Анастасія Уразбаєва
Одна з найбільших проблем сучасності, на мою думку, це тотальна ідеологізація реальності. Коли кожне своє слово і вчинок ти намагаєшся підігнати під домінуючу у твоїй голові концепцію.
Але щоразу, коли ти зустрічаєшся з реальними проблемами, ти відчуваєш фрустрацію, тому що картини світу в наявних ідеологіях не відповідають всій повноті та складності світу. Тебе ніби обдурили і лишили зі зв’язаними руками.
І це стосується абсолютно всього: від політики і бізнесу до стосунків до сексу. Ти починаєш оцінювати інших людей за тим, наскільки вони та їхня поведінка може бути співмірна з тією чи іншою ідеологією. Починаєш ставити шори і собі, щоб виправдати свою прихильність тим чи іншим ідеям. І дуже боляче стає, коли розумієш, що актуальні труднощі не можуть бути подолані готовим набором рішень тієї чи іншої ідеології.
Але проблема не лише в цьому. Світ постмодерну зруйнував усі великі мета-наративи, а отже, в нашій реальності не існує чистих ідеологій, якими вони були в текстах їхніх творців. І це логічно, адже набір ідей і проблем 200-300-літньої давності разюче відрізняються від наших. Ми сьогодні живемо в ідеологічних симулякрах та франкенштейнах, що заганяє нас у все більшу шизофренічність та нездатність слідувати всім догмам.
Так, ідеологічність важлива у публічному просторі як принцип створення та функціонування суспільства, як інструмент ведення політики. Але в будь-якому разі сучасна ідеолоігія несе синкретичний характер і видозмінюється з плином часу. До слова, про Україну годі і казати: наразі ми не маємо жодної потужної політичної сили, яка б будувала свою діяльність на ідеології. Наша політика сьогодні – це чиста демагогія.
Та найбільше мене бентежить тотальне просочення ідеологій в приватний простір. І мова не стільки про пошук спільників, з якими ти йдеш по життю. А в тому, що твої щоденні побутові практики перетворюються на маніфестацію тих чи інших ідей.
Політичні ідеології як продукт модерну мають вимерти. Мабуть, це ми зараз і спостерігаємо. В нашому складному глобалізованому світі, в якому тим не менш осоновними акторами лишаються національні держави, стає неможливим дотримуватись однієї лінії. Особливо, якщо говоримо про економіку. А тим паче про простір людських стосунків.
Нам важко уявити наше майбутнє інакшим. Але воно таким стане. Метамодерн обіцяє нам повернення мета-наративів і актуалізацію трансцендетного. Він відкидає постмодерну іронію та деконструкцію, постулюючи щирість та нову збірку. І в основі цієї збірки мають бути не ідеології, а цінності та принципи, з якими нам як людству потрібно буде визначитись. Думаю, такий розвиток подій поверне втрачену цілісність і актуалізує здорові ідеї в новому ключі.
До чого я це все пишу. Не піддавайтесь спокусі ідеологізувати своє приватне життя. Ідеологія – це простір публічної взаємодії. В особистому житті ви маєте бути вірні своїм принципам та цінностям, як і стануть ґрунтом вашої прихильності тій чи іншій політичній ідеї. Але жодним чином не навпаки.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
