Ігор Загребельний
«Друга світова війна появиться і розвиватиметься так природно, як природно родиться і розвивається дитина». Із цим твердженням 1933 року звертався до читачів Володимир Босий, автор книги «Розвал Європи й Україна». При цьому він був упевнений щодо «неминучості другої світової війни ще за життя тих, що вели першу» [1].
Учасник Першої світової війни, який так упевнено пророкував наступний глобальний конфлікт, народився 1899 року на Лемківщині. На фронт відправився добровольцем у складі УСС. Як і для багатьох інших українських вояків, Перша світова переросла для Босого у буревій Визвольних змагань. Після поразки останніх, 1924 року, разом із родиною емігрував до Канади.
У Канаді Босий розбудовує гетьманський рух, стає одним із його лідерів. Виконує працю редактора або співробітника ряду українських видань. Працює в освітній галузі та на різних чиновницьких посадах. Будучи помітною фігурою у політичному житті української діаспори, Босий також бере активну участь у власне канадському громадсько-політичному житті: протистоїть поширенню комунізму й лобіює інтереси католиків-вихідців із Центрально-Східної Європи.
Як діяч гетьманського руху і людина консервативних католицьких поглядів Босий залишив по собі ряд теоретичних та популяризаторських робіт: «Всесвітній хаос», «Червона небезпека», «Християнство і фашизм», «Філософія двох екстрем» [2], «В’ячеслав Липинський – ідеолог української трудової монархії», «Боротьба між християнською думкою і матеріалістичним соціалізмом» (нім.), «Колапс Західної цивілізації й християнство» (англ.), згадана книга «Розвал Європи й Україна», яка стане основним предметом нашої подальшої розмови.
Крихкий мир
У «Розвалі Європи» Босий постає з кількома обличчями: тверезого аналітика, футуролога, який пропонував сміливі візії, що відповідали його світогляду, та, якоюсь мірою, доктринера. Твердження про неминучість Другої світової належать передусім Босому-аналітику (очевидно, що коли Босий вживав формулювання «друга світова війна», йшлося просто про війну, яка мала стати наступним глобальним конфліктом після Великої війни, але надалі я уніфікую написання, вживаючи за винятком цитат слово «Друга» з великої літери і там, де йдеться про реальну війну 1939-1945 років, і там, де розповідається про «війну Босого»).
Говорячи про «другу світову війну ще за життя тих, що вели першу», Босий виходив із фактів, які свідчили про формування трьох потуг, які, на його думку, обов’язково вступлять у збройний конфлікт. Оформлення сил протистояння відбувалося за двома критеріями: задоволеності чи незадоволеності результатами Першої світової та ставки на одну з ідеологій. Почнемо з першого критерію.
Однією з основних причин грядучої війни для Босого є існування країн, незадоволених підсумками Першої світової. Серед таких країн-ревізіоністів Босий згадує Німеччину, Італію, Австрію (аншлюс мав відбутися лише на початку війни), Туреччину, Угорщину, Литву та Китай. До табору «протиревізіоністів» він зараховує Францію, Англію, Польщу, Чехословаччину, Румунію, Югославію, Бельгію, Болгарію, Грецію, Фінляндію, Естонію, Латвію, Японію. Радянську Росію та Комінтерн Босий розглядає як самостійну силу.
Як бачимо, автор «Розвалу Європи» правильно навів основні контури протистояння у Другій світовій, проте допустився кількох помилок. Утім, дані на початку 1930-х років прогнози навряд чи могли бути стовідсотково точними. Скажімо, було нелегко передбачити приєднання до Осі Румунії, особливо – з огляду на характер відносин між Бухарестом та Будапештом. З іншого боку, в самому Будапешті певний час орієнтувалися на створення альянсу за участі Польщі та Югославії.
Босий не помилився щодо проблеми, яка мала послужити сірником для розпалювання світового конфлікту – німецько-польської напруги. Говорячи про «безкомпромісність як німців, так теж і поляків у справах Шлеська, Коридору, Данціґа і далі самої Познанщини» (с. 34), він вважав, що невдовзі ця безкомпромісність призведе до безпосереднього вибуху збройного протистояння. За рік після виходу «Розвалу Європи» Польща та Німеччина підписали Декларацію про ненапад, але подальший хід подій виправдав категоричність Босого.
Окрему лінію аргументації Босим невідворотності Другої світової становило підкреслення нежиттєздатності Ліги Націй. Наводячи конкретні приклади недієвості цієї міжнародної установи, Босий водночас критикував її у світоглядній площині. «Сучасна Ліга Націй не репрезентує ніякої ідеї, але навпаки, покликуючись на “демократію”, розсіває безідейність, безхарактерність, з яких не об’єднання націй, а руїна їх розвивається», – твердив український консерватор (с. 24).
Також, говорячи про неминучість Другої світової, Босий апелював до соціальної психології, зокрема формування вибухонебезпечного типажу людей із числа ветеранів Першої світової та представників молодшої генерації, типажу «молодої людини-революціонера» і «поверхневого інтелігента-недоука» (с. 84-85). Варто зауважити, що наявні у «Розвалі Європи» антропологічні пасажі також належать перу тверезого аналітика. Зокрема, Босий чудово змалював стан речей перед Першою світовою, світоглядно-психологічну конституцію її учасників і широких мас населення та її ментальні наслідки. Одначе він дещо перебільшував значення соціально-психологічних чинників у грядучій війні.
Ідеології боговідступництва
Блоки, які мали сформуватися за критерієм задоволеності чи незадоволеності підсумками Першої світової, згідно з концепцією Босого водночас мали бути ідеологічно поляризованими. Табір «протиревізіоністів» об’єднував прихильників лібералізму чи, словами Босого, «демократії», табір «ревізіоністів» – прихильників «фашизму» (у сенсі націоналістичних рухів міжвоєнного часу; подекуди Босий також використовував термін «націоналізм»). Автор «Розвалу Європи» наголошував на тісній кореляції між гуртуванням держав за прагматичними інтересами та ідеологічним критерієм, підкреслював, що «ревізіоністичний табір фашизмується, а протиревізіоністичний далі лише демократизується» (с. 52). Зрозуміло, що більшовицький СРСР становив собою у цьому ідеологічному протистоянні окрему, третю силу. Китай, хоч і належав до «ревізіоністів», мав рухатися у руслі політики Комінтерну.
Говорячи про протистояння трьох ідеологій, Босий також наголошував на їхній глибокій спорідненості. Передусім спорідненими є комунізм і лібералізм: перший є всього лише логічним наслідком другого – «природним і кінцевим процесом дозрівання демократії» (с. 56). Тут Босий ішов за класичною католицькою суспільною думкою. Відповідно до цієї інтелектуальної традиції він також пояснював зміст комунізму та лібералізму через поняття «раціоналізм», а саме коріння лібералізму (а відтак і комунізму) вбачав у протестантській Реформації.
Підкреслюючи теоретичну спорідненість лібералізму та комунізму, Босий водночас говорив, що соціалістичний рух народився як інструмент буржуазії, який мав служити їй у справі забезпечення власних інтересів, але врешті-решт вийшов із-під контролю – як цього вимагала сама логіка розгортання раціоналізму. «Демократія – се, власне, недоспівана пісенька про “рай на землі”, яку доспівали до кінця більшовики», – підкреслює Босий (с. 49). Очевидно, що найбільш ворожою християнству силою Босий вважав саме більшовизм.
Ставлення автора «Розвалу Європи» до «фашизму» було більш складним. Босий пригадував, що перед кристалізацією прихильності до гетьманського руху (зокрема через спілкування з Осипом Назаруком) упродовж певного часу перебував під упливом «львівських “загравістів”», тобто середовища, що виникло навколо редагованого Дмитром Донцовим журналу «Заграва» (видавався у 1923-1924 роках) [3]. Одначе на час написання «Розвалу Європи» жодного пієтету до націоналістичних рухів він не мав і ставився до них, демонструючи підхід, який можна вважати зразком їхньої «критики справа».
