Неполіткоректний Знак нашого спасіння

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Отець Ярослав Кулик

Неділя Хрестопоклонна дарує змогу ще раз осмислити значення Хреста – ціни нашого спасіння та свободи.

Коли хтось каже, що наша віра робить із нас рабів, то він – безумний. Якби ми були рабами, то після бунту перших людей проти Бога Він просто знищив би «невдалу версію» і почав усе заново. А так – Він дав нам свободу, яку вже не забирає. Тому єдиним шляхом порятунку зіпсованого творіння було стати людиною, прийняти прокляття та смерть, щоб ми мали шлях до Обоження.

Сучасний світ не любить слухати про Хрест. У людей, особливо на Заході, це викликає незадоволення і дратівливість. Від священників чи пасторів хочуть чути слово про процвітання, благодатні дари та благословення Церквою демократичного уряду. В Європі та Америці часто хрести з молитовних домів узагалі знімають – щоб не ображати почуття мусульман чи атеїстів. Бо хочуть жити в комфорті, без дисципліни та умертвлення.

Їм не потрібні пробиті цвяхами руки Христа, а тільки пухкенькі рожеві ручки, які навіть в кулак не можна стиснути. Їм треба фальшивий «христос»: жіночний, слабкий, повний дешевого моралізаторства.

Люди не вірять у Воплочення, чуда, Воскресіння. Вважають житія святих казками. Замість цього вірять у страхування, зарплату, статеве виховання і демократію.

Зараз атеїсти знову вивертають нам свідомість. Нам кажуть, що найвищою цінністю є не вічність, а життя і здоров’я тут. Що головною загрозою є не руйнівний гріх, а вірус. Що чекати порятунку треба не від Бога, а від вакцинаторів. Спотворюють церковні практики, кажучи, що Євхаристія – ледь не головне джерело зараження, що в храмах не треба скупчуватися та й узагалі, краще сидіти вдома і дивитися служби онлайн…

Чому так багато світських і духовних авторитетів мовчать? Бо розпинатися майже ніхто не хоче. Всі бояться подвигу ісповідництва і мучеництва. Авжеж, краще бути любленим і сидіти на зарплаті. Компроміси можливі, але до певного часу… Пригадаймо роки перших християн. Тоді приєднання до Церкви означало готовність піти на страждання. Або 1930-ті роки більшовицьких гонінь: відкрито визнавати віру і, тим паче, бути єпископом майже напевне означало підписати собі смертний вирок. І так буде знову. Але наше знамено перемоги – Хрест Господній, яким ми утверджуємося. Тому не боїмося випробувань. Після Хреста обов’язково настає Воскресіння.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ярослав Кулик

Ярослав Кулик

Магістр богослов’я

У 2012-2015 роках здобував освіту на філософсько-богословському факультеті Українського Католицького Університету, згодом продовжив навчання в Інституті філософії св. Едіти Штайн (Іспанія, 2016). У 2016-2018 роках навчався у Чернівецькому православному богословському інституті. Тема магістерської роботи – «Богословське осмислення ідеї Софії у праці “Стовп та утвердження Істини” о. Павла Флоренського».

Священник Православної Церкви України.

Інтелектуальні зацікавлення: богослов’я, філософія, церковна історія, література, філософія природи, геополітика.

Читайте також: