Невдачі руху ЛГБТ у Гані

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Юрій Олійник

Боротьба за межі розуміння нормальності і людської природи триває у глобальному масштабі. І передусім вороги людства намагаються дискредитувати релігійних авторитетів як головну загрозу для себе. Нещодавній характерний приклад – бурхливо роздмухані у ліволіберальних ЗМІ події у західноафриканській державі Гана.

21 березня в столиці Аккрі пройшло засідання міжконфесійної групи християнських лідерів. Цьогорічну головну тему молитовної зустрічі сформулювали як «Гомосексуалізм: огидний гріх проти Бога».

Захід був підтриманий широким колом медіа-структур. У ньому взяли участь також представники ісламських общин та місцевих традиційних релігій, члени парламенту та громадських організацій. Окрім молитов, учасники також провели тематичні обговорення.

Можливо, передумовою цих подій стало відкриття в Аккрі 31 січня офісу адвокаційної організації «LGBT+ Rights Ghana». Це перший подібний офіс у Гані, що спершу намагався діяти непублічно Але недовго – бо незабаром новина дійшла до основних місцевих ЗМІ і стала активно обговорюватись у суспільному полі.

Перший удар прийшов від здорового громадянського суспільства. 11 лютого Мойсей Фох-Амоанінг, відповідальний секретар Національної коаліції за належні сексуальні права та сімейні цінності людини, розпочав кампанію, закликаючи уряд закрити центр та заарештувати його керівників. Його організація, до складу якої входять представники християнських, мусульманських та традиційних релігійних груп, була в авангарді анти-квір-кампанії з грудня 2013 року.

Незабаром урядовці підхопили цей «анти-квір-дискурс», як традиційні погляди на родину називають людиноненависники у своїй новомові. Зокрема, під час засідань парламенту урядовців опитали про їхню позицію. Міністр з питань гендеру, дітей та соціального захисту Адвоа Сарфо наполягала на тому, що гомосексуалізм заборонений законом Гани. Вона цитувала розділ 104 Кримінального кодексу, який забороняє «неприродні тілесні зв’язки», що караються позбавленням волі терміном до 25 років, хоч на думку адептів ЛГБТ, там конкретно не йдеться про одностатеві стосунки. Бачимо гарний приклад, коли навіть мімікрія під західну термінологію «гендеру» не заважає наповнювати її правильним змістом – в даному випадку як простий переклад на позначення виключно двох статей.

Ширлі Айорко Ботвей – міністр закордонних справ – стверджувала, що гомосексуалізм є неафриканським явище, і що поняття квір-прав стало нав’язуватися з Заходу. Вона цитувала нещодавні заяви президента США Джо Байдена, який погрожував санкціями проти країн, які криміналізують гомосексуалізм, та вказала на участь іноземних сановників на церемонії відкриття центру «LGBT+ Rights Ghana».

Водночас на прикладі Гани бачимо, що боротьба за сімейні цінності йде у глобальному масштабі, за участі здорових сил Заходу. Зокрема Комітет з християнських шлюбів та сімейного життя (CCMFL), який підтримував гетеросексуальні сімейні структури, був створений Християнською радою Гани (CCG) у 1966 році та фінансувався британською організацією Christian Aid. А останніми роками інтенсифікувались американські євангелісти з Всесвітнього конгресу сімей (WCF), які проводили Саміт африканських сімей та сталого розвитку в Аккрі у 2019 році.

Чіткою була і позиція Конференції католицьких єпископів Гани (GCBC): «Ми, католицькі єпископи Гани, пишемо, щоб засудити всіх, хто підтримує практику гомосексуалізму в Гані. Ми також пишемо, щоб підтримати позицію юриста Мойсея Фох-Амоанінга та коаліції, які роками виступають за хрестовий похід проти гомосексуалізму. Ми також вітаємо інших осіб, які висловились із засудженням цієї практики. Ми робимо це тому, що Римо-католицька Церква виступає проти цієї огидної практики».

24 лютого описана боротьба увінчались закриттям поліцією офісу ЛГБТ-організації. Її співробітники нібито сховалися. А 27 лютого президент Нана Акуфо-Аддо заявив, що ніколи не дозволить легалізацію одностатевих шлюбів. Також 5 березня вісім депутатів парламенту внесли нову редакцію змін до законодавства, що закликає до явної криміналізації актів гомосексуалізму та до обов’язкової терапії для засуджених, що допоможе їм подолати свої відхилення.

Наостанок варто зауважити, що Гана – член британської Співдружності Націй, одна з найбільш стабільних держав на континенті. У зв’язку з цим постає питання, чи приєднається Лондон до тиску на Аккру, наприклад призупинивши членство у Співдружності. Такі виховні заходи застосовувались до Південноафриканського Союзу часів апартеїду (за расизм), а з 2003 і досі під карами залишається Зімбабве (за порушення права власності білих фермерів). Чи стане питання лояльності до квір-ідеології настільки важливим питанням у XXI столітті? Попри невизначену позицію Лондона (консерватор Боріс Джонсон водночас і не проти легалізації партнерств), багато членів Співдружності (зокрема мусульманські держави) різко проти подібних ініціатив, що вселяє певну надію. Але час покаже.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Theconversation.com

Юрій Олійник

Юрій Олійник

Кандидат політичних наук

Закінчив факультет соціальних наук та соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія» (магістр політології, 2013). В 2013-2016 роках навчався в аспірантурі при Національному інституті стратегічних досліджень.

Співзасновник Центру дослідження Африки, експерт НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень».

Інтелектуальні зацікавлення: національна безпека, Африканський регіон, історіософія, футурологія, глобальні загрози.

Читайте також: