Юрій Олійник
Російсько-українську війну слід все-таки розглядати як чи не найважливіший, але епізод третьої світової. Де так званий «колективний Захід» на чолі з США (більше 40 % світового ВВП) виступає як сила, що намагається зберегти лідерство на фоні претензій Китаю і росії на гегемонію.
При чому рф (з 1,5% ВВП світу) лише озброєний найманець на боці КНР (17% світового ВВП), хоча зі своїми гігантськими амбіціями. Принаймні так було донедавна.
На даний момент саме росія більш залежна від КНР, а не навпаки. Це стосується не лише економічної сфери. Значна частина студентів з далекосхідних та східносибірських регіонів віддають перевагу навчанню в Китаї, а не Москві чи в Європі (допоки це було можливо). Станом на 2021 рік таких студентів налічувалось більше 22 тисяч. На початку лютого окремий пункт на переговорах Сі Цзінпіна та путіна був присвячений російським студентам, що повернулись в рф під час каратину. Для прикордонних регіонів (таких як Хабаровська область) створена можливість паралельного навчання в університетах двох країн. Це можна розглядати як частину м’якої сили по формуванню дружніх до Китаю регіональних еліт в середньостроковій перспективі.
Досить ймовірне попереднє погодження воєнної авантюри путіна, який відклав початок агресії до завершення Олімпіади в Пекіні. Згодом Китай публічно закликав до мирного врегулювання і звинувачував НАТО у фактичній провокації рф. Однак з квітня все більше китайських фірм зменшують контакти з росією, а чиновники інтенсивніше закликають до миру. Врешті Сі Цзінпін згадав про визнання територіальної цілісності України.
Одне з пояснень – затягування конфлікту перестало задовільняти Пекін.
Останніми роками росте напруга довкола Тайваню і в Південнокитайському морі, однак саме Китай як слабший потребує більше часу для посилення армії та економіки. Російсько-українське зіткнення мало відвернути увагу США, а також посприяти двурушництву Франції та Німеччини, залежних від московських енергоносіїв. А мир на тих чи інших поступках рф сприяв би внутрішньополітичній кризі та дискредитації американської влади. Однак хід війни призвів до протилежного результату – посилення та консолідації Заходу. Програш москви вже очевидний (як казав Сунь Цзи, Війна любить перемогу й не любить тривалості). І очевидно, що подальше розгортання такого сценарію гратиме лише на шкоду політичним амбіціям КНР.
В США теж це розуміють. Наведу думку Карли Фріман, експерта американського Інституту Миру. Вона вважає, що основним рушієм політики Китаю щодо війни в Україні є опозиція Сполученим Штатам. Китай продовжить дипломатію з країнами, що розвиваються, які з підозрою ставляться до могутності США та Європи і вітають антизахідний наратив Пекіна. Нинішня позиція Китаю також дає йому можливість певною мірою отримати економічну вигоду, в тому числі шляхом забезпечення додаткових поставок енергоносіїв з Росії та допомоги Китаю в розробці альтернатив долару, які прискорять його зусилля щодо захисту від санкцій.
Однак гамбіт Пекіна також несе значні потенційні витрати. Рішення не засуджувати Росію розглядають у багатьох столицях, не в останню чергу у Вашингтоні та Тайбеї, як ознаку того, що Пекін визнає іредентистські та безпекові претензії Москви в Україні як паралель своїм власним інтересам на Тайвані та решті його периферії. Пекін також сигналізував, що покращення зв’язків із Сполученими Штатами буде необхідною умовою для того, щоб вони відігравали більш значущу роль у посередництві в конфлікті. Такий сценарій не виходить за межі можливостей: Сполучені Штати, можливо, можуть спиратися на стриманість Китаю в наданні матеріальних засобів у військові зусилля Росії, а також піклування Пекіна про те, щоб не порушувати санкції проти Росії, і шукати шляхи для спільного інвестування у відбудову України.
Водночас все більше представників еліти Китаю висловлюють жаль з приводу поточного курсу Китаю, який ризикує зв’язати Китай із слабкою та ізольованою росією. Ще в березні Ху Вей, віце-президент центру політичних досліджень при Державній раді Китаю у статті для US-China Perception Monitor стверджував, що припинення підтримки Китаєм росії не тільки отримає міжнародну оцінку, але й створить можливість для Китаю покращити свої відносини зі Сполученими Штатами та Заходом. З часом ці думки, вочевидь, стають більш домінантними в еліті КНР.
Більше того, продовження війни в Україні відволікає росію від ситуації в Центральній Азії, де наростає ризик гарячого конфлікту в Таджикистані (в автономії Гірського Бадахшану 18 травня оголошено антитерористичну операцію після антиурядових виступів, вже є десятки вбитих). А за афганським кордоном озброюється таджицька опозиція. Розповзання зони нестабільності на Узбекистан і Казахстан ставить під загрозу північні комунікації торгівлі з Європою, вкрай важливі в рамках китайської візії «Один пояс – один шлях». Тобто Пекіну доведеться або посилювати військову присутність (чого він намагається послідовно уникати), або змушувати москву переорієнтовувати залишки своїх сил. Однак на політичному рівні однозначно Пекін забиратиме медіаційну функцію в москви (недієздатність якої показав провальний саміт голів держав-членів ОДКБ).
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
