме це. Проте так було не завжди: колись ідея Бога та церквоних доґматів була головною для європейського  світогляду. З часом її стали підміняти іншими ідолами – раціоналізму і т.п. І саме з цього бере початок  метод наукового атеїзму, який постійно вживали більшовики для переконування народу в тому, що Бога немає, а Церква – пережиток минулого. Пройдімося коротко по основних запереченнях атеїстів.

Атеїст проти християнина

Як показує мій особистий досвід численних дебатів, атеїст вимагає представити наукові докази існування Бога. По-простому це звучить так: «Чому наші космонавти в космос літали, а Бога не бачили?».

Ясна річ, що експериментальних наукових доказів існування Бога не може бути, адже наука у модерному сенсі займається фізичною дійсніістю, а Бог стоїть понад творінням. До Його розуміння можна наблизитися філософським або ж містичним шляхом. Втім, раціоналізм  годиться для реєстрації, опису й класифікації проявів Божественного буття в сотвореному світі.  

Атеїст вимагатиме побачити ці напрацювання. Християнин (тут ми говоримо про освіченого віруючого, який має досвід у науках і риториці) представить йому напрацювання віруючих науковців – фізиків, хіміків та медиків – які в закономірностях навколишнього світу виявляли ті самі елементи, які церковна традиція описує символічною мовою. Щось можна пояснити (освячення води і металів як реструктуризація  молекулярної структури; передача інформації на відстані), інше – ні (перетворення хліба і вина на Тіло і Кров Христа під час Літургії). Дослідження чудесних зцілень може узагалі відкрити нові горизонти в медицині, адже при цьому відбувається така зміна організму, яку раніше не виявляли.

Втім, для атеїста-скептика такого буде недосить. Він зажадає імена дослідників і методи, які ті застосовували. Якщо він освічений та дійсно прагне знайти істину, то залізе у відповідні праці та пересвідчиться в їх правдивості/хибності. Якщо ж його завданням є виключно довести свою ідеологію, то відмахнеться від таких доказів, назве їх недосторівними, авторів затаврує «шарлатанами», а якщо такі вчені не акредитовані ВООЗ чи Гарвардом – тим більше. Натомість, представить власних апологетів атеїзму. У такому разі, якщо двоє належать до освіченого кола, суперечка перейде на верифікацію фактів та пошук все нової чисто раціональної інформації, щоб довести, можливі чудеса, чи ні, а потім – чи  взагалі такі явища доводять буття Боже.

Якщо християнин запропонує атеїсту свідчення віруючих, які відчували присутність Божу, бачили маленькі чудеса в своєму житті, отримували одкровення чи уникали проблем, атеїст, імовірно, назве це  «самонавіюванням». Дива, які відбувалися давно, одержать ярлик «історичної підтасовки» й «міфу» – такими можуть бути життя святих, які спілкувалися з тисячами людей, зціляли їх, міняли їхні життя. Приміром, хто доведе, що преподобний Серафим Чудотворець дійсно говорив передане Богом, а не власне божевілля? Можливо, його гостям примарилося те сяйво, яке ніби огортало святого, чи вони його придумали. Коли говоритимуть про щось недавнє – знамення, яке мало одночасно безліч свідків, зцілення й переміну сотень учасників спільної молитви чи паломництва до святині – таке розглянуть як  самонавіювання чи певний вид масового психозу. «Якщо всі кажуть, що ти божевільний, сам починаєш  мимоволі в це вірити». Коли цілий натовп навколо тебе танцює в ейфорії від ніби то сходження Духа Святого, то і сам проникаєшся їхнім настроєм. Коли бачиш, як протестантський пастор зціляє твоїх сусідів, то від його доторку твій власний біль минає, адже самонавіювання дійсно може спричинити суттєві зміни в  організмі, як на краще, так і на гірше.

Статистика вірних у Церкві для атеїста не доказ – він може переконувати, що вона штучно завищена або ж що прихильників раціоналізму в рази більше. Мовляв, колись альтернативи Церкві не було, і туди ходили  всі, фанатики й скептики, а тепер з’явилися інші області для роздумів і самореалізації. Водночас атеїст вкаже на великий відсоток відтоку віруючих за останні півстоліття.

Якщо із самим атеїстом раптом станеться чудо по молитві когось із християн, але він так закостенів у своєму скептицизмі, то вигадає сотню пояснень: сеанс гіпнозу, збудження самонавіювання, вкорінення ідей.

Аргументи про користь християнства для суспільства зустрінуть заперечення, що нинішні ідеології дарують людині куди більше можливостей насолоджуватися всіма «благами» і дають волю вибирати що завгодно, без зайвих заборон. Щодо доцільності меж, які накладає Біблія, почнеться довга більш або менш раціональна  дискусія.

Окремі атеїсти, які підтримують ідею існування глобальної змови нерідко називають християнство однією з політичних сил, яка маніпулює людьми, спричинює війни з інаковірцями (а не рідко і між  християнами різних поглядів), видозмінює свідомість людей (чіпляються за вираз «раб Божий»), або навіть стала інструментом юдеїв у знищенні первинних вірувань (такого погляду дотримуються різноманітні реконструктори язичництва, частина яких знаходиться недалеко від атеїзму).