З одного боку, Босий бачив у націоналістичних рухах міжвоєнного часу реакцію на зло лібералізму і комунізму. При цьому «фашизму» як стихійній оборонній реакції бракувало позитивної програми, він постав «задля врятування культури і цивілізації свого краю, а далі, може, і Європи, але во ім’я чого і якої культури та цивілізації – фашизм ясно не каже» (с. 68).
З іншого боку, Босий розумів, що «фашизм» також народився із процесів боговідступництва і несе на собі печать раціоналізму, гуманізму і заземлення есхатологічного ідеалу. Націоналіст «повстав у добрій вірі, щоб рятувати від розкладу, а далі і смерті свою націю», пише діяч гетьманського руху. Та далі він продовжує: «Нещастя хотіло, щоби проти того розкладу повстав він, теж раціоналіст. І нині виростає новий, свіжий тип не космополіта-інтернаціоналіста, а тип раціоналістично думаючого націоналіста. Той тип перемінився з космополіта в той спосіб, що звузив круг своїх ідей світових до границь власної держави і замінив все людство власною нацією і так став націоналістом. Релігійне дно і відношення до сил надприродних у нього не змінились. Він далі раціоналіст, вірить, що його щастя на сій землі… Для нього існує одна його нація. Вона стала для нього одиноким, остаточним і найвищим ідеалом і божищем. В її матеріальній надбудові і зовнішнім блиску націоналіст сподівається віднайти свій спокій, задовілля, словом – теж щастя-рай» (с. 110-111).
Босого турбувало і те, що націоналістичні рухи намагалися використати релігію у власних цілях. Проте він мав надію, що ситуація зміниться на діаметрально протилежну, й ці рухи замість того, аби утилітарно ставитися до християнства, поставлять себе на службу релігійним цілям. Особливі сподівання Босий покладав на італійський фашизм, надіявся, що «в рішаючий момент фашизм перейде під новоз’ідеалізований прапор Христа» (с. 124). Він відзначав окремі позитивні трансформації, які в цьому аспекті можна було спостерігати в Італії. Проте, ймовірно, його надія про «навернення» італійського фашизму диктувалася передусім тими міркуваннями, які виходили за межі аналітики і стосувалися його мрій про позитивні наслідки Другої світової.
Навернення поміж руїн
Друга світова війна згідно футурологічної візії Босого мала розпочатися з того, що «одної красної і погідної ночі німецькі місцеві фашисти без всякого гомону і крику обсадять своїми мундурованими силами місто Данціґ і торжественно проголосять його інтегральність з німецькою державою» (с. 96). За короткий проміжок часу німецько-польське протистояння перейде у фазу використання регулярних армій, й Польщу військово підтримає Франція. При цьому Босий передбачав, що СРСР, офіційно зберігаючи нейтралітет, таємно поообіцяє поміч «ревізіоністам» й водночас буде таємно мобілізувати власні сили. Невдовзі до війни на тому чи іншому боці приєднається більшість європейських держав.
В цілому до відвертого вступу у гру комуністичних сил у цьому збройному протистоянні мали перемагати «фашисти». Одначе Босий серйозно недооцінив сили саме Німеччини, писав про неї та Польщу як суперників приблизно однієї вагової категорії. За Босим Друга світова може розпочатися «скоро по смерті старого Гінденбурга, коли пан Гітлер стане абсолютним некоронованим монархом Німеччини» (с. 96). Як знаємо, Гінденбург помер за рік після виходу «Розвалу Європи», на 87-му році життя. Босий поспішав із друком своєї книги, побоюючись, що написане у ній почне справджуватися, і вона стане неактуальною. Тож досить очевидно, що він очікував на вибух Другої світової у першій половині 1930-х, не припускаючи, що Німеччина витратить декілька років на підвищення свого воєнного потенціалу. Відтак замість блискавичного зайняття німецькими військами більшої частини Європейського континенту Босий змалював картину досить хиткої загальної переваги «фашистів».
