Слуга трансгендерів

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Ігор Загребельний

Особлива засередженість Байдена у перші дні президентства на темі трансгендерності багатьох здивувала. І справді: коли лідер наддержави, лиш прийшовши до влади, займається питанням доступу до туалетів чоловіків, які вважають себе жінками, – це дещо дивно.

Навіть якщо цей лідер цілком лояльний руху ЛГБТ, він міг би поставити туалетне питання на друге чи третє місце. Одначе Байден продемонстрував, що напрям трансгендерності належить до переліку його пріоритетів. Причому указами справа не обмежилася – дуже показовою стала присутність на інавгураційних заходах «трансгендерних релігійних лідерів». І, якщо ми спробуємо мислити на сутнісному рівні, нам стане зрозуміло, що дивуватися тут немає чому.

Особа Байдена, його прізвище та обличчя не мають значення. Він – усього лише представник мейнстріму. Мейнстріму не тільки політичного, але й історичного. Байден, навіть якщо він сам по собі здається чимось несерйозним, є тим, хто покликаний рухати історію по наперед визначеній траекторії. А гендерна ідеологія належить до авангарду цього руху.

Бунт проти статі – це аж ніяк не щось несподіване, не божевілля, що з’явилося нізвідки. Цей бунт – логічний етап процесу, який заведено йменувати словом «прогрес».

Серед механізмів цього процесу одне з чільних місць займає розгортання кількох взаємопов’язаних ідей-мотивів, зокрема визволення/емансипації, рівності, людини як абстрактного індивіда.

Ці ідеї призвели до руйнування монархії, скасування станового поділу, визволення моралі з-під впливу релігії. Динаміка їхнього розгортання породила модерні ідеології, що часом були одна одній ворожими, але від цього не переставали бути взаємопов’язаними, атомізувала людей, ліплячи з них масові суспільства і ставлячи їх перед спокусою колективізму.

Згідно з сумою цих ідей-мотивів було вирішено, що чоловік та жінка – це також усього лишень індивіди; відмінностей між ними не більше, ніж між шляхтичем та плебеєм. Відтак жінки, ставши на шлях емансипації, мають досягти рівності з чоловіками.

Коли було досягнуто (чи, принаймні, промислено) так багато горизонтів визволення, постала необхідність у новому фронті емансипаторської боротьби. Цей фронт розгорнули проти самого людського тіла, зокрема проти статевості.

В ім’я визволення, в ім’я рівності, задля ще більшого утілення в реальність ідеї абстрактного індивіда чоловіки та жінки мають узагалі позбутися своєї статі. Визвольна боротьба має тривати, й неголений і водночас нафарбований чолов’яга, що заходить до жіночого туалету, нині перебуває майже на її вістрі («майже», бо існують більш прогресивні різновиди гендерної свободи). Байден як представник політичного мейнстріму всього лише займається тим, чого вимагає магістральна лінія розгортання історії.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ігор Загребельний

Ігор Загребельний

Керівник АДЦ «Політична теологія»

Кандидат філософських наук. Закінчив історичний факультет Полтавського національного педагогічного університету (2012). У 2019 році захистив у Інституті філософії НАН України дисертацію «Проблема секуляризації у творчій спадщині Гавриїла Костельника: критичний аналіз» (спеціальність – релігієзнавство).

Автор книг «Апостольство меча. Християнство і застосування сили» (2017, 2020), «Міжмор’я: майже втрачений шанс» (2019), «Європейські хроніки» (2020).

Інтелектуальні зацікавлення: секуляризація, логіка розвитку суспільно-політичних уявлень XVIII-XX століть і нашого часу, релігія і націоналізм, політичні виміри есхатології.