Едуард Юрченко
Нещодавнє відзначення річниці подій 8-9 травня 1945 року проходило під божевільним гаслом «Ніколи знову». Особливої шизофренічності цьому гаслу надавала ситуація найбільшої війни в Європі після завершення Другої світової.
У нас, в Україні, цю ліберальну дурню активно пропагують як противагу совково-московському «Можем повторить». Мовляв ось «добрі європейці», а ось «злі путіноїди».
Але правда полягає в тому, що війна все одно починається рано чи пізно. Люди вбивають один одного від доби Каїна та Авеля. І вбиватимуть, доки залишатимуться самі собою.
Християнство обіцяє нам мир після завершення історії світу. І зовсім не через умовну «добру волю», а повну зміну людської природи та космосу в цілому. З Ласки Божої це відбудеться неодмінно, але аж ніяк не через немічні людські зусилля.
Якщо умовний Захід обирає гасло «ніколи знову», він розписується у власній неадекватності і відмові сприймати життя реально. З таким самим успіхом можна було б видавати закони, що забороняють хворіти та помирати, а потім розраховувати, що вони подіють.
Саме розуміння неминучості війни пом’якшує її наслідки та знижує її вірогідність. Рано чи пізно вона почнеться, але все ж є різниця між постійними війнами та війнами раз на декілька поколінь.
Тупа інфантільна віра в те, що «війни не буде, бо ХХІ сторіччя на дворі», винна в наших втратах, які ми вже понесли та ще понесемо. Впевнений, що якби наше суспільство жило б в очікуванні війни як неминучості, більша частина товаришів, яких я втратив за останній рік, були б живі, а мій будинок був би цілим.
Розповсюдження пацифізму як світогляду це ознака маразму сучасної цивілізації, яка впадає в дитинство подібно до деяких нещасних старих. Це інфантилізм, який підштовхує до катастрофи.
Пацифізм вбиває. Він цілком практично призводить до загибелі як окремих людей, так і цілих народів. Крім того, з християнської точки зору, він є проявом істинно диявольської гордині, спробою відкинути закони світу, ставши «добрішими за Бога» і тим самим спробувати стати Йому рівнею, подібно до спроби люципера.
Війна була, є і буде. Але тільки від нас залежить, як жити з нею. Треба бути напоготові і мати добру волю лишатись людиною всупереч неминучим випробуванням. Це той максимум, на який ми здатні, але навіть він є високою планкою для всіх нас.
Так що ніякого пацифізму. І більше ніколи «ніколи знову».
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
