Навіщо сучасні ліві популяризують тему «насильства проти чоловіків»?

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Сучасний інформаційний простір переповнений тематикою насильства проти жінок. Ідеологічна зумовленість цієї ситуації очевидна. Йдеться і про нав’язування загальних феміністичних тез із критикою «патріархату», і про більш точкову пропаганду, спрямовану, зокрема, на донесення думки про необхідність Стамбульської конвенції та подібних ініціатив.

Одначе останнім часом можна помітити тенденцію популяризації тематики насильства проти чоловіків, у тому числі домашнього.

Так, у Amnesty International, яка позиціонує себе як «правозахисну організацію», а насправді займається просуванням виразно лівого ідеологічного порядку денного, нещодавно презентували результати всеукраїнського соціологічного опитування «Місце і досвід насильства в соціалізації чоловіків».

Згідно з результатами опитування, майже кожен четвертий український чоловік повідомив, що зазнавав фізичного насильства на вулиці в дорослому віці. Водночас досвід домашнього насильства в ролі постраждалого пережили принаймні 6% дорослих громадян чоловічої статі.

Дещо більше від різних форм насильства опитані чоловіки потерпали в дитинстві і юності. Вуличних побоїв зазнавала третина респондентів (31%), так званого «булінгу» та/або побиття у школі – кожен четвертий (25%). Про випадки ляпасів або побиття ременем удома до 16 років розповіли 65% опитаних.

Безпосередня ціль проведеного опитування є досить очевидною, і стосовно неї зізналися самі ж організатори: ратифікація Стамбульської конвенції. Мовляв, цей документ потрібно ратифікувати, бо від домашнього насильства страждають не лише жінки, але й чоловіки. Оксана Покальчук, директор «Amnesty International» в Україні, зазначила: «Державі треба активно діяти в напрямі запобігання й протидії насильству, від якого потерпає українське населення і вдома, і поза домом. Ефективне рішення для пришвидшення якісних і системних змін – ратифікація Стамбульської конвенції, яка визнає потерпілими, зокрема, чоловіків. Це змусить владу вдосконалити і законодавство, і роботу відповідальних органів, а також стимулюватиме запровадження освітніх програм і підвищення обізнаності людей про проблему».

Одначе ідеться не лише про Стамбульську конвенцію, а в випадку цієї конвенції – не лише про подальше впровадження до вітчизняного законодавства «гендерного» поняттєвого апарату.

По-перше, йдеться про ментальну кастрацію чоловіків через нав’язування їм образу жертви. Автори згаданого дослідження досить чітко наголошують, що чоловіки не повинні боятися позиціонувати себе як жертву. «Нині надзвичайно важливо ініціювати системні зміни на рівні держави й залучити до них чоловіків, щоб зруйнувати табу і навчити постраждалих не мовчати», – сказала Покальчук.

Варто відзначити, що нав’язування чоловікам недостатньої суб’єктності подекуди набирає анектодичних форм. Це, зокрема, стосується тих країн Заходу, у яких існують суворі практики щодо «віку сексуальної згоди» (які зазвичай спираються на правовий позитивізм, а не розрізнення природної та неприродної сексуальної поведінки). Помітним явищем стали гучні судові процеси проти викладачок молодого віку, які вступали у статевий зв’язок зі своїми учнями чи студентами, скажімо, 16 чи 18 років. Зрозуміло, що такі відносини є аморальними – як і будь-яка інша сексуальна близькість поза шлюбом. Але це – природні сексуальні відносини статево зрілої жінки зі статево зрілим чоловіком, а не якесь збочення. Попри це, а також на тлі навколишньої розпусти, випадки таких відносин драматизуються: на «постраждалих» таким чином юнаків навішується образ жертви «сексуального насильства».

По-друге, через популяризацію теми «насильства проти чоловіків» червоною ниткою проходить мотив необхідності реагування на будь-яке «насильство» (в тому числі дуже умовне) держави або якихось інших інститутів, наприклад – міжнародних організацій. Такий підхід виразно суперечить християнському вченню про принцип судсидіарності, згідно з яким суб’єкти вищого порядку мають вирішувати лише ті проблеми, які суб’єкти нижчого порядку не можуть вирішити самотужки. Справді, держава повинна боротися зі злочинністю і карати за значні порушення прав своїх громадян. Але чимало ситуацій дійсного чи гаданого насильства можна вирішити і без її втручання. Натомість ліві «борці проти насильства» фактично виступають за таку модель, коли держава контролює ледь не всі сфери життя своїх громадян, позбавляючи їх законної автономності.

Неважко помітити, що такий підхід у тому числі є антисімейним. Сімейне життя рідко не супроводжується речами, які сьогодні трактують як «насильство». Сучасна пропаганда штовхає членів подружжя вважати себе нещасною жертвою навіть після елементарної сімейної сварки чи під час проходження періоду емоційної прохолоди у відносинах. Сучасна жінка, згідно з уявленнями лівих, має звертатися якщо не до державних органів, то, принаймні, за психологічною допомогою ледь не після будь-якого випадку підвищення тону чоловіком. Поступово формується думка, що чоловік має діяти подібним чином. Все це так чи інакше може штовхати сучасні пари до розлучень. Стамбульська конвенція значною мірою спрямована саме на це (причому вона суперечить принципу субсидіарності подвійним чином: не лише послаблює сім’ю на користь держави, але й підприває державний суверенітет на користь міжнародних інституцій).

Нарешті, є показовим, що сучасні ліві засуджують «домашнє насильство проти дітей». Таким «насильством» можуть вважатися не лише адекватні форми фізичного покарання, але й інші прийоми, до яких вдаються батьки задля підтримки дисципліни. Відповідна лівацька пропаганда, а також подальше запровадження правових практик (зокрема, через органи ювенальної юстиції) спрямовані на остаточне подолання батьківського авторитету, зведення виховної ролі батьків до мінімуму і перетворення дітей на зручний матеріал для соціальної інженерії з боку держави та неурядових організацій.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Stoicanswers.com

Політична Теологія

Політична Теологія