Зеленський і Ніщо

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Місцеві вибори засвідчили очікуване зниження рейтингу «Слуги народу» та зростання байдужості до політичного життя (явка виявилася приблизно на 10% нижчою, ніж під час попередніх місцевих виборів).

Можуть тішитися ті, хто були антипатиками Зеленського та «Слуги народу» від самого початку їхньої політичної кар’єри. Але, на мою думку, згадані тенденції – це про щось більше, ніж політична кон’юнктура.

Політична влада – це не тільки те, що древні римляни називали potestas, не просто здатність наказувати, спираючись у разі потреби на механізми примусу. Це ще й auctoritas, моральна сила, маєстат, перед яким схиляються піддані. Не під рабським страхом, а тому, що схиляння перед великим підносить того, хто схиляється.

Становлення модерних, демократичних держав супроводжувалося все більшою перевагою potestas над auctoritas. Одначе певні елементи auctoritas існують і по нинішній день. Зеленський прийшов до влади шляхом нищення цих елементів. Спершу шляхом висміювання (у якості артиста), потім шляхом критики (у якості кандидата), потім – самим фактом свого знаходження у кріслі президента.

Одначе не варто нехтувати й особливостями того, що стало предметом здійсненого Зеленським удару. «Пізній» Порошенко з його «Армія, мова, віра» – це зразок ерзацу auctoritas.

Уже самі по собі модерні патріотизм і націоналізм є своєрідною симуляцією того, що раніше дарувала ієрархічна система «Бог – Церква – монарх – аристократи». Але Порошенко уособлював симуляцію симуляції. Спекулювати на благородному мілітаризмі почав «президент миру, а не війни». Свій патріотизм свідчив борець із «цинічними бендерами». Зробив віру елементом передвиборчого піару той, хто називав гей-паради здійсненням конституційного права і сприяв просуванню гендерної ідеології.

Сумбурність симуляції симуляції добре помітна і в поглядах багатьох тих, хто у своєму несприйнятті Зеленського повірив Порошенкові (чи повірив у самого Порошенка). «Атеїсти Київського патріархату», що з’явилися в контексті томосного ентузіазму, – одна з найкращих ілюстрацій цієї сумбурності. Минулого року мені довелося познайомитися з одним провінційним публіцистом літнього віку. Маючи ще радянське виховання, він кичився своєю зневагою Бога і Церкви, але в той же час нападав на Зеленського і його команду через їхнє нереспектування томосу і «віри». Звісно, йшлося не про християнську віру і взагалі не про релігію у традиційному сенсі. Йшлося про партійну віру з тріади «Армія, мова, віра».

Уже сам по собі ерзац auctoritas є дуже слабким. А що вже говорити про подвійний ерзац, подвійну симуляцію? Перемога Зеленського була гарантованою. Але виникає питання: що по Зеленському? Звісно, політтехнологи постараються і придумають нові образи, гасла та обіцянки, які знайдуть підтримку серед певного числа українців. Але, якщо брати логіку тектонічних зрушень, Зеленський – це предтеча чистого Ніщо. Важко уявити того кандидата, який міг би стати наступним президентом за тією логікою, за якою на Банковій опинився Зеленський.

Утім, ніцшеанська засада «підштовхни того, хто падає» може мати сенс із релігійної точки зору. Падають ідоли, падають симуляції. І саме час пригадати богонатхненні рядки: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його і він до своєї землі повертається, того дня його задуми згинуть! Блаженний, кому його поміч Бог Якова, що надія його на Господа, Бога його, що небо та землю вчинив» (Пс. 145:3-6).

Християнам саме час пригадати, що auctoritas походить від Бога і шануватися має лише те, що служить прославі Бога чи, принаймні, відповідає Його законам. Чи зможуть християни, усвідомивши це, запропонувати свій план для України, який знайде відгук у зневіреному, нігілістичному суспільстві? Необов’язково. Але поміж навколишніх симуляцій та нігілізму християнам варто віднайти цілісність власного світогляду.

Ілюстрація: Unian

Ігор Загребельний

Ігор Загребельний

Керівник АДЦ «Політична теологія»

Кандидат філософських наук. Закінчив історичний факультет Полтавського національного педагогічного університету (2012). У 2019 році захистив у Інституті філософії НАН України дисертацію «Проблема секуляризації у творчій спадщині Гавриїла Костельника: критичний аналіз» (спеціальність – релігієзнавство).

Автор книг «Апостольство меча. Християнство і застосування сили» (2017, 2020), «Міжмор’я: майже втрачений шанс» (2019), «Європейські хроніки» (2020).

Інтелектуальні зацікавлення: секуляризація, логіка розвитку суспільно-політичних уявлень XVIII-XX століть і нашого часу, релігія і націоналізм, політичні виміри есхатології.

Читайте також: