Талібан: світоглядний фундамент та ідеологічна еволюція

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Едуард Юрченко

Зазвичай, коли характеризують світогляд руху Талібан, використовують термін «ісламізм», але проблема в тому, що ісламізм є настільки ж різноманітним, як і сам іслам.

Крім того, абсолютно не коректно зводити ідеологію талібів лише до ісламізму.

Загалом, ідеологія Талібану спирається на три фундаментальні засади:

– сунітський фундаменталізм ханафітського спрямування,

– пуштунський традиціоналізм (пуштунвалай),

– афганський націоналізм.

Розберемо їх докладно.

Почнемо з фундаменталізму. Для талібів єдино припустимою версією ісламського права є ханафітський мазхаб. Вони неодноразово заявляли це публічно, зокрема й під час дипломатичних перемовин. Ханафітський мазхаб є найбільш розповсюдженою школою ісламського права у світі, об’єднуючи біля третини мусульман. Конкретно в Афганістані прихильниками ханафітського мазхабу є практично все сунітське населення країни, що складає біля 80%.

Важливо зазначити, що ханафізм теж є неоднорідним. Конкретно таліби дотримуються так званого деобандійського ханафізму, назва якого походить від міста Деобанді в Індії.

Деобандійський рух за відродження ісламу з’явився в колоніальній Індії в середині ХІХ ст. Він з самого початку носив досить неоднозначний характер.  З одного боку, його характеризувало наполягання на жорсткому дотриманні  ханафітських норм, з іншого боку – великий інтерес до світської мудрості в формі філософії, логіки та наукових дисциплін. З одного боку критичне ставлення до суфізму, з іншого – елементи суфізму в практичних вченнях деяких лідерів деобандійзму. Крім того, перші деобандійці були налаштовані на діалог з представниками інших релігій в ім’я спільної боротьби проти колоніальних порядків.

Власне, талібський деобандізм теж відзначається певною неоднозначністю. Особливо яскраво це проявляється в ставленні до суфізму.

Багато талібів самі мали суфійські минуле (через специфіку афганської культури) і, як і раніше, з повагою ставляться до своїх шейхів і продовжують слідувати певним суфійським практикам. Однак у цілому керівництво талібів бачить в суфізмі суперницький проект, який може перешкодити затвердженню тих установок і поглядів на іслам, які таліби вважають кращими.

Тому Талібан намагався мінімізувати роль суфійських орденів в релігійних справах контрольованих ним областей і, як мінімум, не вітав збереження зв’язків своїх членів з суфійськими тарикатами.

Водночас одним із явних пунктів, по якому Талібан протистоїть ІДІЛ ідеологічно, є агресія і репресалії ІДІЛівців проти суфіїв. Таліби, попри всю неоднозначність свого ставлення, в цілому уникали таких ексцесів.

Схожа ситуація і з шиїтами: попри конфесійні суперечки, таліби ніколи не доходили до рівня антишиїтських репресій ІДІЛ. Більш того, з часом ситуація в цілому нормалізувалась і на цей час Талібан не заперечує релігійну свободу шиїтів.

Друга фундаментальна засада світогляду талібів це пуштунвалай – кодекс честі пуштунів.

Пуштунвалай являє собою сукупність норм, які мають дуже давнє, явно доісламське походження. В якомусь сенсі можна провести паралель з  кавказькими гірськими адатами.

Щоб отримати уявлення про загальний дух пуштунвалай, треба звернути увагу на три основних його принципи :

– Melmastyā́ ( مېلمستيا ) (гостинність),

– Nənawāte ( ننواتې )( захист того, хто прохає про допомогу),

– Nyāw aw Badál ( نياو او بدل ) (справедливість і помста).

Особливо варто виділити «Нанвате», оскільки принципи гостинності та помсти за несправедливу образу мало відрізняються від схожих звичаїв в інших народів. «Нанвате» передбачає те, що пуштун зобов’язаний надати прихисток і захищати буквально кожного, хто прохатиме про це. Важливим моментом є те, що принцип розповсюджується на ворогів. Фактично, єдина категорія людей, які не можуть до нього звернутись, це винні у зґвалтуванні або перелюбстві.

Принцип цілком реально діє і зараз. Відомі випадки порятунку американських солдатів не дружніми до них пуштунами під час останньої війни. Ідентичні випадки були й під час радянської війни в Афганістані.

Крім того, невіддільними цінностями пуштунвалай є хоробрість, вірність, доброта, справедливість, честь, жіноча честь (ціломудреність), гордість, патріотизм, повага до релігії.

