Ігор Загребельний
Ситуація зі зйомками блюзнірського кліпу у львівському храмі св. Андрія показова не тільки як індикатор теперішнього етапу деградації українського суспільства, але й як загальна модель ряду деструктивних процесів.
До ченців звернулися з проханням провести зйомки кліпу у храмі, ввівши їх в оману щодо змісту пісні та сценарію кліпу. Отці погодилися, повіривши, що йдеться про щось таке, що має «підняти дух» під час війни, а в підсумку отримали зневагу храму, та ще й у поєднанні з пропагандою ЛГБТ-ідеології. Що ми тут бачимо?
По-перше, певну наївність і необізнаність духовенства. Зізнаюся, що я й сам майже не маю уявлення, хто така Христина Соловій (думаю, без таких знань я нічого вартісного не втратив). Про Жадана я знаю, що це представник сучліту з бекграундом лівацтва. Ченці могли не знати навіть цього. Та все ж, перш ніж давати дозвіл на зйомки, вони мали б поцікавитися поглядами і способом життя виконавців.
У якості моделі це відображає те, що більшість християн слабко орієнтуються в реаліях сьогодення і не здатні розгледіти зло багатьох осіб, структур та ідей, які сутнісно є ворожими християнству. А тому своєю толерантністю, а то й активною співпрацею ці християни сприяють посиленню зла.
По-друге, навіщо взагалі дозволяти проводити у храмі зйомки кліпу до світської пісні? Навіть якщо та пісня виражає (мала б виражати) щось хороше? Бачимо занепад відчуття сакрального у поєднанні з бажанням бути «по-світському корисним».
Наскільки мені дозволяє говорити власний досвід гостя Міста Лева, парафія св. Андрія є місцем, де все ж плекають старі-добрі звичаї, спрямовані на підтримку відчуття сакрального, і в випадку з кліпом «стався збій». Проте на рівні моделі цей аспект дуже важливий. Християни без відчуття сакрального втрачають вертикаль, втрачають двигун містичного життя і навіть стають на поріг утрати чітких моральних орієнтирів (адже досвід сакрального – це досвід чітких меж, а моральні норми якраз передбачають наявність таких меж). Тому годі уявити, що християни, які втратили відчуття сакрального, будуть ефективно протистояти тому, що є ворожим їхній вірі.
По-третє, ми можемо вкотре переконатися, що рух ЛГБТ та подібні речі – це не просто «зовнішнє» зло. Відповідним середовищам недостатньо утвердити свої норми на рівні суспільного загалу, одночасно дозволивши християнам бути «не такими». Ні, ці середовища хочуть проникнути в саму Церкву. І в цьому немає нічого дивного. Адже ці середовища не є самостійною силою. Вони – лише інструмент утвердження влади того, хто «зноситься понад усе, що зветься Богом чи святощами, так що сяде сам у храмі Божім і видаватиме себе за Бога» (2 Сол. 2:4).
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
