Роксана Гедеон: Францію принесуть у жертву однією з перших

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp
Роксана Гедеон

Роксана Гедеон – письменниця, автор історичних любовних романів. Мешкає «на дві країни» – в Україні та Франції.

Здавалось би, популярний жанр романів для жінок дуже далекий від проблематики політичної теології. Але справа в тому, що Роксана Гедеон пише про часи Французької революції, причому з відвертою симпатією до католицько-роялістських сил. Ба більше, письменниця зізнається, що зробила донесення правди про ті події справою свого життя. Адже нормативний образ історії і досі зображує світлою стороною ті сили, як в ім’я «свободи, рівності, братерства» вибудували страхітливу систему терору і перетворили французів на піддослідних кроликів для експериментів соціальної інженерії.

Письменниця розповіла «Політичній теології» про те, як усвідомила своє життєве покликання і зробила перші кроки на шляху його реалізації, про те, як ідеї революціонерів пов’язані з сьогоденням, а також про те, що може чекати Францію у найближчому майбутньому.

Можна знайти інформацію, що сюжет першого роману Вам буквально наснився. Це правда?

Частково. Це був не так сон, як видіння, натхнення. Мені тоді було п’ятнадцять років, і я взагалі не цікавилася Французькою революцією. Ця історія – Французька революція, Наполеон – мені здавалася дуже нудною. З усього, що можна взяти з історії, це була найнудніша тема, яка мене найменше приваблювала. Але я отримала своєрідне натхнення і зрозуміла, що мені потрібно писати на цю тему. Скажімо так: я побачила свою героїню.

А це якраз було двохсотліття революції. Я навіть не розуміла, які там ставити знаки: де плюс, а де мінус? У школі нас навчали з симпатією до революції. Я навіть пам’ятаю фразу, що Робесп’єр – це людина, яка народжується раз на тисячоліття. І я сама приблизно так думала.

Тому мій перший роман переписувався двічі чи тричі. Я починала його писати відповідно до офіційної шкільної версії. А потім почала самостійно вивчати тему, читала дослідження і джерела, переписала роман. Таким чином я стала на бік тих, кому довелося програти. І зрозуміла, що донесення історичної правди буде справою усього мого життя.

Важко було публікувати твори такої спрямованості?

Така тема не дуже подобається видавництвам. І навіть багатьом людям: їм здається, що це щось нецікаве. А видавництва її обходять. Але мені пощастило, всі книжки вийшли. Причому дуже великим тиражем. Я сама здивувалася: шістдесят тисяч. Зараз мало яка книжка може мати такий тираж. І відтоді люди, які придбали мій перший роман, стежать за моєю творчістю.

Попередні романи я переписала, аби поглибити деякі теми. Наприклад, окультну тему та тему впливу банкірства, лихварства, розвиток якого певний час стримувала Церква, на перебіг революції. А також містичну, зокрема історію святої Маргарити Алякок. Це свята, котра жила за сто років до революції і мала об’явлення, що Людовік XIV має присвятити Францію Пресвятому Серцю Ісуса. Вона намагалася достукатися через своїх духівників до короля, але він її так і не послухав. Врешті-решт, присвятив Францію Серцю Ісуса вже сам Людовік XVI, перебуваючи у в’язниці.

Там було чимало таких моментів. Скажімо, комп’єнські мучениці: їхню смерть бачила у видінні одна монахиня ще за вісімдесят років до революції. Французька революція оповита містикою, я хочу це висвітлити.

Ідея переїзду до Франції: вона з’явилася через сильне захоплення темою?

Ні, це виключно сімейні речі. Але добре, що так сталося. Я могла би писати про Францію, не буваючи там. Але побачила все наочно, вивчила французький характер – все це пішло на користь творчості.

Чим Франція є сьогодні?

Зараз там ситуація дуже тяжка. Щелепи змикаються. Я гадаю, Франція – це країна, яка буде віддана у жертву однією з перших. Разом із Іспанією.

В якій саме формі?

Те, що зараз відбувається, – апокаліптичний час. Система приблизно така: людей закривають у домівках, не дають їм заробляти. Потім їм запропонують базовий дохід. Більшість із радістю на це погодиться. А за базовий дохід потрібно буде платити лояльністю. Влада буде вирішувати, має людина якусь соціальну цінність чи ні. Так поступово виникне дуже жорстка диктатура.

Одним із її вимірів буде відрив дітей від батьків. Це, до речі, дуже стара ідея французьких революціонерів. Найдавнішу згадку про те, що діти є власністю держави, я знаходила у Лепелетьє де Сен-Фаржо. Тобто досить рано у масонських ложах було продумано, що діти не повинні виховуватися в родинах (де Сен-Фаржо був членом ложі Великого Сходу Франції. – ПТ). Вони повинні належати державі і можуть забиратися з сім’ї. А, якщо дитина не має ґрунту у вигляді сімейних традицій, вона стає чистим аркушем, на якому можна все, що завгодно написати, якщо не буде особливого Божого Провидіння.

Чому саме Франція та Іспанія стануть одними з перших жертв?

Можна так сказати: сатаністські еліти особливо уважні до цих колись католицьких країн. А з іншого боку, якщо говорити про Францію, там дуже розбещене населення, яке не має на що спертися, бо втратило релігійну базу. Звісно, є невелика частка релігійних людей. На традиційні Меси збирається багато вірян. Але останні сто років французи живуть в умовах різкої секуляризації.

Ще в 1905 році було прийнято закон про відділення Церкви від держави. Проте деградація проходила і до того! А вперше законодавчо були розпущені чернечі ордени та громади ще в лютому 1790 року! Тобто, по суті, нагальною справою революціонерів, якою вони перейнялися відразу після штурму Бастилії, стала повна заборона чернецтва. Була навіть така постанова Національних зборів – «Про призупинення присяги в монастирях».

Приміром, зараз я пишу про XVIII століття. Ще до революції були під лукавим приводом «нечисленності» розпущені  ордени целестинців, камальдулів, заборонено Орден єзуїтів. І це зробила королівська влада, об’єднавшись із церковними очільниками! Францію неначе готували, вели до катастрофи. Є цікава історія про те, як вибирали архієпископа Парижа перед революцією. Король зробив вибір зі словами «архієпископ Парижа має принаймні вірити в Бога». Важко було знайти людину серед церковників, яка вірила в Бога.

Тобто ще в XVIII столітті спостерігався розпад моралі, розпад віри, розпад усього. І закономірним результатом цього стала революція. Пройшло 230 років, і ситуація лише погіршувалася. Навіть у Вандеї і Бретані.

А що можете сказати про національну еліту Франції?

Національної еліти там немає. Є окремі люди на кшталт сім’ї де Вільє. Але їх страшенно поливають брудом. Тобто народ немає кому захищати від ворожих віянь.

Чи варто припускати варіант вибуху збройного протистояння на етнічно-релігійному ґрунті?

Звичайно. У Франції діє жорстке законодавство щодо зброї. А от мігранти – араби і, меншою мірою, африканці – добре озброєні. У французьких містах існують такі квартали, куди ніхто не заходить, ніхто їх не інспектує. Тож мігранти, коли виникне сприятлива ситуація, застосують зброю.

Я думаю, що цей, мігрантський, чинник може перетнутися з епідемією. Ми бачимо, що напади вже зараз активізувалися. І можливо якраз після цього всього і запровадять жорстку диктатуру.

Чи існує ймовірність того, що мусульмани все ж переграють нинішню ліберальну еліту? Поки що еліти використовували мусульман для власних цілей. Але їхні цінності прицнипово відмінні. Еліти дотримуються секуляристських догм. А мусульмани-мігранти усе ж мають теоцентричний світогляд. Чи зможуть вони повстати проти еліт?

Такий сценарій видається мені малоймовірним. Мусульмани не є самостійною силою. Так, вони мають теоцентричний світогляд, мають свої принципи. Але можливості запанувати у Європі, як мені здається, вони не мають.

Тобто сценарій, змальований у романі Уельбека «Покора», – це виключно фантастика?

Гадаю, що так. Швидше самих мусульман приведуть до покори.

Як виглядає ситуація в Україні порівняно з Францією?

Я бачу, як синхронно діють усі уряди, а Україна, як не дивно, це якесь благословенне місце. Бо тут через брак порядку влада не може нав’язати те, що існує на Заході. Те, що зараз у Західній Європі і в Росії, – це все дуже жорстко. А тут… Я би сказала, тут дуже хороше місце для нинішніх часів.

Справді: коли цивілізація стрімко рухається до занепаду, краще перебувати на міргінесі.

Саме так! Я сподіваюся, у нас навіть приватне сільське господарство довше протримається. Бо на Заході вже починається наступ проти нього. А все це для того, аби позбавити людей елементарної самодостатності.

Повторюся, ми живемо в апокаліптичні часи. Хоч я не знаю, чи застану Антихриста. Поки що його не видно. Але, можливо, його просто ховають.

***

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Політична Теологія

Політична Теологія