Важливо, що принципи й норми пуштунвалай виконуються на рівні з шаріатом. Більш того, фактично пуштуни віддають перевагу саме їм. При тому, що практичні вимоги пуштунвалай можуть суттєво відрізнятись від шаріатських. Наприклад, жінки (на відміну від шаріату) не мають права на долю при розлученні.

Зрозуміло, що для інших напрямів ісламського фундаменталізму, на відміну від талібів, повага до позаісламського кодексу поведінки є неприйнятною. Особливо у випадку з ІДІЛ.

Третьою засадою талібського світогляду є афганський націоналізм.

Від початку він, фактично, збігався з пуштунським, що породжувало низку проблем.  Зараз він розуміється як політичний «суверенізм» Афганістану, при повазі до всіх його корінних етнічних спільнот. Важливою відмінністю талібського фундаменталізму від інших напрямків (особливо від ІДІЛівського) є однозначне визнання національної державності як цінності та бажання вбудувати її в систему міжнародних відносин. Це не «ісламська держава», що в принципі не визнає інші та претендує на завоювання світу. «Ісламський емірат Афганістан» претендує на міжнародне визнання та орієнтується на приклад умовної Саудівської Аравії.

Таліби не відкидають ідеї солідарності з іншими мусульманами та експансії ісламського світу. Але для них це дуже загальні принципи, а не повсякденна повістка дій.

Як же еволюціонували погляди талібів за останні роки?

По-перше, значно пом’якшились і покращились стосунки з іншими напрямками ісламу і навіть іновірцями.

Зокрема, сучасні таліби не є переконаними противниками шиїтів. Навпаки, в рядах самих талібів діють шиїтські формування з числа хазарейців. Особливий інтерес у даному контексті має призначення шиїта-хазарейця Маулаві Махді губернатором тіньового уряду Талібану в районі Балхаб, провінція Сарі-Пул на півночі Афганістану. Махді був духовним лідером місцевих шиїтів і очолював їхні табори, що підтримували талібів в боротьбі з урядом в Кабулі.

Крім того, таліби прагнуть конструктивних стосунків із Іраном. Характерно, що вони висловили солідарність з іранцями після загибелі Касема Сулеймані, якого публічно характеризували у своїх заявах як мусульманського героя.

Останнім часом чіткішими стали симпатії до суфізму. Публікації, покликані служити керівництвом до дії, в тому числі авторства верховного лідера руху Хайбатулли Ахундзаде, рясніють цитатами суфіїв різних часів.

Більш того, після того, як два роки назад було вбито лідера афганських сикхів, таліби засудили це і задекларували «повагу до традиційних для Афганістану віросповідань».

Другим пунктом варто вважати підвищення лояльності до не пуштунського населення. Таліби не відмовляються від орієнтира на пуштунську культуру, але розуміють її тепер не як єдино можливу, а як радше стрижневу для загальноафганської. Націоналізм талібів приймає не стільки етнічний, скільки імперський характер у внутрішньоафганському розумінні.

Вже зараз це призвело до ефективного взяття Півночі Афганістану під контроль і збереження лояльності місцевого населення.

Третьою тенденцією є відмова від заперечення сучасного укладу життя. Якщо при першому талібському пануванні заборонялось телебачення, то сучасні таліби (особливо молодь) активно користуються інтернетом, знімають відеоролики та залюбки роблять селфі.

Талібан почав використовувати інформаційні технології, а не забороняти їх. Характерно й те, що новий уряд декларує бажання запрошувати іноземних фахівців для технологічного розвитку країни.

Крім того, відбулось значне полегшення вимог до повсякденного життя людей: світську музику можна слухати приватно, дівчатам можна вчитись (при збереженні шаріатських норм одягу і поведінки) тощо.

Резюмуючи, можна сказати, що таліби не відмовляються від фундаментальних засад світогляду, але адаптують його практичну реалізацію до реальних умов афганського суспільства. Поки можна явно спостерігати, як на місце революційному накалу приходить прагматика державного будівництва.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Rtvi.com

Едуард Юрченко

Едуард Юрченко

Кандидат філософських наук

2003 року закінчив філософський факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і продовжив навчання в аспірантурі. Тема дисертації – «Дискурс традиціоналізму у соціальній філософії» (спеціальність – соціальна філософія і філософія історії).

Доцент кафедри філософії Національного транспортного університету.

Автор книги «Вогонь Традиції» (2018).

Інтелектуальні зацікавлення: теорія та історія консерватизму, історія української політичної думки, футурологія, соціально-філософські виміри Четвертої промислової революції.

Читайте також: