В’ячеслав Сівчик: У Білорусі під тиском знаходиться навіть РПЦ

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp
Вячеслав Сівчик

Суспільно-політична напруга в Білорусі викликає в Україні перманентну цікавість і провокує численні дискусії. У тому числі – поміж консервативно налаштованими людьми.

Оцінки ситуації у наших північних сусідів різняться: від сприйняття Лукашенка як людини, що знищує білорусів як націю, – до підкреслення дійсних чи гаданих переваг його правління, від думки, що він має піти будь-якою ціною – до переконання, що від зміни влади виграють лише Захід і, можливо, Москва, від солідарності з окремими опозиціонерами – до прогнозів, що консервативні сили не мають у Білорусі жодних серйозних перспектив, і до влади після падіння Лукашенка прийдуть відверті ліберали.

Про те, як бачать ситуацію у власній країні самі консервативно налаштовані білоруси, Юрій Олійник поговорив із В’ячеславом Сівчиком – лідером Руху солідарності «Разом» (біл. Разам).

Пане Вячеславе, у нас багато говорять, що білоруський рух національний, опозиційний зовсім опанований ліберальними, лівими впливами. Дехто малює з Лукашенка щось на зразок білоруського Трампа, таку консервативну особу. Ми розуміємо, що це зовсім не так – це нащадок совєцького режиму. Водночас відомо, що в Білорусі існують справжні консерватори, згадати того ж Павла Северинця (біл. Павал Севярынец. – ред.). Наскільки консервативні погляди мають попит серед населення?

Ви своїм питанням заторкнули стільки тем, що їх важко буде всі розкрити. Я би все-таки почав із початку білоруського національно-визвольного руху. Це Кастусь Каліновський. Спочатку справді він був лівим, тому що опирався на «мужицький народ». Це було одразу після відміни кріпосного права. Але я звертаю увагу, що білоруси на той момент на 100 відсотків були віруючими. Різних конфесій – основне було православ’я, але гаслом Каліновського було повернення до унії, бо якраз перед цим повстанням відбулось незаконне скасування унії в Білорусі. І велика часина православних незадовго до того були уніатами. І коли уважно прочитати, що тоді писав Кастусь Каліновський, то лівацтва ніякого не знайдете.

Там справді народна програма, котра має консервативні риси. Якщо доходимо до XX століття, то провідну роль в Російській імперії відігравали ліві партії. Знову ж таки, не назвав би їх саме лівацькими, тому що ґрунтувались вони на білоруській інтелігенції, яка передусім була дітьми селян чи шляхтичів – було так й інакше. Вони гуртувались в Білоруській соціалістичній громаді (першій партії). Велику роль БСГ відіграла при створенні Білоруської Народної Республіки. Все-таки з 1905 року в Білорусі почались вибори в російську Думу. Вони були специфічними (можна багато не розповідати, бо, думаю, Вам відомо). Був такий депутат Роман Скирник, який обирався від польського кола, але був щирим білорусом. І була спроба створення такої партії як «крайовці». Це ґрунтувалось не лише на консервативній ідеології, але й на згадках про нашу історію. Насамперед Велике Князівство Литовське, яке було з 1569 року в єдності з Короною Польською в Речі Посполитій. І якраз коли пішли переломні події Лютневої революції, створилась спершу на рівні комітету Білоруська християнська демократія. Формувалась передусім ксьондзами – бо в Білорусі є райони, де католиків абсолютна більшість.

Просто можна пояснити – більшість території Білорусі була охрещена разом з Україною з X століття. Але ж Литву Ягайло і Вітовт хрестили фактично на чотири століття пізніше, в католицтво. В самій Речі Посполитій католицтво було пануючою релігією та поширювалось, правда передусім на пануючі класи, а інші були дисидентами. Тому там була така історія, і коли прийшли більшовики, вони все зачищали. Але християнська демократія була добре представлена в міжвоєнній Польщі. Вони мали і своїх депутатів обраних. На перших виборах всі народи, що потрапили в другу Річ Посполиту, йшли одним блоком. Там були відомі діячі, перший з них – Вінцент Гадлєвскій. Також Адам Станкєвіч, Янка Позняк (дід Зянона Позняка) і багато ще хто. Це була справді серйозна партія, що намагалась поширити вплив і на православних. Були і православні консервативні діячі…

Так, розумію – і в повоєнні часи, коли закордоном зберігалась Білоруська Народна Республіка, вони залишались на таких націоналістичних, консервативних позиціях…

Так-так. Всю БХД в міжвоєнний час неможливо по-інакшому охарактеризувати як таку народну, консервативну партію, базовану на білоруському народі, що мала абсолютно не ліву ідеологію (що вже казати про лівацьку). Під час Другої світової війни велику роль відіграв Вінцент Гадлєвський. Він вийшов із партії, бо вважав легальну боротьбу вже неможливою, вважав, що треба формувати підпілля, зовсім інші структури. І, за великим рахунком, діяв аж до свого розстрілу нацистами 24 грудня 1942 року. Це був великий удар, бо в політиці часто багато залежить від однієї людини. Але зостались його твори, залишились його учні. Які вели боротьбу проти совєтів після завершення Другої світової війни. Я глибоко переконаний, що програму підпільної Білоруської незалежницької партії писав Вінцент Гадлєвський. Принаймні по стилю відчувається, що це був навіть не колективний твір, а один автор. Для розвитку думки білоруської це дуже важливо.

І це впливало на громадсько-політичну думку?

Звісно. Не можу повністю за нинішній час сказати, що може вплинути, але в 1990-х дуже впливало. Але ж все викорчовувалось при поверненні совєцької влади. Але була велика хвиля еміграції, і там були дійсно потужні фігури, які дійсно були правими. Міцна діаспора традиційно була в США – переважно близькі до республіканців. Хоча були, звісно, білоруси, пов’язані з Демократичною партією. Вони весь час страшної окупації боролись з СРСР – не лише вуличні акції, завжди приймали участь в політичних заходах, маршах поневолених народів і так далі. В містах Америки, Канади, деяких європейських країнах вивішували прапори в дні Білорусі. Друкувались книги, працював інститут. Церква греко-католицька фактично зберігалась лише за межами Білорусі, як і Білоруська автокефальна православна Церква. Тому навіть в той час, коли Білорусь була під совєцьким впливом, в діаспорі  можна бачити консервативну думку, правих політиків.

А потім все відбувалося дуже просто. Коли виник Білоруський народний фронт (попри те, що це було досить широке об’єднання), він перебував під чітким впливом. Одним із лідерів був Зянон Позняк – внук Янкі Позняка, людина, яка вірить в Бога і має чіткі консервативні погляди. Звісно, були різні люди в Білоруському народному фронті, що був широкою громадською організацією. Але всіх об’єднував не лише антикомунізм, але так само багато молодих діячів орієнтувалось на консерватизм, у боротьбі з комуністами. Але тут можна обмежено порівнювати наші ситуації, оскільки Білоруський народний фронт відродження відігравав значнішу роль ніж Народний Рух України. В Білорусі не було ні Гельсінської спілки, ні УРП. Першу партію створював сам БНФ – це була Білоруська соціал-демократична громада. Я б не сказав що в БСДГ усі були соціалістами – то був початок 1990-х, люди шукали, було все нове. Думаю схожі процеси йшли у вас в Україні. Бо ж традиції не було, вона була розірвана совєцькою окупацією.

Тому пішли вже потім процеси об’єднання, розколів, перейменування. БСДГ була зареєстрована як офіційна більше 20 років тому. Її лідером став Станіслав Шушкевіч.

Знаю, в нього теж доволі консервативні погляди.

Власне він казав, що попри назву соціал-демократії, вона не завжди відповідає суті ідеології. Повернімось – БСДГ ставала окремою партією, хоча й засновувалась великою мірою силами БНФ. Деяку альтернативу на демократичному фланзі намагалась створити Об’єднана демократична громада Білорусі, що сформувалась на основі демократичної платформи КПСС. Більше того, разом із БНФ вони брали участь у Демократичному блоці, в якому ми разом йшли на виборах 1990 року. Це було пов’язано з тим, що хоча БНФ вже мав свою цілу фракцію в раді республіки, але зареєстрований офіційно був уже в незалежній Білорусі. Бо реєструвати осередки по областях, районах довго не давала номенклатура. А ОДГ вже стояло на демократичних засадах. Бо коли казати про ідеологію та програму Білоруського народного фронту відродження, то це все-таки народницька консервативна програма, з елементами соціального захисту людей (бо нація – то все ж цілісний організм, і повинна бути відповідальність). В цілому це консервативна програма. Виникла альтернатива, пов’язана з лібералізмом. І ще один прояв, який називали під час виступів на сеймах БНФ дуже просто – що є білоруська інтелігенція, а є мінська. Серед останньої багато, сказати б, москвофілів, Кремль активно працював. Ну ви це і з української історії розумієте.

