Ігор Загребельний
Часто можна зустріти нарікання на те, що основна маса населення відзначається низьким інтелектуальним рівнем: ірраціональним підходом до голосування під час виборів, незадовільною ерудицією, незацікавленістю філософсько-гуманітарною ділянкою знань (яка важлива для формування світогляду) і навіть невмінням більш-менш правильно писати.
Чи виправдані ці нарікання? З одного боку, маси справді не відзначаються інтелектуальними висотами. З іншого боку – а чи мали б вони відзначатися ними в принципі?
Справа в тому, що маси (на той час – переважно селянські) не боролися ні за загальну освіту, ні за загальне виборче право. Вони не просили робити їх національно чи класово «свідомими», не просили довіряти їм відповідальність за долю країни і т.д. До ХІХ – початку ХХ ст. вони просто жили своїм життям, лишалися доволі релігійними, шанували монархів, підтримували звичаєві норми тощо.
Потім зусиллями еліт, які керувалися тими чи іншими модифікаціями просвітницьких ідей, маси почали, відповідно, «просвічувати». Це відбувалося на перетині суспільно-філософських догм, політичних інтересів (необхідність мати лояльних громадян) та прагматичних обставин модернізації. Певною домінантою була раціоналістична концепція, згідно з якою поширення тотальної освіти призведе до всезагального інтелектуального прогресу.
Чимало часу минуло, а такого прогресу, як видно з нарікань, немає. Бо люди як були, так і залишаються інтелектуально нерівними. По-перше, нерівними за своїми здібностями. По-друге, нерівними з огляду на те, що перебування на певному інтелектуальному рівні вимагає відповідної праці, а абсолютна більшість населення не може дозволити собі такої праці, займаючись іншими речами. Звідси – недоречність тих же звинувачень у невмінні правильно писати. Якщо людина займається діяльністю, дуже віддаленою від роботи з текстами, немає нічого надзвичайно поганого в тому, що вона пише з багатьма помилками.
Чи є маси поганими? За сто-двісті років вони відійшли від релігії, морально виродилися, втратили пошану до законного авторитету (хоч, з іншого боку, де сьогодні можна знайти той авторитет?) і нині розриваються між надмірною працею та безглуздим дозвіллям. Але все це у першу чергу є «заслугою» еліт, які свого часу повірили в егалітарно-раціоналістичні утопії. Тому сьогодні звинувачувати маси, одночасно плекаючи рудименти цих утопій, – дуже нерозумно.
Зрештою, нині ми живемо в часи, коли маси, попри всю свою деградованість, у дечому можуть бути мудрішими за еліти.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!
