У польському місті Барануві-Сандомерському упродовж 6-8 травня пройшов Польсько-український конгрес істориків.
Конгрес можна означити як найбільшу зустріч дослідників із Польщі та України, які обговорили спільні сторінки історії та методологію досліджень історії Центрально-Східної Європи.
Захід був приурочений до 120-ї річниці від дня народження та 50-ї річниці смерті Юліуша Мєрошевського – визначного теоретика польсько-українського зближення. Організаторами зустрічі стали Центр Мєрошевського та Український інститут національної пам’яті.
Учасники конгресу обговорили дуже широке коло питань, що стосуються різних історичних епох від Середньовіччя до XX століття. Під практичним політичним кутом зору особливо перспективним виявилося обговорення ранньомодерного часу.
Як ідеться в огляді УІНП, на першій сесії, що розкривала тему термінології, д-р Лукаш Адамський зазначив, що обом сторонам необхідне спільне поняття річпосполитого простору, і саме такого, яке дозволить врахувати в цьому не лише історію польського народу, але й історію Русі, Лівонії, Пруссії та Ліфляндії. Подібним чином українська дослідниця д-р Наталя Старченко звернула увагу на те, що дорозділову Річ Посполиту не слід зводити до національної польської держави. Загалом, у першій сесії конгресу дослідники зосередилися на мові опису історії: на тому, як терміни впорядковують дискусію, але також на тому, як вони можуть призводити до анахронізмів і спрощень.
Друга сесія Польсько-українського історичного конгресу була присвячена відносинам русинів і предків поляків у X–XVI століттях. Дослідники зосередилися на взаємному проникненні двох світів через династичні контакти, шлюби, військові походи, міграції еліт, спільні культурні коди та місця пам’яті. Під час панелі учасники наголошували, що шість століть польсько-руських відносин неможливо описати як статичну систему. Спроба замкнути цю історію в категоріях сучасних націй призводить до спрощень та анахронізмів. Також постійно поставало питання: як говорити про Середньовіччя мовою, зрозумілою сучасному читачеві, не втрачаючи складності епохи. «Наші історії тут дуже тісно переплетені. Ми не можемо переносити сучасні категорії на досвід минулого», – підкреслювала проф. Тетяна Гошко. Проф. Ієронім Ґраля звертав увагу на спадщину Рюриковичів як важливий елемент польської політичної та символічної історії. Проф. Мирослав Волощук розповів про масштаб династичних, військових і міграційних контактів між землями П’ястів і Русі. У своїх коментарях проф. Віталій Михайловський та д-р Віталій Нагірний звертали увагу на проблему популяризації знань: історія Середньовіччя потребує мови, яка була б доступною, але водночас стійкою до спрощень.
Під час третьої сесії, що розповідала про землі Русі в дорозділовій Речі Посполитій, проф. Анджей Ґіль зазначив: «Русь справді існувала, не лише як ідея, а й як структура: вона мала свої інституції, свою адміністрацію та свою пам’ять». Загалом, під час сесії дослідники обговорювали місце руських земель у Короні та Великому Князівстві Литовському, а також процеси, які формували політичне, релігійне та соціальне життя давньої Речі Посполитої. Дискусія зосередилася, зокрема, на обставинах приєднання руських земель до Корони, значенні Люблінської унії, ролі Церкви, змінах в елітах та відносинах між релігійною, регіональною та політичною ідентичністю. Проф. Томаш Кемпа звертав увагу на зростаючу суб’єктність руської шляхти після Люблінської унії та її участь у політичному житті всієї Речі Посполитої. Проф. Олексій Сокирко говорив про Гетьманщину як політичну реальність, яка приймала та трансформувала частину попередніх конституційних моделей і політичної мови давньої Речі Посполитої.
Четверта та п’ята сесії були зосереджені, відповідно, на добі націєтворення та періоді 1917-1939 років.
Шоста сесія була присвячена трагічним сторінкам протистояння українців та поляків під час Другої світової війни. Учасники панелі звертали увагу, що польські дослідники частіше зосереджуються на подіях на Волині та Східній Галичині, а також на асиметрії кількості жертв, підкреслюючи ініціюючу роль українських формувань і системний характер злочинів. У свою чергу, частина українських дослідників розширює хронологічну та територіальну перспективу, вказуючи на попередній досвід соціальних конфліктів, політику II Речі Посполитої щодо українського населення, а також на події на Холмщині та в повоєнній Польщі.
В цілому історики визнавали принциповий характер суперечностей, що, одначе, не означає неможливість дискусії. «Ми можемо не погоджуватися і сперечатися щодо інтерпретацій, але повинні створити простір, де можна буде про це говорити», – підкреслював проф. Ґжегож Мотика.
Підводячи підсумки конгресу, очільник УІНП Олександр Алфьоров зазначив, що «найгарячіші теми стосувались непростого ХХ ст., але і тут учасники продемонстрували високу професійність та академізм».
«За ці три дні вдалося проговорити багато складних питань і започаткувати дискусії, на які суспільство чекало роками. Це непростий процес, але найважливіше, що він розпочався», – підсумував Алфьоров.
Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ
Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!
Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!