Зрештою, атеїст висміюватиме ритуали, поклоніння святиням, носіння хрестиків та іконок. Це все – для  самозаспокоєння, скаже він. Те саме буде і про сповідь (психологічний сеанс), прощення гріхів  (самовиправдання) і Причастя (намагання перебороти страх перед смертю певною ґарантією «життя  вічного»).

Атеїст наполягатиме, що християни – просто морально слабкі, бояться брати відповідальність за всі свої  дії та шукають заспокоєння від страху смерті. Втім, заперечити факт власної кінечності атеїсту не вдасться. Більшість із них самі дуже його бояться, бо думка про те, що всі твої думки та справи перетворяться в небуття, кого завгодно може довести до депресії. Тож невіруючі відволікатимуть себе роздумами про насиченість життя тут і тепер, продовження себе в дітях та важливих справах.

Чесний атеїст зі щирим бажанням пізнати істину, з логічним мисленням та пізнаннями в науках навряд чи довго таким залишиться. Досить скоро, в результаті збирання інформації та обмірковування він прийме одну з традиційних релігійних систем. На жаль, люди сьогодення не схильні прислухатися до арґументів віруючих. Їм комфортно в тому світогляді «світського гуманізму», який запропонувала система.

Скептик проти «масочника»

Раз система навчила нас методу наукового атеїзму, яким можна так «успішно» заперечувати всі арґументи віруючих, то ми можемо скористатися ним і для розвіяння одного з найбільш популярних міфів сьогодення – масового зараження  китайським короновірусом.

Велика відмінність у тому, що наукові докази існування вірусу знайти можна, адже це – та сама сотворена  сфера буття. Втім, є проблема з верифікацією фактів: мало хто є достатнім експертом у медицині, біології та вірусології, щоб перевірити правдивість наукових робіт, присвячених короновірусам, їх дії на людину та протидії зараженню. А отримати вихідний матеріял, щоб пересвідчитися, чи ми не стали жертвою грандіозної брехні, іще важче. Як ми писали вище, все залежить від довіри до авторитетів.

Люди, які свідчать про перебіг своєї хвороби з телеекранів, цілком можуть бути найнятими акторами. Коли «масочник» наводить приклад переповнених лікарень, це можна списати на такий самий масовий психоз і  самонавіювання, як і у випадку з християнськими чудами, які звершуються відразу над багатьма. Людина може підхопити застуду, але, коли всі ЗМІ горлають про ковід, від емоційного напруження та страху людина набуде й інших симптомів, унаслідок яких побіжить до лікарні. Там вона побачить іще грішу картину, і тут уже вступить в дію ефект масового психозу. Коли людина дуже боїться втратити нюх і запах, вона дійсно може його втратити. Такі ефекти щедро описані у медичній літературі (скажімо, коли піддослідного переконували, що зараз до нього торкнуться розжареним металом, на його шкірі лишався опік, хоча насправді метал був холодним).

Ті, хто апелює до наявності тестів на вірус, може зустріти від скептика таку саму відповідь, як і в  питанні про освячені Церквою предмети (ікони тощо), які є провідниками благодаті Божої – ніхто не довів, що те, чого ми не бачимо, існує.

Статистика захворюваності заперечується можливістю її недостовірності, а також іншою статистикою – тих, хто одужав від вірусу, буде більше (див. вище: раціоналісти та люди, що покинули Церкву, щороку множаться). Також можна звернути увагу на кількість смертей за попередні роки – їх буде приблизно стільки ж. Ми щороку хворіємо на грип, респіраторні захворювання та ін. Те, що хворих саме цього року більше, теж можна списати на масовий психоз, запущений в дію інформаційною атакою з телеекранів.

Якщо скептик захворіє, для нього це не буде доказом того, що вірус дійсно настільки масовий та небезпечний. Грип також може проходити у дуже важкій формі, але через нього ніколи не закривали церков і не руйнували людям життя і психіку штучними обмеженнями.

Скептик також заявить, що маски, які силоміць надягають на кожного, нічого не дають (або це не доведено), натомість вони слугують радше для заспокоєння – так само атеїст розглядає і хрестик у віруючого.

Натомість, коли дійде до карантину, у скептика буде дуже багато підстав вважати, що виконується певний план зі зміни людської психіки, суспільного устрою, приоритетів більшості і, зрештою, релігійного життя людей. Ми не будемо тут аналізувати, які зміни може спричинити штучний карантин, проте його ознаки часом виглядають дуже зловісно.

Коли «ковідник» питає, чи скептик розуміє свою відповідальність за (публічне) заперечення всіх «раціональних» арґументів і таким чином наражає людей, які йому повірять, на небезпеку зараження, ми  запитаємо у відповідь: чи бере він відповідальність за ті зміни у масовій свідомості та суспільному устрої, які може спричинити карантин?

Зрештою, для скептика (навіть якщо він атеїст) думка про смерть від певної хвороби (грип, короновірус, СНІД, тиф) цілком звичайне явище – сотні людей доходять до такого кінця. Якщо ж хворий виявиться віруючим, то смерть узагалі не становить для нього принципової проблеми. А от для «масочника» вона буде куди нестерпніша, адже він робив усе, щоб захиститися від зараження, змінив своє мислення та пріоритети, обмежив власну свободу, переживав страх і пригнічення і все це не допомогло йому уникнути зараження із можливо фатальним кінцем.

Отже, ми бачимо, що метод наукового атеїзму, яким нас озброїла система, є дуже дієвим для заперечення новітньої ідеології «ковідників». Він успішно перебиває більшість їхніх арґументів. Ті, хто не погоджуються з коронавірусною догматикою, можуть відповідати тими ж закидами, які застосовувалися до християн. І справді: якщо система не хоче поважати нашої віри у  всемогутнього Бога-Творця, тоді чому ми маємо дослухатися до їхніх закликів носити маски, щоб зупинити поширення епідемії? Авторитет Ісуса Христа, який обіцяв Своїм учням захист від усяких бід і хвороб  значно давніший за ВООЗ, Гарвард та інші новітні інституції, які присвоюють собі право істинності в останній інстанції. Отже, якщо Церква Христова у своїй традиції говорить про щось, є підстави прислухатися.

Кому вигідно?

На підставі вищесказаного можна зробити висновок, що ідея короновірусу стає певним антиподом Бога-Творця. Прогресивні церковні єрархи нещадно калічать традицію (проводять пародію під назвою «онлайн-Літургія», дозволяють давати Святе Причастя у неприпустимий спосіб, вимагають стояти в масках на службі) і всіляко показують, що в їх уявленні вірус (чи його ідея) сильніша за Благодать Господню. Деякі самі закривають храми, погоджуючись із подібними пропозиціями уряду. Ті служителі, що зберігають вірність вічному понад сьогоденними клопотами, піддаються нещадній критиці, а інколи й репресіям (так, як було ув’язнено грецького єпископа Серафима, який відмовився зачиняти храм). Якщо уважно почитати апологетів «Нового світового порядку», там можна знайти багато планів змін суспільного устрою, які належить здійснювати повільно, крок за кроком, без метушні, щоб не викликати обурення громадськості. Деякі з цих планів вдасться здійснити куди легше, якщо виникне велика загроза (наприклад, війна чи епідемія). В цьому разі потрясіння стають «необхідним злом». Саме так торувався шлях всіх тоталітарних ідеологій. До речі, коли Церква закликала відмовлятися від тимчасового заради вічного, її не любили за «обмеження прав людини». Чи справді здійснюється такий план – невідомо, але є багато ознак, що здатні навести мислячу людину на підозри.

Ми не беремося вказувати, які саме сили  можуть бути архітекторами – для цього в нас замало інформації. Проте Святе Писання розкриває перед нами істинну  картину: проти Бога та Його послідовників на землі ведеться війна від іншої розумної сили, першого повстанця, падшого ангела, князя світу цього. Збунтувавшись проти Господа ще до створення світу, Він не перестає мучити Його дітей та прагне здобути необмежену владу. І тільки ця істота (не абстрактна сила, як каже дехто, а цілком розумна, свідома, хитра і дуже зла сутність) може стояти за всіма діями проти Церкви. Вона вкладає в думки людей ідеї «наукового атеїзму», які перед тим сама й винайшла. Вона викликає в людей страх перед тим, що легко може бути подолане Благодаттю Божою. Вона вкидає нас у  гріхи, які ведуть нас до нещастя та самознищення.

Апогеєм могутності цієї сили буде настання ери Антихриста. Як саме це буде відбуватися, ми точно не знаємо, адже Біблія пропонує лише туманні формулювання. Проте воно неминуче і ми маємо бути готовими, що завтра буде не краще, а гірше. Прийняття цього факту дозолить нам бути свідомими, відповідальними і тверезо оцінювати речі, не даючи затягнути себе в  чергову брехню.

Втім, диявол слабкий тим, що бере своє буття від Того ж Бога, проти Якого й бунтує. А ми стаємо сильними, скерувавши сатанинську зброю – в даному разі, науковий атеїзм – проти нього самого.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Postonline.co.uk

Ярослав Кулик

Ярослав Кулик

Магістр богослов’я

У 2012-2015 роках здобував освіту на філософсько-богословському факультеті Українського Католицького Університету, згодом продовжив навчання в Інституті філософії св. Едіти Штайн (Іспанія, 2016). У 2016-2018 роках навчався у Чернівецькому православному богословському інституті. Тема магістерської роботи – «Богословське осмислення ідеї Софії у праці “Стовп та утвердження Істини” о. Павла Флоренського».

Священник Православної Церкви України.

Інтелектуальні зацікавлення: богослов’я, філософія, церковна історія, література, філософія природи, геополітика.

Читайте також: