Західні та українські ліберальні ЗМІ говорять про події у Польщі з явною симпатією до лівих бунтарів. Про те, як ситуація виглядає зсередини країни, у короткому інтерв’ю «Політичній теології» розповів Маріан Паніц.
За фахом пан Маріан є митцем, а впродовж останніх років активно виступає як блогер, в тому числі протидіючи лівій дезінформації.
Він також є прихильником українсько-польського порозуміння, зокрема спричинився до донесення до польської аудиторії сучасної української консервативної думки стосовно консолідації наших народів.
Наскільки можна зрозуміти, дивлячись із України, зараз до активного протистояння на вулицях польських міст залучені вузькі сегменти суспільства. З одного боку це феміністки та представники інших радикальних лівацьких середовищ. З іншого – активні віряни та члени патріотичних організацій. Наскільки це протистояння зачепило широкі маси польського населення? Чи можна припускати, що число учасників вуличних акцій буде зростати?
Ситуація є динамічною. Гадаю, з кожним днем все більше людей будуть готовими захищати Церкву та, загалом, наші святощі від лівацького варварства. І сьогодні – якусь хвилину тому – відбувся виступ президента ПіС та віце-прем’єр-міністра Ярослава Качинського із закликом взяти участь у акціях захисту (ми спілкувалися з паном Маріаном пізно ввечері 27 жовтня. – ПТ). Він закликав усіх членів ПіС та всіх польських патріотів бути готовими. Тому я думаю, що кількість захисників буде швидко зростати. А чи збільшиться кількість бунтарів – мені важко сказати. Гадаю, не дуже.
Як, на Вашу думку, консервативні сили можуть покращити ситуацію в суспільстві і обмежити вплив ліво-ліберальної пропаганди?
Перш за все шляхом розвитку власних потужних і високоякісних ЗМІ: і друкованих, і цифрових. Громадського телебачення недостатньо. Має бути певний спосіб подолати цю величезну на сьогоднішній день перевагу ліво-ліберальних ЗМІ, більшість із яких перебувають у руках потужних іноземних компаній, особливо німецьких.
Говорять про реполонізацію ЗМІ, але це дуже складне і навіть досить ризиковане починання: вереск світового лівацтва та лібералів був би величезним. На мою думку, краще просто створити привабливу альтернативу. Звичайно, якщо щось можна вирвати з німецьких рук – наприклад, регіональні ЗМІ, які зараз повністю належать не надто могутній німецькій медіагрупі Verlagsgruppe Passau – то чому б і ні?
Крім того, звичайно, потрібна консервативна противага у сфері високої культури, де зараз домінує лівиця: театри, образотворче мистецтво та художня література. У нас, звичайно, є чудові консервативні письменники, художники та музиканти, але їх дуже погано рекламують. Це потрібно змінити. Також потрібна популяризація польської культури назовні, адже вона теж кульгає.
Чи отримують середовища, які сьогодні влаштовують акції протесту, фінансування та іншу підтримку з-за кордону? З тієї ж Німеччини?
Безперечно, так! Крім того, вони мають потужну пропагандистську підтримку в основних німецьких ЗМІ. Переглядаючи їхні засоби масової інформації – а я це роблю щодня – складається враження, що для них це майже внутрішня справа, що Польща це ніби їхній непокірний 17-й бундесланд (до складу ФРН входять 16 земель-бундесландів. – ПТ).
Також у них є численні фонди в Польщі, громадські організації, різні інститути з величезними коштами, і, мабуть, ніхто не наївний, аби вважати, що вони не використовують їх для підтримки опозиційних рухів. Очевидно, що все це відбувається цілком відкритим чином далеко не завжди. Але ми знаємо і такі приклади, коли вони роблять це відверто і нахабно. Крім того, у заявах багатьох німецьких політиків (не кажучи вже про ЗМІ) дуже часто постає питання про необхідність чи навіть обов’язок усіляко підтримувати польську опозицію як гаранта демократії в Польщі.
Нарешті, не варто забувати про корумпування німецькими грантами польських вчених, письменників та людей культури. Все це відбувається у величезних масштабах. У нас у країні вже ціла армія юргельтників – так ми їх називаємо, – і я ризикну сказати, що все це є банальною німецькою п’ятою колоною в Польщі (термін «jurgieltnik» відсилає до реалій XVIII століття, коли чимало високопосадовців Речі Посполитої були платними агентами інших держав, передусім Росії. – ПТ).
Наскільки монолітною у контексті абортів та інших викликів є Католицька Церква Польщі? Чи не існує там середовищ, які так чи інакше шукають діалогу з лівими силами – так, як це є в багатьох країнах Заходу?
На жаль, монолітною вона не є. Вистачає ієрархів, не кажучи вже про звичайних священників, які готові йти на компроміс із лівими, мабуть і в питанні абортів. Кажу «мабуть», бо я недостатньо заглиблювався у проблему.
У нас є священники-дисиденти. Це відомі і гротескні постаті: священник Леманський, отець Крамер, священник Артур Вежбицький – викладач Католицького університету в Любліні, який високо оцінює поведінку такого собі Марґо – надзвичайно агресивного лівого активіста, що вважає себе жінкою (йдеться про ЛГБТ-активіста Міхала Шутовіча, який відзначився спробами налагодити пропаганду гомосексуалізму та трансгендерності серед дітей, паплюженням релігійних об’єктів та хуліганськими діями відносно діячів пролайф. – ПТ).
Звичайно, у нас цей процес не зайшов так далеко як, наприклад, у Німеччині, де ієрархи на чолі з кардиналом – nomen omen – Марксом найохочіше впускали б до Церкви і благословляли всі ліві новації включно з вінчанням гомосексуалістів. Не кажучи вже про священство жінок.
***
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!