Дочекавшись, поки «демократи» та «фашисти» виснажать один одного, у гру вступлять комуністи. Причому йтиметься не лише про безпосереднє військове вторгнення, але й про організацію масштабних заколотів по всій Європі. Все це анархізує ситуацію. «Ревізіоністичні і протиревізіоністичні війська припинили вправді свої офензиви, але не мають відвороту, бо шляхи і міста опановані власними комуністами. Серед армій протиревізіоністичних двоякі настрої. Одні тягнуть вже до червоної гвардії, інші стають разом з фашистами проти них. Між ними наступає братовбивча війна. Наступає дезерція і безплановість, як на фронті, так і в краю. Властиво немає вже ні фронту, ні запілля. Все змішалося з військом і ворогом чужим та власним. Отаманством все те перемішане, бореться і нищить міста та людей, а організований російський більшовизм тисне те все до полудня» (с. 102).
Переможну ходу більшовицьких орд зупинить ряд подій: успіхи Японії на сході Євразії, антирежимний заколот у Москві, підтримане японцями повстання сибіряків, селянські повстання в Україна та на Донщині і Кавказі. Червона армія буде змушена повертатися в тил, а це деморалізує європейських комуністів.
У підсумку цього всього виникне ще більша анархія. «Правительства подріблені – позникають, армії розпорошені, міста поруйновані, села заповнені хворими, раненими, голодними. Різні пошесті зачнуть ширитися в застрашаючих розмірах. Люди мертимуть з холоду і голоду тисячами. Обслуги не буде. Нації вже не будуть собі загрожувати, бо все буде в апатії і безсиллю. А окремі військові частини ще далі перетягатимуть через краї як окремі зголоднілі банди і нападатимуть на села за поживою» (с. 104). Вочевидить, ця картина анархізації була проекцією того, що Босий бачив на Сході Європи після Першої світової.
Босий сподівався, що під час свого просування на захід більшовики не дістануться Італії і, передусім, самого Риму. Їхнє просування вглиб Європи буде відбуватися безпосередньо у західному напрямку, натомість просування у південно-західному стримають Карпати. Подібним чином Провидіння вбереже Рим від анархії. А відтак: «І не буде в ті дні і тижні, і місяці, і роки ні іншої сили, ні іншого авторитету, іншої поради, ні порятунку для розваленої Європи як тільки з Ватикану, який встоїть і воздушні налети ворожих флотиль і якого не займе жодна анархія в тих кривавих днях. І станетьься неожидане – сьогодні неймовірне і немислиме: Намісник Христовий завізве весь світ до Католицької Акції, а особливо завізве до неї Європу». У відповідь «віруючі і невіруючі, дивлячись на руїну міст і на мільйони трупів, ясно бачитимуть в тім допуск Божий і кару», а тому навернуться і зміцняться у вірі (с. 105).
Таким чином Босий абсолютизував значення масштабних потрясінь як чинника релігійного навернення. Ще одним фактором рехристиянізації Європи мало стати те, що, за розрахунками Босого, від війни найбільше постраждають великі міста з їхнім секуляризованим і морально виродженим населенням, натомість сільське населення вціліє. Босий радикальним чином протиставляв село і місто: «Червоне місто і зелене село! Антихрист у місті – Христос на селі!» (с. 103). Тому він сподівався, що, маючи демографічну перевагу, сільський елемент посприяє відродженню Європи. Причому це відродження мало включати в себе відновлення монархічної форми правління.
Вибудовуючи свій оптимістичний сценарій європейського майбутнього, Босий не втримався від національного месіанства: Україна мала не тільки внести вагомий вклад у знищення більшовизму (згадане повстання), але й суттєво спричинитися до повоєнної відбудови Європи на християнських засадах. І якраз тут Босий дозволив собі бути безкритичним і навіть наївним доктринером: із-поміж іншого Україна мала допомогти Європі… ідеями В’ячеслава Липинського. Босий цілком серйозно писав про унікальність і універсальне значення цих ідей. Наприклад, в одній із приміток до «Розвалу Європи» він зазначив, що відомі католицькі інтелектуали Гілберт Честертон та Гілер Беллок «наближаються» своїми творами до «Листів» Липинського (с. 146).
Утім, ряд фрагментів «Розвалу Європи» – це просто змальовування Босим найкращого, найбільш бажаного сценарію із тих, які він міг уявити. У площині раціонального прогнозування він цілком припускав варіант завоювання більшовицькою Росією усієї Європи і виникнення «Європейського Совєтського Союзу» (с. 175).
«Дано йому вести війну проти святих і перемогти їх»
Отож, Босому вдалося чимало передбачити у площині прогнозування, натомість його візії не справдилися. Друга світова війна відбулася, але не принесла відродження. Ба більше: «фашизм» із усіма його хибами у ній програв, натомість перемогу здобули дві ідеології, які були більш послідовним вираженням програми боговідступництва, – комунізм та лібералізм. При цьому сам образ «фашизму», який утвердився по Другій світовій, став інтрументом дискредитації будь-якої світоглядної альтернативи, а також засобом для пришвидшення самих руйнівних процесів.
Своєрідним «християнським відродженням у мініатюрі» можна вважати роль, яку у повоєнній Західній Європі відіграли представники християнської демократії. Вони ж заклали основи Європейського Союзу, який мав би розвиватися на засадах здорового християнського універсалізму з повагою до національної окремішності кожної країни. Проте впродовж останніх десятиліть було важко не помітити, що плід зусиль Робера Шумана, Конрада Аденауера та Альчіде де Гаспері рухається шляхом, ворожим не лише християнству, але й природному праву. Як, зрештою, і сама політична течія християнської демократії.
Сталося і те, що Босий навряд чи міг передбачити: дух революції у повоєнний час просякнув саму Церкву. Він, щоправда, констатував окремі кризові тенденції поміж християн, одначе вважав, що сили християнства «очищуюються з усякого раціоналізму і наростають скрізь та будуть в спромозі охоронити Європу від тої “варварської” інвазії – як зовнішньої, так і внутрішньої» (с. 106-107). Пишучи ці рядки, Босий навряд чи міг уявити католицького ієрарха на кшталт кардинала Рейнгарда Маркса, який у травні 2018 року брав участь у відкритті пам’ятника своєму однофамільцю Карлу Марксу (компанію йому склав виразний представник сучасної християнської демократії – очільник Єврокомісії Жан-Клод Юнкер).
Запропонована Босим візія християнського відродження Європи, якому мали передувати масштабні страждання, не була оригінальною. Щось подібне можна знайти вже в Жозефа де Местра. Зрештою, розуміння колективних потрясінь як шляху до навернення можна вважати базовим і закоріненим у самому Святому Письмі елементом християнського розуміння історії. Одначе самих по собі страждань Другої світової виявилося замало, аби змінити напрямок історії, а те, що криза просякла плоди зусиль консервативно налаштованих католиків і саму Католицьку Церкву, лиш увиразнює цю обставину. Та це не скасовує благородства тих, хто у першій половині минулого століття горів благородним запалом «Restaurare omnia in Christo».
[1] Босий В. Розвал Европи й Україна. Монтреаль, 1933. с. 91, 11. Далі посилання на сторінки цього видання йтимуть у тексті.
[2] У «Розвалі Європи» ці чотири праці згадуються як такі, що вже написані, але ще не видані. З’ясувати, чи були вони надруковані, мені не вдалося.
[3] Див.: Босий В. Початки гетьманського руху за океаном // За велич нації [альманах]. Вид. 2-ге. Нью-Йорк, 1955. с. 133.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