В останні 10-15 років ваша сила, Рух солідарності «Разом», також орієнтована на консервативні позиції та християнську спадщину Білорусі.

В нас навіть програми немає – позицію виявляємо у спільних заявах. Ми свідомо не писали програми, тому що Рух солідарності «Разом» був заснований у часи, коли білоруський народ взагалі позбавили права обирати владу. Нагадаю – всі партії, які ще зберігаються в Білорусі (і які забороняє режим), формувались як парламентські партії.

А Рух солідарності «Разом» діє з 2007 року, це вже інша ситуація. Вже багато часу пройшло з реєстрації БСДГ (остання партія зареєстрована). А всі інші партії долукашистського заснування, в тому числі дві партії БНФ (який розколовся в лукашистський перід). Але ми чітко ставимо основну мету – боротьбу з московським імперіалізмом. І тут нашими союзниками можуть бути хоч ліві, хоч праві, бо це величезна загроза для білоруського народу, і тут слід єднати всі сили. Але ж одночасно всі координатори Руху – націоналісти, вони цього ніколи не приховували. Не лише користаються білоруською мовою, але й відстоюють позицію білоруського націоналізму.

Але інше цікаве. Виявилось, що у Європейської народної партії стільки партнерів у Білорусі. Що вони зробили цілу коаліцію правоцентристську. При чому одна гілка БНФ вийшла з партнерства з Європейською народною партією і увійшла у співпрацю з консерваторами-реформаторами (які ґрунтуються зараз переважно на польській партії «Право і справедливість»). А консервативна християнська партія БНФ (яку очолює Зянон Позняк) залишається сама по собі.

Хочу перейти до ідеологічних питань. Як націоналісти бачать роль Церкви, релігії у майбутній Білорусі, коли буде вона вільна? Крім того, що підтримуєте Білоруську автокефальну православну Церкву.

Не тільки БАПЦ – ми підтримуємо усі білоруські традиційні християнські конфесії, і не вважаємо когось із них ворожими, бо за ними своя історична правда. Тут і БАПЦ, православна Церква (бо також історична для Білорусі). А от РПЦ – це цілком формат московської агресії на нашій землі.

Ми цілком також підтримуємо Білоруську греко-католицьку Церкву. Був період до російської окупації, коли більшість білорусів були греко-католиками. Ми навіть підтримуємо римо-католицизм, бо є цілі райони, де він переважає (наприклад у Воронівському арйоні Гродненщини немає жодної православної церкви – так історично склалося). Це цілком сільський район, тому там росіянам не було підстав тотально костьоли в церкви переробляти (досі міст великих там нема).

Це ж саме стосується білоруського протестантства. По-перше, воно теж має історичний фундамент. Нас сильно торкнулась Реформація – був період, коли більшість еліти Великого князівства Литовського були якраз протестантами. Вже потім Контрреформація почалась. І цікаве явище – частина магнатів-протестантів переходила з православ’я. А потім вже підтягнувся за рахунок Контрреформації католицизм.

Тут хотів повернутись до сучасності. Протестанти – вони, наскільки розумію, досить активні у боротьбі проти Лукашенка.

Коли казати про сучасних протестантів – там є дуже поважані фігури. Наприклад, я добре знав пастора Ернеста Сабілу, якого мали розстріляти, але замінили на 25 років ГУЛАГУ – він завжди служив білоруською мовою. Таких пасторів я і всі білоруські націоналісти підтримували і будемо підтримувати. Більше того, в нас є такі райони, де протестанти відіграють помітну роль. Може не таку як католики на Гродненщині, але якщо взяти Столінський район, то там багато вірян-протестантів, як і православних.

Просто я чув що під час останніх протестів багато протестантських служителів було затримано…

Не лише тепер. Більше того – зверніть увагу, що колись моїми зусиллями (Руху солідарності «Разом» ще не було офіційно зареєстровано), а також Павла Северинця, Анатолія Гріцкєвіча, світла йому пам’ять (професор білоруської історії, відомий діяч БНФ, поважна людина) – був створений спільний оргкомітет для відзначення 500-річчя «золотого віку» Реформації в Білорусі. Там половиною були націоналісти, половиною – протестанти, пастори, представники всіх деномінацій. Це було вже досить давно зроблено, видані книги білоруською мовою про цей золотий вік… І ще згадаю цікаво для українців річ. Та банда, що керує в Білорусі, все білоруське фактично забороняє: мову і так далі… Але всі християнські конфесії визнають гімн «Магутни Боже». Навіть РПЦ.

Знаємо про гродненського єпископа Артемія, якого скинули з посади за підтримку опозиції…

Більше того, і РПЦ неоднорідна… Та про протестантів ще розкажу. Білоруську мову постійно витісняли в містах за режиму Лукашенка – як через репресії, що не припинялись, так і через низький статус, неможливість грошей заробити. А протестанти найбільш активно розвивались по містам (це тільки на Брестщині й по селах). І це призвело до того, що навіть маси російськомовні «Магутни Боже» сприймають і вважають своєю піснею.

До речі, Ви згадали Павла Северинця, який є політв’язнем і християнським політиком, але про якого чомусь зараз не так часто згадують…

Не погодився б, що не так часто згадують. Павло Северинець – один з лідерів білоруської опозиції і сьогодні фактично поділяє долю білоруського народу. Його згадують. Але мерзотно було, коли через демагогію та брехню ім’я та прізвище Павла Северинця було в останній момент викреслено зі списку номінантів премії Сахарова, яку дає Європарламент. То лівацькі активісти проявили, як і їхні попередники, всякі луб’янські тонкощі, і в останній момент Павла Северинця звідти прибрали. Щоправда Ніколая Статкєвіча не змогли (це інший лідер). Чому? Бо Павло увірував в Бога в 1998 році (під час першого ув’язнення), він прихожанин РПЦ… І своєю діяльністю з 1998 року він якраз відстоював віру і в національному русі, і в Білорусі загалом. Національна ідея для Павла зведена до християнства. Хоча для білорусів національна ідея трохи ширша – є й нехристияни-націоналісти. Націоналізм все-таки в Білорусі ширший. І багато хто називає Северинця таким «ортодоксальним» прихильником. І був конфлікт напередодні трагічних подій 2020-21 років. Павел не один раз був незаконно ув’язненим. І коли він знаходився на «Хімії» (я вже не пам’ятаю, на першій чи другій – бо в нас дві «Хімії»), його Пен-клуб сам попросив стати його членом. Бо нагадаю – сама мережа ПЕН-клубу в світі творилась з метою підтримати письменників, які потрапляють під політичні репресії. А він багато книг вже на той час написав – і зараз відомий не лише як політик, а й як білоруський письменник.

Та неочікувано відбувся конфлікт в білоруському ПЕН-центрі, і Северинця в порушення статуту (там все було не вельми красиво) виключили звідти зі звинуваченнями, що він гомофоб і таке подібне. Що не ґрунтувалось на заявах самого Павла Северинця. Він молився за «сексуальні меншини». Бо звісно з його позиції як віруючого він не повинен судити, але все одно знаходиться на певній чіткій позиції. Він власне проповідував християнство в національному русі та керувався тими позиціями, які в Біблії висловлені. Ну гомофобом його до кінця все-таки не зробили, але з ПЕН-центру викинули. І саме жахливе, що це відбулося в два заходи – спочатку його з’їзд поставив на місце. А далі вже керівництво – коли до нього прийшла Свєтлана Алксєєвіч, всім відома. Для мене був шок, що його виключили. Ось вже Павло більше року сидить, знаходиться в ув‘язненні, і досі не відновлений в ПЕН-центрі білоруському. Це знову показник того, що не все добре по ставленню до Білорусі з усіх сторін.

Ви згадали про боротьбу з так званою гомофобією – оцю моду лівацьку, яку навязують марксистські сили в Європі, на Заході. Це ж використовує лукашистська пропаганда – мовляв бачите, в опозиції багато прихильників оцих деструктивних течій. Вони замість Лукашенка прийдуть, вам навяжуть оці всі «шлюби» та інші речі. Що про це можете сказати?

По-перше, і при лукашистській владі гей-клуби спокійно існували в Мінську. І їздили не лише за білоруськими повіями араби і турки, їздили з Заходу і за іншими речами… Тому тут все-таки до кінця не обминули згадані процеси і цю диктатуру, як це не дивно буде чути. Але ж у зв’язку з тим, що білоруський народ існує в природі – він склався як склався – існує й уявлення народу про те, яким має бути життя. І пропаганда цей білоруський консерватизм періодично намагається використати на свою користь (“Гейропа” і так далі). Зазначу, що ситуація загалом вельми погана, якщо подивитися і на інші країни. Якщо білоруси сьогодні поневолений народ, то наші сусіди на півдні, на півночі, на заході розвиваються зовсім в інших відносинах. Ми бачимо політичну боротьбу, яка йде зараз у Польщі – вона вельми серйозна. І як не дивно, вже нові білоруські політики виявились зав’язані у цю боротьбу, що дуже погано.

Можете конкретизувати? Ви про те, що Тіхановська, наприклад, підтримувала так звану ліберальну опозицію в Польщі?

Скандал був півтора місяці тому. Коли віце-спікер польського Сейму просто порадив Тіхановській їхати до Москви і там шукати підтримки на підставі того, що вона орієнтується на опозицію, що має сильну лівацьку частку. Я б не наважився усю опозицію ПіС-у називати лівацькою, тому що насамперед там конгломерат сил. Але ж феміністки, представники «сексуальних меншин» дуже активні – акції, які в Польщі відбуваються, багато в чому ґрунтуються масово на цих питаннях. Маніфестації на підтримку абортів, інші схожі речі, що впадають в очі. За великим рахунком, все це відіграє так само певну роль. Я б не сказав щодо долі Білорусі – це було б надто пафосно і неправдиво, бо доля Білорусі буде вирішуватись насамперед в Білорусі, явно не на Заході. Але дійсно всі представники опозиції мали б допомагати білоруському народу, а не попадати в різні ідеологічні «розборки».

Тим більше, що більшість білоруської опозиції хоче дружити більше з консервативними урядами, і в Польщі також, і в інших державах.

І це правда. Я ще нагадаю, що в Білорусі політичні процеси були загальмовані. 25 років у країні немає виборів, з 1996 року. А насправді раніше – просто в 1996 відбувся псевдореферендум конституційний, який це все оформив. Можете рахувати з 1994-го, коли Лукашенко прийшов до влади. Все одно, 25 років приблизно – це великий термін. Хочу нагадати, що й сама теорія гендеризму ще була відсутня, коли в Білорусі відбувався такий «відсталий» процес як вибори. Тому і білоруси самі достатньо консервативні. І оця загальмованість політичних процесів справді зробила з Білорусі такий острів. І білоруські партії часто живуть повісткою минулого – таке так само є. І коли лідери «перебудовуються» – їздять в Брюссель, частина брала участь, знаю, в Балтійському прайді… То в активістів не було можливості проникнутись новими ідеями навіть у такій кількості, як тій самій Польщі. Йшла консервація диктатури в Білорусі. А таким чином і гальмування політичних процесів.

Але ж зараз ера інтернету, світ глобалізується. І молодь білоруська, бачимо, може спостерігати різні політичні віяння. Наскільки серед молоді відчутний відсоток консервативно-християнського і, навпаки, ліволіберального бачення розвитку Білорусі?

По-перше, білоруси достатньо масово освіту отримують за межами Білорусі, при чому у зовсім різних країнах. При чому не лише через політичні мотиви. Все таки XXI сторіччя. Це раз. По-друге, Ви правильно сказали, це вік інтернету, це фільми, субкультури, не тільки навчання в університетах. І дійсно молодь зараз в Білорусі, як і в Україні, менш консервативна за попереднє покоління. Ще й кампанія масова, яка йде в світі, свій відсоток забирає. Але дійсно, за рахунок гальмування самої диктатури, грубо кажучи, білорусам не до цих проблем. Поясню абсолютно щиро – людей убивають, не мають взагалі ніяких прав, а тут ще виявляється ми повинні думати про речі, які від нас зараз далекі.

Ми знаємо, що деякі білоруські емігранти, що прихали в Україну ще кілька років тому, після Майдану, говорили таке: мовляв бачите, потрібно Лукашенка підтримувати, бо він такий консерватор.

Абсолютно неправильно. По-перше, він знищує сам білоруський народ. Оці 25 років – вони страшні тому, що вже виросло ціле покоління. Тут і русифікація – здається при комуністах було легше, ніж при ньому. Але ще й реально вибудував таку систему, де люди не мають навіть тих прав, які мали за кріпосного права. Невипадково у нас збереглась система колгоспів на селі. Але вони ввели контрактну систему – і працівники цілком залежні від цього контракту. Це все дуже жорстко. Сваволя була й раніше з боку спецслужб, з яких у Білорусі не лише КГБ. Але я звертаю увагу, що головна спецслужба зберегла ці три страшні букви, що вже є показником. Коли казати про свободу, то білоруси були позбавлені людських прав. Люди і влада були окремо.

Як за комуністичного режиму.

Цілком правильно. Там же і сексуальні скандали, коли номенклатура забирала дітей, хлопчиків з дитбудинків – таких речей було надміру. Білорусь зовсім не ізольовано від процесів, що йшли, йдуть і будуть йти в світі. Тому Лукашенко не є якимось позитивним фактором для Білорусі. Навпаки – з кожним роком його влади рабство просікає все більше і більше людей. Такий стокгольмський синдром в межах країни. І справді, коли люди позбавлені всіх прав, перевести їх в інший статус – це елементарно.

Все таки багато надії в білоруській революції, коли багато церковних лідерів взяли участь в протестах. Чи це може сприяти росту авторитету церковних структур і їх погляду на майбутнє країни?

Диктатура привчає ставитись серйозно до Бога. Бо люди, які пройшли крізь тяжкі випробування в житті, які знаходяться в неволі, то насправді там відсоток вірян набагато більший ніж серед всього населення. Також всі білоруські релігійні організації під тиском режиму – була відновлена державна система регулювання релігійних структур, що достоту така як в совєцькі часи через КГБ. Тиск йде вельми сильний навіть на РПЦ, що можна побачити. Я б хотів прояснити чіткіше. Велика частина священиків РПЦ – це білоруські священики. Після того як повалили комуністів, йшло відродження, люди починали задумуватись про речі, про які в СРСР навіть не хотіли задумуватись, бо була цензура. Отже, пішов великий потік людей, що вірили в Бога, і зокрема у священники православні (ще раз підкреслюю – це традиційна конфесія для Білорусі). Коли б не диктатура, то давно вже постала би Білоруська автокефальна Церква. Бо в нас екзархат РПЦ, лише один зберігся з семи, що були при СРСР. У нас немає навіть такого статусу, як у вас у УПЦ МП. Так от: Філарет Вархомеєв був присланий з Москви і, вочевидь, був генералом, бо в совєцькі часи відповідав за зовнішньоцерковні зносини РПЦ. Але він був змушений, хоча й обережно, згадувати про автокефалію, будучи депутатом Верховної Ради 12 скликання. І він навіть приймав владику БАПЦ Нікалая з офіційним візитом. Тобто це речі, зв’язані зі шляхом самої Білоруської Церкви до реальної автокефалії. І може буде смішно вам це почути – ми проводили якраз напередодні подій останнього року конференцію білоруської інтелігенції та духовенства у Чернігові на тему БАПЦ. Там був цікавий виступ одного зі священників, який розповів, що коли прийшов наступний керівник РПЦ в Білорусі, Павел (так само присланий з Москви), вони йому послали лист, щоб їм гроші якісь залишались на будову храмів, інші потреби. На що отримали цинічну відповідь – забудьте, це питання стане актуальним невідомо через скільки поколінь. Тема навіть не про автокефалію. Тобто сама Церква тримається досить жорстко лукашенківським режимом. Свідчення цього – що були ув’язнені у тому числі священники Православної Церкви. Єпископ Гродно Артемій був знятий зі своєї посади, після чого пішли репресії на нижчому рівні – багато священників зняті чи будуть зняті з посад. Це чисті репресії навіть по РПЦ.

