Соціальна доктрина Вселенського патріархату: з історії виникнення документа

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Юрій Олійник

Жоден текст не пишеться у вакуумі. У кожного є конкретні автори, що виростали та ідейно формувались у тих чи інших умовах.

Історія спадковості філософських та політичних ідей – сама по собі захоплива. Тут вплив має не лише те, які книги людина читала, але й атмосфера, в якій вона перебувала, ризикуючи некритично сприйняти через треті руки ряд поглядів (не розуміючи до кінця їхнє джерело або й надавши фальшиву атрибуцію).

Сказане необхідно враховувати і при оцінки Соціальної доктрини Вселенського патріархату, загальний аналіз якої я запропонував у попередній публікації.

Поки що Доктрина не претендує на соборний голос Православної Церкви, а лише на попередньо оформлений офіційний документ (на зразок тих же самих «Основ соціальної концепції» РПЦ – при всіх заувагах і критиці, рекомендованої Архієрейським собором Російської православної Церкви). Тут же маємо справу з попередніми напрацюваннями як основою для дискусії, яку готували як клірики, так і миряни – богослови з ученими ступенями.

Звісно, проект претендує бути втіленням та детальною конкретизацією рішень Критського собору 2016 року (того самого, який в останній момент проігнорувала РПЦ, давши змогу Фанару діяти без зайвих оглядувань на позицію Москви). Але дана позиція – поки що лише одна з інтерпретацій. З іншого боку, з церковної історії знаємо: важливі насамперед не слова чи термінологія (їх можна при потребі змінювати, як у IV столітті під час боротьби з аріанською єрессю та в творчості Великих Каппадокійців), а сенс, який у них вкладається.

Нагадаємо історію документа. Ще в 2017 році Вселенський патріархат створив комісію, яка мала розробити цей проект. Вже у кінці 2019 року результат роботи був розглянутий окремими єпископами, що додали власні рекомендації. У січні 2020 року Його Святість Патріарх Варфоломей висловив у листі загальне схвалення роботі комісії і похвалив її за звернення до «складних викликів та проблем сучасного світу, не нехтуючи при цьому позитивним потенціалом та перспективами сучасної цивілізації». Тоді ж Синод Вселенського патріархату (який є менш значимим за Архієрейський собор) підтримав публікацію доктрини та її подальше обговорення.

Отже, розгляньмо список авторів:

  • Доктор Джон Хрисавгіс, Вселенський патріархат (голова)
  • Доктор Девід Бентлі Харт, Інститут Нотр Дам з поглиблених студій (Індіана, США)
  • Доктор Георг Демакопулос, Єзуїтський (sic!) Інститут Фордхам (Нью-Йорк)
  • Доктор Керрі Фредерік Фрост, Українська православна семінарія Святої Софії (Саут-Баунд-Брук, що в Нью-Джерсі – мабуть найважливіший духовний центр української діаспори) 
  • Доктор Брендон Галлахер,Університет Екзетеру (Англія)
  • Доктор Перрі Гамаліс, Північно-центральний Коледж (Іллінойс)
  • Доктор Ніколас Казаріан, Грецька Православна Архиєпископія Америки
  • Доктор Арістотель Папаніколау, Інститут Фордхам
  • Доктор Джеймс Скедрос, Грецька православнка школа теології Святого Хреста (Бруклін, Масачусетс)
  • Доктор Гайлі Волощак, Північно-західний університет (Іллінойс)
  • Доктор Константінос Делікостантіс, Вселенський Патріархат
  • Доктор Теодорос Янг, Університет Фессалонік

Секретар:

  • Ніколас Антон, Грецька православна Архієпископія Америки

Впадає у вічі домінування мирян – представників університетської спільноти в США, що асоційована з Американською Архієпископією Вселенського патріархату. Автори висловлюють подяку за співпрацю і сприяння насамперед Його Преосвященству архієпископу Америки Елпідофору, іншим єпископам у підпорядкуванні останнього, а також митрополиту Іоанну Пергамському (Зізілуасу), що попри свої 89 років залишається найвідомішим сучасним богословом Православної Церкви, та митрополиту Діоклейському Каллісту (Уеру) – богослову, професору Оксфордського університету.

Тобто обшир залучених богословів не обмежувався суто греками (у чому часто звинувачують московські пропагандисти). Домінують саме США, а не, скажімо, Афон чи північно-східні райони Греції навколо Фессалонік, що напряму підпорядковуються Вселенському престолу. Звідси, очевидно, і певна тенденційність. Підсилена заангажованістю Елпідофора, який надто очевидно висловлював прихильність одній з партій у США і кандидату, що врешті виграв листопадові вибори.

Варто зрозуміти ситуацію Вселенського патріархату, більшість парафіян якого зараз проживають саме у США та інших державах Америки. Це справляє вплив на інтенсивність інтелектуального життя, яке, на жаль, може піддаватись ідеологічній індоктринації, що через загальну атмосферу інтелектуалів захоплює поступово і релігійні навчальні заклади. Тому для вироблення соціальної доктрини Вселенського Православ’я варто таки врахувати думки, по-перше, вихідців з питомо православних країн – таких як Румунія, Кіпр, Грузія. По-друге, дослухатись до позиції «церковного спецназу» – монаших спільнот.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація:  Thenationalherald.com

Юрій Олійник

Юрій Олійник

Кандидат політичних наук

Закінчив факультет соціальних наук та соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія» (магістр політології, 2013). В 2013-2016 роках навчався в аспірантурі при Національному інституті стратегічних досліджень.

Співзасновник Центру дослідження Африки, експерт НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень».

Інтелектуальні зацікавлення: національна безпека, Африканський регіон, історіософія, футурологія, глобальні загрози.

Читайте також: