Літеплий ти, Хосе Гомесе, і вивергну тебе з уст Моїх

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp
Хосе Гомес

Ігор Загребельний

У день інавгурації Джо Байдена президент Конференції католицьких єпископів США архієпископ Лос-Анджелеса Хосе Гомес опублікував заяву, яка, попри всю дипломатичність, містила критику ворожих Церкві напрямків політики нового господаря Білого дому, зокрема щодо абортів, сексуальності та релігійної свободи. 

Заява була оприлюднена з запізненням. Як повідомило видання The Pillar, проти неї виступили окремі впливові ієрархи у США, а також Державний секретаріат Ватикану.

Те, що архієпископ таки наважився опублікувати документ, розкрило карти. Серед реакцій американських ієрархів на заяву Гомеса справді були прихильні. Дехто з єпископів не наважився на солідаризацію, але й не засудив документ. Натомість дуже близький до Папи Франциска кардинал Блез Купіч, який за інформацією «The Pillar» якраз і чинив спротив оприлюдненню заяви, розкритикував її публічно. Він назвав заяву «необдуманою» і звинуватив архієпископа Гомеса у порушенні принципу колегіальності. В окремому коментарі Купіч дав знати, що має те ж саме бачення глобальних проблем сьогодення, що й Байден (принаймні офіційно): «Нова адміністрація розпочинає діяльність в епоху глобальної пандемії, економічної небезпеки та глибокого розколу, коли мільйони наших братів і сестер були принижені через хворобу, бідність і расизм. Ми молимось, аби шлях вперед був натхненний, як просив Святіший Отець, спільними мріями». Подібним чином повів себе і кардинал Джозеф Тобін.

Продемонстрований архієпископом Лос-Анджелеса брак партійної дисципліни неприхильно оцінили і в Ватикані. «Це дуже прикро і, ймовірно, створить ще більший розкол у Церкві США», – цитує коментар неназваного ватиканського чиновника єзуїтський журнал America.

Мені безперечно хочеться сподіватись, що Господь щедро винагородить архієпископа Гомеса за продемонстровану сміливість. Одначе в цьому тексті я спробую критично поглянути і на саму заяву, і на інші дії та слова ієрарха, і, передусім, на ті тенденції в житті Католицької Церкви, які вони виражають.

Уже сама заява окрім протокольної дипломатичності містить перелік пріоритетних для Католицької Церкви у США речей, де поруч із абортами та евтаназією згадуються смертна кара, імміграція, «расизм», екологія. Відтак, автор тексту подібно до Купіча дає зрозуміти, що підтримує чимало елементів політики адміністрації Байдена-Гарріс.

Поруч із «інавгураційною» заявою на сайті Конференції єпископату почали з’являтися коментарі зі схваленням проміграційних кроків Байдена і заохоченням до продовження такої політики. У тому числі й від імені самого архієпископа Гомеса. Крім того 21 січня на цьому ж сайті з’явилася заява зі схваленням приєднання США до Паризької кліматичної угоди.

В середині листопада минулого року, коли Хосе Гомес таки заговорив про пов’язані з президентством Байдена небезпеки (після того, як привітав його з перемогою, визнавши його другим в історії католицьким президентом США), він не забув і похвалити політика-демократа, відзначаючи все ті ж «боротьбу з расизмом», екологізм, «турботу про вбогих».

Подібна риторика і самого архієпископа, і його численних співбратів є проблемною уже з доктринальної точки зору. Скажімо, ті рецепти «турботи про вбогих», які відстоюють демократи, відвіюють надмірним етатизмом, несумісним із принципом судсидіарності.

Особливо проблемною виглядає боротьба зі смертною карою. Церква визнавала справедливість смертної кари впродовж двох тисяч років, слушно розмежовуючи цю справедливість як таку і конкретні випадки, в яких доречно закликати владу до милосердя. Звісно, єпископи можуть озвучувати вимогу звуження застосування смертної кари там, де вона практикується занадто широко. Але при цьому не можуть, зберігаючи вірність традиційному вченню, засадничо відкидати такий тип покарання як несправедливий. Натомість за останні кілька десятиліть у католицькому середовищі спостерігається все більший хаос у розумінні заповіді «Не убий»: стрункі морально-богословські схеми минулого заміщуються на сентиментальність, утопічний пацифізм та апеляції до суб’єктивістської у своїх витоках концепції прав людини. Унаслідок цього нечисленні випадки застосування смертної кари ставляться на один рівень із убивствами сотень тисяч ненароджених дітей.

Не виглядає безпроблемно і «боротьба з расизмом». Одна справа – засудження Церквою поглядів та практик, які зневажають людську гідність залежно від раси. Католицька Церква демонструвала таке засудження, починаючи з епохи Великих географічних відкриттів (в тому числі виступаючи проти работоргівлі). Зовсім інша – солідаризація з сучасним «антирасистським» дискурсом, який, по-перше, спирається на хибні антропологічні засновки (зокрема, попри досвід, не рахується з тим, що людям властиво гуртуватися за расовими і етнічними критеріями), по-друге, може призводити до несправедливості стосовно білих людей, по-третє, тісно пов’язаний із марксизмом.

Також не позбавлена проблемності риторика турботи про довкілля. Безперечно, виходячи з християнської точки зору, можна сказати дуже багато і про обов’язки людини перед рештою творіння, і про зміст та, особливо, витоки сучасних екологічних проблем. Але, по-перше, богословські роздуми на тему екології подекуди набирають небезпечної спрямованості. По-друге, зводячись до рівня спрощеного, популярного викладу, риторика турботи про довкілля втрачає характер альтернативи мейнстрімному екологізму. Цей же екологізм справді несумісний із християнством. І Церква замість того, аби викривати його, займається його посиленням (а на практиці ще й легітимізує ряд речей, які під прикриттям турботи про довкілля впроваджують «сильні світу цього» – від зміцнення наднаціональних інститутів до реалізації мальтузіанських програм, що послуговуються абортами, поширенням контрацепції та популяризацією сексуальних відхилень).

Включаючи до свого суспільно-політичного порядку денного ряд щонайменше сумнівних моментів, представники духовенства штибу Хосе Гомеса тим самим дезорієнтують мирян-виборців, не дозволяючи їм розпізнати дуже виразні, однозначні виклики (в тому числі такі, що стосуються самої можливості жити приватним християнським життям). Пересічний католик, виховуючи своє сумління у такому інформаційному полі, справді може засумніватися, за кого віддати свій голос: за кандидата-радикального прихильника абортів чи кандидата, що відстоює смертну кару і захищає право на зброю. Бо ж останнє буде здаватися чимось так само неетичним як і аборти. А, позаяк перший кандидат ще й обіцяє відкрити кордони для мігрантів і позиціонує себе «борцем із расизмом», для нашого добропорядного католика існуватиме більше підстав віддати голос саме за нього.

Повторюсь: я щиро сподіваюся, що Господь винагородить тих ієрархів, які наважуються сміливо і послідовно проголошувати християнське вчення принаймні щодо таких речей як аборти та гендерна ідеології. Але в механіці практичного політичного життя і розгортання історичних процесів їхня літеплість може обійтися Церкві занадто дорого. Причому справа не обмежується одними лише США.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Greatbendpost.com

Ігор Загребельний

Ігор Загребельний

Керівник АДЦ «Політична теологія»

Кандидат філософських наук. Закінчив історичний факультет Полтавського національного педагогічного університету (2012). У 2019 році захистив у Інституті філософії НАН України дисертацію «Проблема секуляризації у творчій спадщині Гавриїла Костельника: критичний аналіз» (спеціальність – релігієзнавство).

Автор книг «Апостольство меча. Християнство і застосування сили» (2017, 2020), «Міжмор’я: майже втрачений шанс» (2019), «Європейські хроніки» (2020).

Інтелектуальні зацікавлення: секуляризація, логіка розвитку суспільно-політичних уявлень XVIII-XX століть і нашого часу, релігія і націоналізм, політичні виміри есхатології.