Ну те саме по католиках – одного зі ксьондзів я бачив у Варшаві, який мав адміністративний арешт. І якби зостався в Білорусі, знову був би затриманий. А там така ситуація – навіть якщо людина потрапляє під адміністративний арешт, невідомо чим все закінчиться, бо справді мов сталінські репресії. Всі конфесії вже потерпіли від політичних репресій. Це дуже погано, але як ви правильно підмітили, дає певний шанс білорусам на майбутнє. Коли ми сьогодні встоїмо, хоча ситуація страшна, то у Білорусі дійсно може за рахунок тих репресій оці народно-консервативні сили будуть гідно представлені на рівні влади. Я не кажу, що ми повторимо історію ПіС-у – то була б надто легкодумна заява. Бо до виборів у Білорусі дуже далеко, там швидше передбачається війна. Знову ж таки люди беззбройні, вимушені протистояти нелюдам. Ще й путінським найманцям, що натреновані в різних країнах. Це й спроби задушити, задурити населення – страшні події, які відбуваються в XXI століття.

Але я вірю, що білоруси вистоять, і таким чином отримають шанс. Що правоконсервативна, християнська позиція буде представленою гідно на всіх рівнях. Бо вона підтримується народом. Просто це видно по переповнених костьолах, молитовних домах. Я ніколи не забуду дивну ситуацію при обороні Куропатів десь у 2001-2002 роках. 7 листопада пішли в чергову атаку на Куропати, а охороняли ми тоді поставлені там хрести. Були вночі доволі трагічні події, а вже на ранок ми знову поставили де змогли хрести. І священники БАПЦ, які підпільно діють в Білорусі, щороку освячують ці хрести (це традиція така). А навпроти нас виставили омонівців та міліціянтів. Ну й священники моляться, як звичайно, освячують… І ось один з міліціянтів зняв шапку. До нього відразу підбігли офіцери, почали щось говорити… Він нічого не казав, але фуражку не надягав. Тобто навіть в лукашистській поліції є такі люди, що не можуть переступити оці церковні традиції. Не знаю чим все закінчилося – мабуть його таки звільнили.

Така цікава історія… Але, насамкінець, повертаючись до того, що Ви сказали про націоналістичний рух, в якому попри домінування християнства є й інші течії: й атеїсти, і інші напрямки, наприклад рідновіри. Наскільки вони впливові?

Є, звісно. Але їх мало. Є різні угрупування, можна багато про неоязичництво говорити, але це зовсім не можна порівняти за масштабом із християнством. Бо є політики, програми, що промовляють так чи інакше – а є все-таки білоруський народ. От Лукашенко назвав себе «православним атеїстом». Цей термін придумав ще Філарет, про якого я згадував, коли він був депутатом Верховної Ради. Він питав у депутатів (а там більшість була представників номенклатури, комуністів) – ви православні чи католики? Йому щиро відповідали, що атеїсти. Тоді він уточняв – ви православні атеїсти чи католицькі, бо ж є райони з історичним переважанням католиків, але основна маса стала після заборони унії православними.

Тому білоруський народ є таким як є. І при мінімальних свободах, я абсолютно переконаний, що ті люди, що будуть відповідати ідеології християнської демократії, консерватизму, будуть затребувані. Інша справа, що є ЗМі, гроші, все інше під час виборів. Але ситуація в Білорусі така, що правоцентристи все одно будуть представлені на всіх рівнях.

Тут ще є перевага над Україною. Я знаю, як в тій же Галичині до Церкви ставляться. Але в нас, на противагу, немає не лише свого Донбасу, але й Східної України нема практично. Гірша ситуація по мові, але по Церкві ситуація набагато краща ніж на сході України.

І те, що Северинець робиться символом, є значими. Але насправді багато таких людей, причому з різних партій, які з повагою ставляться до білоруських народних традицій.

Якщо підсумувати нашу розмову, вважаю, що всі суспільно-політичні процеси мають природній характер. Стосовно України, то тут передусім слід не про допомогу говорити, а про те, щоб Білорусь перестала бути чорної дірою у сприйнятті не лише для Європи, але й для найближчих сусідів. Тому що дуже багато міфів, і мало круглих столів, дискусій на такі теми. А тема важлива для всього громадянського суспільства України. І, зокрема, тим силам і діячам, що орієнтуються на християнську ідеологію, народні традиції вже українського народу. Тому що наші традиції, за великим рахунком, дуже близькі. І розмова з представниками різних білоруських конфесій в Києва, вважаю, могла б дуже багато дати і українському громадянському суспільству.

***

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Політична Теологія

Політична Теологія