ПАР: етнічна та релігійна багатоманітність як підстава соціального армагеддону

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Едуард Юрченко

Останні дні ПАР охоплено досить жорстокими заворушеннями, які вже відняли життя більше сотні людей та нанесли величезного удару по економіці країни. Значна частина держави фактично вийшла з-під контролю влади і навести там порядок не здатні навіть регулярні війська.

Формально причиною протистояння став арешт колишнього президента ПАР Джейкоба Зуми. Але і державна влада, і суспільство, і експерти вважають, що мова йде про значно глибше і небезпечніше протистояння. Діючий президент Сіріїл Рамфоза прямо закликав до припинення міжплемінної ворожнечі і підкреслив, що кризи такого масштабу країна не переживала з 1991 року, тобто від моменту завершення апартеїду.

Суперечка навколо долі колишнього президента лише підстава для вибуху низки етнічних, расових та соціальних протиріч, якими охоплена Південна Африка. Справа в тому, що Зума зулус, представник найбільшого по чисельності чорного етносу в ПАР. Одначе зулуси складають лише досить відносну більшість населення (менше 40%) і вимушені боротись за вплив так само, як і решта племен. Джейкоб Зума, незважаючи на всю свою одіозність і відверто скандальну репутацію, однозначно сприймався зулусами як свій.

Він нерідко вдягав національний костюм, мав декілька дружин (в культурі зулусів чоловіча полігамія вважається престижною), побудував собі розкішний палац, що викликало невдоволення і звинувачення в корупції в більшості населення та гордість в зулуській громаді.

Але протиріччя між різними племенами «чорної ПАР» накладаються на широко відоме соціально-расове протистояння білих південно-африканців та чорних анти-білих расистів. Останні побачили в бунті, що охопив Зулуленд, шанс для просування власної повістки. Лідер ПАРівських ультралівих Джуліус Малема підтримав зулуський бунт і заблокував, використовуючи вплив в парламенті, введення надзвичайного стану. Водночас він почав розкачувати ситуацію в напрямку «розкуркулювання» білих південно-африканців в стилі Зімбабве. Фактично він намагається використати зулуські племінні амбіції для підсилення свого впливу.

Білі прихильники бурського націоналізму теж не злякались і активно готуються до відсічі. Найбільш радикальні з них бачать у кризі шанс для розвалу ПАР та утворення африканерської етнонаціональної держави. Якщо врахувати, що в випадку ескалації конфлікту міжплемінна ворожнеча буде лише наростати, вони отримують шанс знайти собі союзників навіть серед «чорних».

У найменш комфортній ситуації опинились меншини азійського походження – китайці, індуси та малайці. Вони мають достатньо високий рівень життя, щоб викликати заздрість й ненависть в значної частини «чорних південно-африканців», водночас залишаючись чужими для білих та занадто малочисленими для того, щоб стати самостійним суб’єктом в випадку розпаду держави.

Щоб повністю зрозуміти багатоманіття етнічної палітри ПАР, треба враховувати існування спільноти мулатів, співставної по кількості з білими. Вони так і лишились окремою громадою після завершення апартеїду, але спілкуються мовою африкаанс та мають схожий спосіб життя з білими.

Між іншим, біла громада ПАР теж далеко не монолітна, бо чітко ділиться власне на африканерів та англо-південно-африканців, які не тільки спілкуються різними мовами, але й нерідко дотримуються різного способу життя. Кістяк африканерської спільноти складають консервативні бурські фермери, в той час як майже всі англомовні сконцентровані в містах.

Але релігійна ситуація в ПАР ще цікавіше ніж етнічна.

Формально, приблизно 80% мешканців ідентифікують себе як християни. Інші це прихильники дохристиянських вірувань, індуси, китайські буддисти та атеїсти з агностиками.

На перший погляд існує певний фундамент, якщо не для єдності, то для діалогу на релігійній християнській платформі. Тим не менше, не все так просто.

Справа в тому, що найбільш розповсюдженими християнськими деномінаціями в ПАР є так звані «афрохристиянські церкви», віровчення яких суттєво відрізняється не тільки від традиційних християнських конфесій, але й від протестантизму до якого їх іноді відносять.

«Афроцерквам» властиві синкретичні елементи в віровченні, поблажливе ставлення до таких місцевих традицій як полігамія та особливий наголос на безпосередній харизматичний вплив Святого Духа в повсякденному житті. «Афрохристияни» (переважно представники напряму «сіонських церков») складають біля чверті населення ПАР. На другому місці йдуть п’ятидесятники (біля 15%).

Більш традиційні християнські конфесії, такі як реформати, методисти, англікани та католики, нараховують по декілька відсотків. Найкрупнішою традиційною конфесією, що має апостольську правонаступність, можна вважати римо-католиків з їхніми приблизно 7% від населення. Православні мають лише декілька десятків громад. Варто враховувати і расовий поділ, властивий, зокрема, південно-африканським реформатам.

Таким чином, казати про хоча б умовну релігійну більшість в ПАР можливості немає. Фактично конфесійних розподіл лише ускладнює картину етнічних протиріч.

Який ми можемо зробити висновок?

В якомусь сенсі ПАР це модель глобалізованого світу, де є просто все: свій маленький «Захід» (біле населення), вестернізована периферія (мулати) і величезний «Глобальний Південь», в якому немає ніякої єдності. Протиріччя цього «мікро-глобального» світу мають чітку тенденцію до наростання. Фактично Південна Африка це ілюстрація провалу мультикультуралізму як такого або певний «ремейк» історії Вавилонської вежі.

Апартеїд, парадоксальним чином, підтримував єдність шляхом сегрегації, мінімізуючи протиріччя шляхом розмежування спільнот. Руйнування вироблених за його час механізмів не тільки не призвело до вироблення нових правил гри, але й фактично породило ще більші конфлікти й протиріччя.

Дуже важливо підкреслити значення релігійного фактору, адже ПАР є однією з небагатьох країн без чіткого конфесійного фундаменту або, принаймні, зрозумілого розподілу на дві-три конфесії, які можуть домовитись хоча б теоретично. В даному випадку нічого подібного немає, і створення системи на кшталт, наприклад, ліванської (при всій сумнівності цього прикладу) є неможливим.

ПАР є живим попередженням всім народам планети про те, до чого можуть довести мультикультуралістські «ігри» глобалістів.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Themba Hadebe / AP Photo

Едуард Юрченко

Едуард Юрченко

Кандидат філософських наук

2003 року закінчив філософський факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і продовжив навчання в аспірантурі. Тема дисертації – «Дискурс традиціоналізму у соціальній філософії» (спеціальність – соціальна філософія і філософія історії).

Доцент кафедри філософії Національного транспортного університету.

Автор книги «Вогонь Традиції» (2018).

Інтелектуальні зацікавлення: теорія та історія консерватизму, історія української політичної думки, футурологія, соціально-філософські виміри Четвертої промислової революції.