Вони дали Папі Франциску чотири роки, щоби «змінити Церкву». І ось як він старався

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Піт Баклінскі

Чотири роки тому (текст написано 2017 року. – ред.), 13 березня 2013 року невідомий аргентинський кардинал був обраний очільником Католицької Церкви. Вибори Хорхе Маріо Берголіо відбулися після 35 років чіткого, солідного, ортодоксального вчення під визначними понтифікатами святого Івана Павла II (1978-2005) та Бенедикта XVI (2005-2013).

Коли того березневого вечора із димаря Сикстинської каплиці виходив білий дим, що означав обрання нового Папи, вірні католики у всьому світі прагнули побачити, ким буде їхній наступний лідер. Вони не знали і, можливо, не могли знати масштабу потрясіння, яке на них чекало.

Однак це знали ряд високопоставлених прелатів. Дехто навіть проговорився після виборів, що існувала впливова група ліберально налаштованих кардиналів, яка мала на меті вплинути на конклав, щоб обрати Берголіо. Один кардинал навіть сказав, що він був частиною цієї групи. Він називав її «мафією».

Санкт-Ґалленська «мафія»

Це кардинал Годфрід Даннеельс, удостоєний честі стояти поряд з Папою Франциском на балконі в ніч його обрання, виявив існування Санкт-Ґалленської групи. Саме Даннеельс назвав її «мафією» через мету радикально реформувати Церкву, аби зробити її «набагато модернішою».

Неформальна група сформувалася десь приблизно в 1996 році. Згідно з офіційною біографією Даннеельса, написаною Юргеном Меттепеннінгеном разом із Карімом Шелкенсом, члени групи, до складу якої входили кардинали да Круз Полікарпо, Мартіні, Даннеельс, Мерфі-О’Коннор, Сільвестріні, Гузар, Каспер і Леманн, вважали, що вони можуть мати «значний вплив» на майбутні вибори Папи, якщо кожен з них використовуватиме свою мережу контактів.

Вважають, що група втратила свою динаміку в 2006 році після того, як не вдалося обрати бажаного кандидата на конклаві 2005 року. Групу звинуватили в участі у змові, яка призвела до відставки Папи Бенедикта, однак ці звинувачення спростував колишній Санкт-Ґалленський єпископ Іво Фюрер.

Незважаючи на те, що єпископ Фюрер заявив, що Санкт-Ґалленська група після 2006 року офіційно не збиралася й тому не могла брати участь у задумі змусити Бенедикта XVI подати у відставку, це не означає, що група не була активною.

За словами Остіна Айвері, біографа Франциска і колишнього помічника кардинала Кормака Мерфі-О’Коннора, за декілька днів до конклаву в Римі 12 березня Мерфі-О’Коннор отримав доручення Санкт-Ґалленської «мафії» повідомити Берголіо про план щодо його обрання. Мерфі-О’Коннор був давнім другом Берголіо.

Як описав Айвері у своїй книзі про Папу Римського Франциска, у 2014 році, Мерфі-О’Коннору також було доручено любіювати за Берголіо серед своїх північноамериканських колег, в якості зв’язку між представниками країн Британської Співдружності.

«Вони спочатку запевнили згоду Берголіо», – пише Айвері. На запитання, чи він дає згоду, він сказав, що він вірить, що в цей кризовий для Церкви час жоден кардинал не може відмовитись, якщо його просять. Мерфі-О’Коннор майстерно попередив його «бути обережним» і сказав, що зараз настала його черга, а той відповів «Capisco»: «Я розумію».

«Потім вони взялися за роботу, беручи участь у вечерях кардиналів, щоби просувати свою людину, переконували, що його вік – 76 років – більше не слід вважати перешкодою, враховуючи те, що Папи можуть зректись престолу. Зрозумівши з 2005 року динаміку конклаву, вони знали, що голоси будуть віддані за тих, у кого найсильніша підтримка на початку», – написав він.

Оскільки Мерфі-О’Коннору було понад 80 років, він не мав можливості голосувати на конклаві, але був присутній на зборах, що передували конклаву. 2 березня анонімний кардинал, який не міг голосувати на конклаві, заявив італійській службі новин La Stampa, що «чотирьох років Берголіо було б достатньо, щоб змінити ситуацію». Пізніше Мерфі-О’Коннора назвали по імені, коли він зробив ту саму заяву у липні 2013 року виданню «The Independent».

На початку березня 2013 року в Колегії кардиналів швидко почали поширюватися повідомлення про те, що розпочався потужний рух з обрання Берголіо.

У приголомшливій розмові, яка відбулася через шість місяців після обрання Берголіо, кардинал Теодор МакКаррік, архієпископ-емерит Вашингтону, округ Колумбія, розповів, як він став учасником плану обрання нового Папи.

«До Конклаву ніхто не думав, що у Берголіо є шанс», – сказав він у доповіді 1 жовтня 2013 року в Університеті Вілланова у Філадельфії, штат Пенсільванія.

МакКаррік, котрий, як і Мерфі-О’Коннор, через похилий вік не міг голосувати на конклаві, повідомив, що напередодні «дуже цікаві та впливові італійські джентльмени» відвідали його в Американському коледжі в Римі, де він зупинявся, щоб попросити його агітувати за Берголіо. Розмову, яку переповідає МакКаррік, потрібно детально процитувати, щоби розкрити її значення.

Ми сіли. Це дуже видатна людина, дуже впливова людина в Римі. Ми говорили про багато речей. Він попросив мене [коли я повернуся] про послугу у США.

А тоді [впливовий італієць] сказав: «А що стосовно Берголіо?»

І я був здивований запитанням.

Я: «А що щодо нього?»

Він : «Чи є у нього шанс?»

Я: «Я не думаю, бо ніхто не згадав його імені. Він нікому не спав на думку. Думаю, нікому не спаде на думку голосувати за нього».

Він: «Він зміг би, Ви знаєте».

Я: «Що саме він зміг би?»

Він: «Реформувати Церкву. Якби ми дали йому п’ять років, він міг би повернути нас на шлях до мети».

Я: «Але йому 76».

Він: «Так, п’ять років. Якби у нас було п’ять років, Господь, працюючи через Берголіо, за п’ять років міг би змінити Церкву».

Я: «Це цікава річ».

Він: «Я знаю, що Ви його друг».

Я: «Сподіваюся, що так».

Він: «Проговоріть усе з ним».

Я: «Ну, побачимо, що буде. Це Божа справа».

Це було вперше, коли я почув, що є люди, які думали, що Берголіо  матиме шанси на цих виборах.

Далі МакКаррік розповів, що коли настав час поговорити з усіма кардиналами перед голосуванням, він закликав їх обрати «когось із Латинської Америки», кого можна ототожнювати з бідними.

Потім він продовжив розповідь, похваливши Папу Франциска перед американськими студентами-католиками як кращого «пастиря» ніж попередні Папи. «Я думаю, що у нас, можливо, ніколи не було саме пастиря протягом дуже тривалого часу», – додав він.

Він продовжував: «[Франциск] розуміє людську природу, розуміє, що, хоч і говорить деякі речі, які нас, можливо, дивують, але, що цікаво, якщо перевірити його слова, то це саме те, що Церква завжди казала. Можливо, це не те, що завжди говорили каноністи, або те, що завжди говорили різні богослови. Але вчення Церкви весь час є вченням Папи Франциска».

Тоді МакКаррік пророкував, що Франциск, «якщо у нього буде два роки, змінить папство».

«Чим довше він є, тим більше, я думаю, можна стверджувати, що він змінив папство», – заявив він.

«Чотири роки Берголіо»

Те, що ліберальні прелати, такі як МакКаррік, Мерфі-О’Коннор та Даннеельс, знали про здатність Берголіо «змінити Церкву», повільно та заплутано ставало очевидним для вірних католиків за останні чотири роки, а особливо за останній рік. Спираючись на хибно інтерпретоване поняття папської непомильності, багато католиків захищали Папу Франциска аж до абсурду. Але католики, котрі тверезо мислять, котрі знають традиційне вчення, історію та практику, стурбовані тим очевидним фактом, що багато дій та тверджень Святішого Отця суперечать тому, що було раніше.

За чотири роки життя Берголіо у статусі Папи Франциска ті чотири ознаки, що відрізняли Католицьку Церкву від будь-якої іншої релігії на землі, а саме те, що вона – Єдина, Свята, Соборна і Апостольська, затьмарені й навіть підірвані.

Єдність або єдинство Церкви в її підпорядкуванні Христові як Голові, в її доктринальній цілісності та в її визнанні однієї віри під понтифікатом Франциска затуманювалася і підривалася різними способами:

  • Він закликав до «децентралізованої» Церкви та дозволив окремим єпископським групам визначати для своїх «регіональних» Церков, що є моральним та правильним. Таким чином, ймовірно, стало допустимо, щоби перелюбники приймали Святе Причастя в Німеччині, тоді як через кордон у Польщі – це тяжкий гріх.
  • Його двозначні промови і особливо його папські писання налаштували кардинала проти кардинала, єпископа – проти єпископа, а мирян – проти мирян.
  • Він відмовив у відповіді церковним лідерам, які щиро благали прояснити спірні моменти.
  • Він дозволив звести до мінімуму католицьку доктрину в ім’я релігійного «діалогу» з іншими християнськими деномінаціями, які мають за собою історію ворожості до католицької доктрини щодо шлюбу, Євхаристії та папства. Під його керівництвом Ватикан навіть вшанував Лютера, засновника протестантизму, як «свідка Євангелія».

Святість і священна реальність Церкви як нареченої Христа різними способами була затьмарена та підірвана за понтифікату Франциска:

  • Його писання використовувались його оточенням для пропаганди неморальних практик, таких як перелюб і блуд, як сфери легітимного морального вибору.
  • Його писання також використовувались для захисту святотатської практики уділення Святого Причастя тим, хто живе в об’єктивно тяжкому гріху (туттуттут і тут). Єпископи та кардинали захищали цю святотатську практику, спираючись на аргументи Папи в «Amoris Laetitia», які наголошують на «душпастирській турбот» та «милосерді» на шкоду вченню та істині.
  • Він очорнив «відновлювані» монаші згромадження, стіни яких ламалися від молоді, і знищив один традиційний монаший орден.
  • Він чинив опір традиційній латинській Месі й назвав молодь, яка любить її, «закостенілою».
  • Він звинуватив у «боягузтві» тих християн, які ревно виконують Десять заповідей.
  • Він постійно використовував грубу та принизливу мову, щоб критикувати та зневажати тих, із ким він не погоджується (туттут і тут).
  • Він дозволив осквернити собор Святого Петра  священну будівлю Церкви, окультним світловим шоу, спроектованим на його фасаді.
  • Він дозволив танцювальним трупам сексуально провокативного характеру виступати на сходах базиліки Святого Петра.
  • Він дозволив осквернити Сикстинську каплицю, здавши її в оренду автомобільній компанії Porsche для корпоративного заходу і дозволив використовувати її як майданчик для гітариста U2.

Соборність або вселенська місія Церкви, яка невпинно виконується для спасіння душ, різними способами затьмарюється і підривається за понтифікату Франциска:

  • Він орієнтував місію Церкви на такі світські цілі як боротьба зі зміною клімату та перепорядкування світової економічної системи.
  • Він закликав католиків здійснити «екологічне навернення» та покаятися у «гріхах» проти навколишнього середовища.
  • Він дозволив заклятим ворогам Церкви відкрито впливати на її політику та програми (туттут і тут).

Апостольськість Церкви, у якій депозит віри достовірно передається від апостолів через їхніх наступників, єпископів та кардиналів, затьмарюється та підривається різними способами за понтифікату Франциска:

  • Він вивищив відверто єретичних єпископів і кардиналів, які не дотримуються незмінної віри, переданої віками від апостолів.
  • Він понизив і змусив замовкнути високопоставлені голоси ортодоксальності в Церкві.
  • Він створив середовище, яке дозволяє єпископамкардиналам та іншим видатним церковним провідникам відверто відходити від вічного церковного вчення та моральних цінностей.

Папа Римський у ролі «Гамельнського флейтиста»

У своєму виступі в жовтні 2013 року перед католицькими студентами Університету Вілланова кардинал МакКаррік завершив свій панегірик Папі Римському Францискові, порівнявши його з «Гамельнським флейтистом-щуроловом».

«Він пройде світовою сценою, і люди підуть за ним. Вони знайдуть у ньому, так само, як знайшли в Гамельнському щуролові, певну харизму, яка нагадує їм, що саме в цьому полягає Божа любов. І це те, про що йдеться Францискові», – сказав він.

МакКаррік, безсумнівно, не усвідомлював, наскільки тривожним було таке порівняння. Згідно з дитячою казкою, коли сім’ї міста відмовилися платити щуроловові за те, що він позбавив їх від щурів, він помстився, застосувавши свою дудку до їхніх дітей. Зачаровуючи їх своєю харизмою та чудовими мелодіями, флейтист повів їх у таємну гірську печеру, і їх більше ніколи не бачили.

Один аргентинський журналіст, який добре знав Берголіо, попередив світ у день його обрання, яку мелодію збирається зіграти новий Понтифік-флейтист. Ці слова, розміщені на Rorate Caeli 13 березня 2013 року, в день обрання Папи Римського Франциска, настільки значні, що можна було підозрювати, що журналіст якось зумів здійснити подорож у часі на чотири роки вперед від цієї дати до сьогодні, щоби точно зобразити те, що мало розгорнутися.

У день обрання Берголіо, аргентинський журналіст Марсело Гонсалес із «Panorama Católico Internacional» написав, що він «переляканий» за майбутнє Католицької Церкви. Варто процитувати публікацію повністю:

З усіх немислимих кандидатів Хорхе Маріо Берголіо, мабуть, найгірший. Не тому, що він відкрито сповідує вчення, супротивні вірі та моралі, а тому, що, судячи з його праці в якості архієпископа Буенос-Айреса, віра та мораль, здається, для нього не мали значення.

Заклятий ворог традиційної Меси, він лише дозволив її імітації визнаними ворогами давньої Літургії. Він переслідував кожного священника, який докладав зусиль, щоб носити рясу, проповідувати з твердістю або просто цікавився «Summorum Pontificum» (Motu proprio Папи Бенедикта XVI, що передбачає вільне служіння традиційної Меси. – ред.).

Відомий своєю непослідовністю (часом – незрозумілістю своїх звернень та проповідей), звиклий до вживання грубих, демагогічних та двозначних виразів: не можна сказати, що його вчення є гетеродоксальним. Радше воно настільки заплутане, що є неіснуючим.

Його оточення в курії Буенос-Айреса, за винятком декількох кліриків, не відзначається чеснотливістю своїх дій. Деякі з його представників викликають серйозні підозри в аморальній поведінці.

Він не пропустив жодної нагоди для прийняття актів, у яких він віддавав у користування свій кафедральний собор протестантам, мусульманам, євреям і навіть партизанським групам в ім’я неможливого і непотрібного міжрелігійного діалогу. Він відомий своїми зустрічами з протестантами на арені Луна-Парк, де разом із проповідником Папського дому Раньєро Канталамессою його «благословили» протестантські служителі у спільному акті поклоніння, в якому він, фактично, прийняв дійсність «повноважень» телевізійних пасторів.

Цей вибір не зрозумілий: він не поліглот, у нього немає куріального досвіду, він не сяє своєю святістю, він неточний у вченні та літургії, він не боровся проти абортів і лише дуже слабо був проти гомосексуального «подружжя», він не має звички шанувати папський престол.

Він ніколи не боровся ні за що інше, окрім як залишитися на владних позиціях.

Це дійсно не може бути те, що Бенедикт хотів для Церкви. І він, схоже, не відповідає жодним вимогам, що необхідні для продовження цієї праці.

Хай Бог допомагає Своїй Церкві. Ніколи не можна відкидати, як би по-людськи це важко не здавалося, можливість навернення… і, однак, майбутнє нас жахає.

Випробування: шлях Церкви до слави

Як і кардинали МакКаррік та Мерфі-О’Коннор, Гонсалес знав, що Берґольйо  має здатність «змінити Церкву», щоб залишити її практично невпізнаваною.

Джерело, що працює у ватиканській дикастерії, раніше у цьому місяці повідомило LifeSiteNews, що зміни у Ватикані за часів Франциска створили атмосферу страху в його стінах.

«У багатьох тут складається враження, що це – режим тоталітарного типу, в основі якого немає католицького порядку денного чи цінностей. Він слідує за основними модерністськими поворотами і є суцільно заполітизованим. Він тоталітарний в тому сенсі, що, як правило, не виявляє справжньої поваги до належних процедур, права та самого розуму, а лише до волі та свавільного затоптування будь-яких правових перешкод, що постають на його шляху», – зазначило джерело.

«Численні тут, знаючи, що режим є тоталітарним, також просто чекають, коли він пройде, закінчиться, як це зазвичай буває врешті-решт, оскільки абсолютний лише Бог. Може здаватись, що вони підтримують його шляхом мовчання. Але насправді багато хто або боїться, або байдужий. Всі чекають, коли все закінчиться, оскільки нікому не подобається жити в страху», – додало джерело.

Ісус Христос сказав святому Петрові – першому Папі, – що пекельні ворота не подолають Церкву. Кожен вірний католик вірить, що битву зі злом вже виграв Христос, який остаточно переміг сатану Своїми смертю та воскресінням. Однак це не означає, що сатана не буде робити все можливе, щоби знищити Церкву. Він спробує, і навіть може здатися, що йому це вдається, але він зазнає невдачі.

Катехизм Католицької Церкви говорить про «останнє випробування», яке Церква повинна пройти до Другого пришестя Христа. «До Другого пришестя Христа Церква повинна пройти останнє випробування, яке захитає віру багатьох віруючих. Переслідування, яке супроводжує її паломництво на землі, розкриє таємницю беззаконня у формі релігійного обману, пропонуючи людству очевидне вирішення їхніх проблем ціною відступництва від істини», – йдеться у катехизмі.

Але, як і кожне випробування, з яким Церква зіштовхувалась упродовж двох тисяч років своєї історії, це випробування лише зробить її сильнішою та славетнішою.

Катехизм продовжує: «Церква увійде до Царства Божого лише через цю останню Пасху, коли вона піде за Своїм Господом у Його смерті та Його Воскресінні. Тоді царство здійсниться не історичним торжеством Церкви згідно з поступовим розвитком, а через перемогу Бога над кінцевим наступом зла, перемогу, внаслідок якої з неба зійде Його Наречена. Тріумф Бога над заколотом зла прийме форму Страшного суду після остаточного космічного потрясіння цього світу, що минає».

Ісус Христос порівняв Себе з «наріжним каменем», який будівельники відкинули. Саме на цьому непорушному камені Церква збудована навіки. Саме з цього каменю вона отримує свою міцність і єдність. Для тих, хто має очі, щоб бачити, це – «чудо», яке можливо спостерігати.

У ці небезпечні для Церкви часи ми повинні міцно триматися Христової обіцянки, що ніхто й у жодну епоху не знищить його Наречену, Церкву, яку Він освятив Своєю Кров’ю: «Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; на кого ж він впаде  роздавить».

1 березня 2017 року

Переклад – П.З.Н.

Джерело

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Піт Баклінскі

Піт Баклінскі

Магістр теології

Випускник Коледжу св. Томи Аквінського та Міжнародного теологічного інституту.

Канадський редактор сайту LifeSiteNews.